"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані

Одним із жахливих наслідків Голодомору стало відчуження дітей від батьків. Калічення юних душ шляхом залучення до реквізицій стало обов'язковим елементом класової боротьби.

Що читаємо? Монографію молодої дослідниці Олесі Стасюк "Геноцид українців: деформація народної культури" (Київ, Видавничий дім "Стилос", 2008).

Що цікавого? На відміну від більшості тем і текстів, які звучали й були оприлюднені на минулому тижні, у переддень відзначення чергової річниці Голодомору, ця робота не про те, що призвело до трагедії і як це було. Це сперта на факти розповідь про те, якими виявились наслідки тієї катастрофи.

Одним із жахливих наслідків стало відчуження дітей від батьків. Що, власне, було запрограмовано, вписувалося в більшовицьку парадигму. Калічення юних душ шляхом залучення до реквізицій стало обов'язковим елементом класової боротьби на селі: "...Цілий клас: для масовості, для більшого розголосу, для показовості. Дітей посилали ревізувати горища, виловлювати курей, розкривати покрівлю хат та хлівів".

Дітей змушували знімати у школі хрестики, доносити, за прикладом Павліка Морозова, на батьків. Щоб не дати дітям всотувати християнські традиції, переносилися навіть дні відпочинку – з неділі на четвер. Дні, на які приходилося свято Великодня – так само. У школах організовувалися вечірки з танцями якраз у Страсний четвер, Страсну п'ятницю і Страсну суботу.

Однією з форм відриву селян від традиційної культури стала фактична заборона брати участь у релігійних заходах, натомість – примусово здійснювалося "навернення" в іншу – комуністичну – віру, для чого вводилася обов'язкова участь у нових святах. Скажімо, на Вінниччині активісти гуртка "Войовничий безвірник" складали графіки примусового залучення до святкування 1 травня. Були задіяні "всі школи, сільради, гуртки, бібліотеки, для обслуговування сіл надіслали радіоустановки, відбувалися безоплатні кіносеанси, вистави, проводились мітинги з обов'язковою явкою колгоспників і бесіди в хатах-читальнях на тему колективізації і класової боротьби на селі".

За даними одного з лідерів комуністів УРСР Станіслава Косіора, лише в першій половині 1930 р. було розкуркулено 90 тис. селянських господарств. Якщо помножити цю цифру на середню кількість членів селянської родини, можна отримати справжнє число жертв червоного терору, який зазвичай приховують під евфемізмом "колективізація".

У 1934-му кількість репресованих селянських господарств, за партійними документами, сягнула 200 тисяч, а репресії тривали й далі. Натомість, в Україну почали переселення родин із Росії та Білорусії – тільки одного 33-го їх було перевезено понад 21 тисячу.

Влада провокувала жадібність – адже майно розкуркулених односельців розподілялося, здебільшого, в тому ж селі – але серед незаможних. Вчителям доплачували за те, що вони під виглядом контрольних запитань випитували у школярів, що вони їдять або яким чином батьки здобувають харчі. Відтак педагогів винагороджували 10% від вилученого.

Було категорично заборонено пускати в хату на ночівлю куркулів-односельців – під загрозою потрапити так само в "чорні списки". Традиційні селянські чесноти – гостинність, людяність – під тиском державного примусу швидко ставали минувщиною.

Під час реквізицій вилучали не тільки продукти харчування, але й предмети побуту, одяг, який можна було поміняти на їжу: "Стояла скриня, куди мати мені придане наскладала: рядно, рушники, скатерки – то все з тієї скрині витягли".

Іноді влада влаштовувала "торги", розпродуючи за безцінь вилучені речі. Матері казали дітям – "Боже тебе спаси купувать".

28 грудня 1933 р. заступник наркома зовнішньої торгівлі СРСР М. Фрумкін вимагав від наркома внутрішньої торгівлі УРСР М. Кампеля виконання плану заготівель котів та собак. План було виконано – у людей відбирали будь-яку можливість знайти собі харч, хоч би й ціною вилову домашніх тварин.

Стасюк першою у процесі деформації традиційного укладу називає міграцію (втечу) селян з сіл. Наслідки цього називає "катастрофічними". Навіть покинути зону голоду було дуже важко – приміром, залізничні квитки безпаспортним селянам не продавали. А тих, хто зміг дістатися вокзалів, звідти не пускали в міста через те, що вони ніби "розносять по місту бруд і хвороби". В одну лише ніч – 24 січня 1933 року – в Харківській області органами ДПУ було заарештовано 442 особи, які перебували на вокзалах.

Влаштуватися можна було лише на шахти Донбасу та промислові новобудови Дніпропетровська. Жебрацтво стало найпоширенішим способом заробітку.

Відмова від дітей – ще один злочин без кари. Найчастіше малюків приносили на вокзали, підкидали у вікна потягів, у розрахунку, що їх відгодують, не дадуть померти. Лише у 32-му кількість таких "зозуленят" вимірювалась десятками тисяч.

Дослідник Борис Ткаченко з Сумщини повідомляє про розстріл 76 дітей у містечку Лебедин, які заразилися через вживання м'яса дохлих коней. Взагалі вживання конини стає масовим – хоча ще з часів Київської Русі таке м'ясо вважалося нечистим і його їсти не можна було.

Факти взаємодопомоги були, але "сталінський терор чинив свою злочинну справу – руйнувалися споконвічні родинні, сусідські та громадські зв'язки". "Активісти", набрані з сільських ледарів і пристосуванців, часто знищували хати, робили їх непридатними до життя – "розвалювали печі, стіни, били вікна, виламували сволоки, внаслідок чого падала стеля, знімали двері, перекопували подвір'я, городи, руйнували хліби і навіть хати".

Етика українського села була знищена доносами, котрі в певний момент стали головним регулятором ставлення до людей – "страх, тривога і гнитюча атмосфера донесень змушували селян доносити першими". Бо якщо не ти повідомиш – скажуть про тебе. От і бігли наввипередки до "органів". Для декого було важливим, що за доноси як-от "патріотичні вчинки" платили. Можна було вижити хоч так...

Були випадки, коли люди, навіть маючи закопане зерно, боялися його відкопати, "бо хтось побачить", і врешті помирали від голоду.

Цілий розділ присвячено описанню нового селянського раціону 1932-1933. люди відкинули традиційну бридливість і почали шукати все, що тільки можна було знайти – від "сакральних істот" - павуків, ворон, щурів, жаб, хробаків, вужів до всіх видів зеленої маси: "Вживали кульбабу, реп'яхи, проліски, іван-чай, амарант, кропиву, липу, акацію, щавель, шпориш, льон, молочай, калачики...".

Про канібалізм під час Голодомору написано вже чимало. Тому одна цифра. Лише за офіційними даними, у 99-му було зареєстровано дві тисячі кримінальних справ, де фігурувало звинувачення у поїданні людського м'яса.

Єдиним суттєвим зауваженням до роботи є дивна для науковця неакуратність щодо дражливої теми "євреї та голод". У кількох місцях є не коментовані авторкою фрагменти усних свідчень і документів, з яких слідує, що, "на відміну від українців", євреям жилося в 1932-1933 роках непогано, і представники нацменшини від голоду не постраждали.

Взагалі узагальненість образу "інших", очевидно, не має стосунку до науки. Бо, взявши за приклад, приміром, Григорія Петровського, можна було б зробити узагальнення, що сталінські репресії "українців" не зачепили.

В іншому ж місці бачимо просто таки провокаційну тезу, що євреїв, які мешкали в селах і займалися комерцією та спекуляцією, "на відміну від українців, не оподатковували і після відмови "євреїв" ходити до колгоспу щодо них "репресій не застосовували". Таке було ніби в селі Рахни-Лісові на Вінниччині (до слова, батьківщина Василя Стуса).

Якби було так і авторка знайшла документи про таку національну, а не класову, вибірковість – це було б новим словом у радянології. А так виглядає некритичним цитуванням національних міфів та упереджень, які пронесли через своє страшне життя свідки Голодомору.

Фраза. "Сімдесятилітньому чоловіку пекли п'яти свічками, щоб вивідати, де заховане майно, яке потім розграбували. Партійці вдавалися навіть до допитів дітей, виламували їм руки, тиснули пальці дверима, палили руки сірниками, кололи пальці голками, безжально били, тримали без їжі та води, а потім нишком закопували трупи невинних жертв".

_________________________________________

Читайте також:

"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Радянський інформатор повідомляє, що вилучене у колгоспах зерно "бандити" роздають населенню, "которое сочувственно относилось к ним и оказывает всяческую поддержку".

Повʼязані теми:

Наступна публікація