Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Цікаві книжки: Дружини українських націоналістів у 1941-42 роках

Дружини українських націоналістів - це військова формація у складі вермахту, що їх було створено у 1941 році. Це, як зазначають самі упорядники, "вимагає ближчих пояснень".

Що читаємо? Раритетне видання "Дружини українських націоналістів у 1941-42 роках" (серія "Наша книгозбірня", № 13, Видано засобами "Українського Самостійника" і "Об"єднання Українських Комбатантів", 1953).

"Наш збірник це перша книга про долю цієї хороброї військової формації українських націоналістів, що зважилися піти на пролом гітлерівської концепції поневолення України не невловимим для окупанта шляхом підпільно-революційної боротьби, але надівши його мундири, щоб уможливити і собі цією рисковною дорогою творити сили і доконані факти для справи українського державного визволення".

Що цікавого? По-перше, що таке ДУН? Дружини українських націоналістів - це військова формація у складі вермахту, що їх було створено у 1941 році. Це, як зазначають самі упорядники, "вимагає ближчих пояснень".

Нацистська партія була настільки самовпевнена, що не допускала й думки, щоб дати "унтерменшам зброю і з нею надію на свою державу.

"Інакше думала частина німецьких військовиків… [Армія] творила до деякої міри другий політичний фактор в Німеччині і була не лише єдиною силою в тоталітарній державі, яка не згітлеризувалася повністю, але в різних відношеннях стояла в антагонізмі до… Націонал-Соціялістичної Партії".

З певними колами цих військовиків Організація Українських Націоналістів перебувала в контакті ще з 1930-х років. "Ці зв"язки спиралися на взаємній одвертості".

Націоналісти не приховували, що їхньою метою є не тільки спільна боротьба з більшовизмом, але створення самостійної держави і висловлювали побоювання, що в планах Гітлера немає розуміння цього.

За кілька місяців до війни німецька воєнна влада дала дозвіл на створення двох українських відділів. За дрібною по суті ініціативою творення чергового інонаціонального підрозділу, яких у вермахті було чимало, приховувалася місія набрати великої військово-політичної ваги після зудару німецьких і радянських військ.

З огляду на неприхильне ставлення верхівки нацистської партії, ніяких письмових домовленостей між армією та ОУН не фіксувалося.

Жодного формального договору між ними не могло бути. Але фракція Степана Бандери, а це саме її ініціатива, домоглася, щоб відбором людей займались не німці, а Військова Референтура ОУН. Обидва відділи, які отримали назви "Нахтігаль" і "Ролянд", по політичній лінії підпорядковувались Проводові ОУН.

Головним завданням військовикам було поставлено швидко опанувати знання, технічні навички і виконувати кроки у напрямку до УССД.

"Про введення ДУН-у в воєнні дії має рішати Провід ОУН". Стрільці й старшини приймали присягу ОУН, а не фюрерові. Для виконання делікатного завдання й контролю до підрозділів було скеровано керівника Військової Референтури Романа Шухевича, в чині сотника, та групу його підлеглих.

Школення відбувалось на терені Австрії. "Дисципліна була незвичайна. Найважча кара була: "за це не поїдете з першою чергою на фронт". Ентузіазм був небачений. Майор Євген Побігущий, колишній офіцер польської армії, описує в спогадах, що ледве не розплакався, "бажалось тоді поцілувати тих дітей, що цілували зброю".

"Не було жодного добровольця, в якого б не було сліз радости в очах, коли він почув про те, що вже нарешті почалась війна проти відвічного ворога України". З початком німецько-радянської війни північний підрозділ "Нахтігаль", яким керував Шухевич, брав участь у наступі по лінії на Львів-Тернопіль-Проскурів-Вінниця.

Південний батальйон "Ролянд" Побігущого пізніше закінчував формування та вишколи, тож вже під час війни був скерований через територію Румунії в напрямку Одеси. "Відношення румунів до нас було більш як погане, бо надто скоро вони зорієнтувались, що і яка ми частина, а йшли вони окупувати частину України".

30 червня 1941 року ОУН разом з іншими політичними середовищами проголосила у Львові відновлення Української Держави і створила уряд - Українське Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком. Похідні групи ОУН почали створювати адміністрацію, видавати газети.

Німці спершу не знали як і реагувати. Але за короткий час політична поліція, гестапо, почала репресувати всіх їм відомих оунівців, включно зі Степаном Бандерою та міністрами УДП.

18 жовтня 1941 р. керівництво обох частин легіону вислало до Берліну максималістський меморандум, який підписав кожен вояк.

За спогадами вояка Теодора Крочака, там містилися десять пунктів вимог: визнати проголошення самостійності; звільнити всіх політичних провідників ОУН, між ними і Бандеру та Стецька; дати волю заарештованим родичам дружинників; використовувати підрозділ тільки на українських землях; мова команд - українська; не робити переприсягу, бо вони вже склали обіти новопосталій Українській Державі; заключити з кожним стрільцем і старшиною окремий контракт як це робиться для німецьких військовослужбовців тощо.

У Берліні зачухали лоба, що робити з українськими підрозділами. Вермахт і Міністерство сходу, що ним керував Альфред Розенберг, довго сперечались.

Відтак "Роланд" і "Нахтігаль" зняли з України, перевели до Франкфурта, протримали до весни 42-го, об"єднали і передали під владу частин охоронної поліції, але з умовою, що українці не братимуть участі в поліційних акціях, а лише в охоронних. Декого кидають до тюрем і "концентраків", решту дружинників вислали в Білорусь.

Окрема глава - то якраз спогади майора Побігущого про перебування в Білорусі. Але спершу він нагадує, що ДУН - це є те саме, що УСС в австрійському війську під час Першої світової війни. "І немає нікого, хто б наважився нині сказати, що Усусуси були непотрібні, що намарно проллято кров найкращих синів України".

В Білорусі, поза волею, довелося брати участь не тільки в охороні мостів і доріг, але й в боях з "бандами". Командири видають таємний наказ, вимагаючи по можливості не встрявати в "малу війну", берегти людей. Це було нелегко, враховуючи те, що зоною відповідальності українців була територія в 2400 кв. км.

"Головна праця партизан була розвідка. Це вже большевики вміли робити з питоменною їм нахабністю". Досвід отримували гіркий, але потім змогли використати це при творенні та розгортанні діяльності УПА.

Найболючіший день - 2 жовтня 1942 р., коли санітарний транспорт з пораненими потрапив у засідку, влаштовану червоними. Всі, крім одного стрільця, який виповз з поля бою, загинули. "Це не був бій з ворожим військом, а з бандитами, які поздирали з наших поляглих не лише однострої, але стягнули деяким і білизну".

Спершу білоруське населення було відверто неприхильне до підлеглих Шухевича та Побігущого. Але в процесі спілкування та контактів побачили, що шкоди від легіонерів не буде. Це був суттєвий удар по пропаганді комуністичної партизанки.

"Вони, маючи перевагу в знанні терену, не мали засадничої переваги над нами і не знищили комунікації, яку ми охороняли, то причиною того було таки те, що населення більше нам голосило про них, ніж їм про нас. Симпатія населення була по нашому боці - по боці Українського Легіону".

Автор спогадів наполягає, що "Легіон не бажав битися за таку "нову Европу", де будуть різного роду громадяни й вояки. На фронті супроти смерти всі однакові…".

Ситуацію погіршувала військова цензура, котра зупиняла листи додому і звідти. Іноді хтось їздив додому та й привозив щоразу сумніші вістки: ставлення німців до місцевого населення аж ніяк не кращало.

Побігущий розповідає, як під час відрядження до Львова мав аудієнції у митрополита Андрея Шептицького. Той, "хворий фізично та велетень душею", порадив і надалі, де тільки можна "школити і творити" військові підрозділи для майбутньої держави.

Дружинники вирішують піти в підпілля, "без огляду на наслідки для себе й родин". Формальним приводом став інцидент на цвинтарі, коли під час похорону стрільця не виявилося українського прапорця, то один із українців відсунув подалі й німецький.

Якийсь поліцай доніс, хлопця забрали і розстріляли. Відчуваючи те, що підрозділ виходить з-під контролю, німці приймають рішення розпустити його. 1 грудня 1942 року їм це оголосили, а вже 5-го - перший транспорт забрав солдатів до Львова: малими групами і без зброї.

Там їм було наказано стати на поліційний облік. Багатьох відразу з потягу забрали в сумнозвісну тюрму на Лонцького.

Шухевич і ще кілька людей змогли втекти. Виконуючи наказ проводу ОУН, вони переходять у підпілля. Починалася доба УПА.

Фраза. "Факт, що ця українська формація була організована при німецькій армії для боротьби не лише проти большевиків, але з відкритою метою боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу та з не дуже затаюваною метою, що вона має стати зав"язком армії Української Держави, виглядає фантастичним парадоксом, коли врахувати концепцію підбою европейського Сходу, викладену Гітлером у "Майн Кампф-і".

__________________________________________________________________________________

Вахтанг Кіпіані
УНІАН
Вахтанг Кіпіані
Читайте також:

Цікаві книжки: Японці в радянських таборах для військовополонених в Українській РСР

1945 р. японці мали намір продовжити дію двосторонньої угоди про нейтралітет, яку підписали з Москвою у 1941, ще на п'ять років. Але Сталін наполіг на денонсації пакту.

Залиште свій коментар

=

Вибір редакції