Цікаві книжки з Вахтангом Кіпіані

Що читаємо? Монографію одеських дослідників Г.Гончарука та А.Нагайцева "Украинские повстанцы в советских литературе и документах 1944-1953 годов" (Одеса, видавництво "Астропринт2, 2004).

Про що книга? До незалежності література, де бодай кількома словами описувалась Українська Повстанська армія, - це були спогади прославлених партизанських командирів Ковпака, Медведєва, Федорова, Сабурова та інших, "носила, главным образом, отчётно-разоблачительный характер с отрицательной оценкой повстанческого движения".

У 1941-1945 рр., тобто безпосередньо під час війни, вийшло близько 60 книг і збірок, а протягом наступного двадцятиліття – понад 200.

У 1970-х був справжній бум "партизанської літератури": більше 120 монографій, понад 300 дисертацій, шість сотень книжок.

Відтак про ті події були написані ще сотні книг. Однак нинішній читач, особливо молодий, навряд чи брав у руки запилені талмуди, а варто було б. Хай там як, але вони були безпосередніми учасниками війни "всіх проти всіх" на українському Поліссі, Волині та Галичині.

Другу частину наукового видання – документи з радянських архівів із зазначеної теми – оглядати не будемо, збірників – більш повних за кількістю джерел – вийшло чимало.

Як зазначив один із авторів книги про партизанську війну під час Великої Вітчизняної – "Главными ее формами была борьба политическая, идеологическая, экономическая и военная".

Між іншим, легендарний ватажок Сидір Ковпак у своїх мемуарах "От Путивля до Карпат" взагалі нічого не пише про українських націоналістів, не згадує про жодне бойове зіткнення.

В іншому творі "Из дневника партизанських походов", цікавим є епізод, як у селі Камінь на Сумщині ковпаківці захопили великий загін поліцаїв. Зібрали людей і провели процес проти лідерів колабораціоністів. Лісника Якушенка та старосту села з промовистим прізвищем Юда – розстріляли. Після чого всі інші поліцаї попросили прийняти їх у партизанський загін. І їх взяли туди одноголосним рішенням селян.

Чи радянська цензура була причиною, що Сидір Артемович жодним словом не описав жодне бойове протистояння з націоналістами протягом 26 місяців свого рейду.

У книзі спогадів генерал-майора Олександра Сабурова "За линией фронта" (1965) є один цікавий епізод. Розповідається, що існував партизанський загін ім. Котовського, який був сформований з вихідців із Західної України. На чолі його стояв якийсь Годунко, якого представлено як "одного из руководителей бандеровских банд".

Його фігура цікава оповідачу тому, що він "вопреки категорическому запрещению своих атаманов начал истреблять фашистских оккупантов. Бандеровский суд приговорил его за это к четвертованию. Годунко ушёл в лес и долго был на распутье. Сабуровцы пошли к нему навстречу".

Годунко був призначений командиром загону червоних партизанів і тут не помилилися. Він виявився прекрасним воїном. Був смертельно поранений у бою з бандерівцями, передав зброю своєму 16-річному сину, і нібито сказав – "Завещаю тебе довести до конца то большое дело, которое не успел закончить твой батька. Докажи, что ты верный сын своей советской Родины".

Описує Сабуров і те, як перейшов на бік червоних словацький підрозділ, який воював на боці нацистських окупантів. Командир цього загону, офіцер Налепка мав зустріч з командиром УПА "Поліська Січ" Тарасом Бульбою-Боровцем, "бандитом" і "германским шпионом".

Автор називає організатора перших нечервоних повстанських загонів "предателем", дає інформацію, раніше невідому радянському читачеві, що той контролював Клесівський та Олевський райони. Після наміру проголосити себе "гетьманом всея Украины", німці нібито "переполошились" і вирішили заарештувати свого ставленика.

Бульба зміг вивести в ліс "невеликий" загін поліцейських. Відтак виходив на зв'язок із червоними партизанами Дмитра Медведєва, кадрового нквдиста – "долго, но безрезультатно возился с ним полковник".

Тарас Боровець просив надіслати йому в штаб радянського представника для зв’язку між з’єднаннями. Але "махровому бандиту" відмовили. Та словак Налепка порушив приписи та пішов із ним на контакт. Чому?

"Не желая показать трусость, Налепка поехал один". Бульба під час довгої розмови запропонував словакам переходити в ліс і разом творити антибільшовицькі легіони – "ты – словацкие, я – украинские".

Словак дізнався, що повстанці очікують велику допомогу в боротьбі з більшовиками від Лондону, звідки прибували до них парашутисти. Ці цінні відомості негайно були передані до Москви.

Партизанський генерал Сабуров свідомо чи ні, але зв’язує з УПА поліцейських на службі Німеччини. Так, приміром, у містечку Сувалки його вояки вилучили в головного поліцая 20 кожухів і 17 пар валянок. І це подається як боротьба з УПА.

В інших своїх спогадах "Силы неисчислимые" Сабуров визнає – "…мы вели трудную и жестокую борьбу в первые послевоенные годы".

Характеризуючи українське село Зерново, автор дає власні інтерпретації того, що в селі стояв поліцейський гарнізон з 350 осіб. "Село наводнили предатели и их семьи", на кожних дверях був намальований тризуб, "этот знак принадлежности к буржуазным националистам".

Оповідач резюмує – "Другого такого коварного села мы больше на Украине и не встречали".

У серпні 1942-го Сталін на нараді партизанських командирів у Кремлі сказав, що, за даними розвідки, німці формують в Україні "казачьи полки" і за цим стоять "матёрые националистические вожаки" Мельник і Бандера.

Що це за козаки сказати важко, але далі Сабуров розповідає ніби про власний досвід – під час одного з боїв до них перебігли 40 "козаків" – "И тут выяснилось, что в этом одном единственном полку, который удалось укомплектовать гитлеровцам, были люди более десяти национальностей, но всем им под страхом смерти приказано было называть себя украинцами".

У мемуарах "Степной рейд" (1965) іншого відомого партизана, героя Радянського Союзу Михайла Наумова, є цікавий момент трохи вбік від теми. Його загін на Сумщині зіткнувся з самозванцем, який проголосив себе першим секретарем обкому КП(б)У, і давав якісь непевні вказівки.

Про випадок було запитано Москву і командир Українського штабу партизанського руху Тимофій Строкач телефонограмою відповів – "под партизанский отряд, возможно, маскируется немецко-фашистская банда, а сам самозванец Барановский – троцкист, в 1933 году исключённый из партии, и возможно, что он является агентом гестапо".

Наумов розповідає як його партизани вміло зупиняли втікачів – бургомістрів, поліцаїв з родинами, які відходили вслід за німцями. "Беженцы не ожидали здесь, на Полтавщине, встретиться с партизанами".

Загін комбрига Туменчука вміло "оприходовал трофеи, штабные документы, печати, скарб – от сала до швейных машинок и валенок, всё что награбили холуи".

В наступній своїй книзі "Западный рейд" (1985) генерал-майор Наумов описує звірства бульбівців – "9 января [1944] они вырезали 15 наших солдат в Балашовке. Днём позже отравили 30 наших солдат в Москвине. Они ежечасно обстреливали из-за угла наших воинов…".

В містечку Березне, що на Рівненщині, партизани знайшли свіжу могилу одного з повстанців Бульби-Боровця: "На холме – огромный, метров в десять высотой крест с пьедесталом из дёрна. На крестовине – во всю длину выжжены слова: "Або здобудеш свою державу – або згинеш у боротьбі за неї".

Отак, крупицями, в радянські часи й вишукували читачі інформацію про діяльність націоналістичного підпілля.

"Бульбовцы попрятались в схронах, норах, где-нибудь под конюшней или коровником. Ушли в подполье. Основным их оружием теперь является яд или удавка на шею с запиской на груди удавленного – "СБ – служба безпеки".

Одного разу червоні розвідники затримали людей, пов’язаних із націоналістичним підпіллям. За їхніми свідченнями було затримано "отамана", в якого вилучили багато документів, списки вояків. У наказах до новобранців містилася вимога – "каждый вступивший в войска освобождения Украины должен был убить двадцать красноармейцев. А оружие и обмундирование сдать на склад УПА".

Затриманий кошовий "Поліської січі", не бажаючи піти під розстріл, видав червоним таємні склади, так звані "ямки". Їх робили рядові повстанці, але вони не знали розташування – їх туди приводили, зав’язуючи очі.

"Хранилось зерно, бочки с колбасой, залитые смальцем, с топлёным маслом, копченостями, мёдом, спиртом, сахаром, мукой, крупами". Тільки в одному районі було знайдено тридцять подібних "ям".

Інший націоналіст не став розповідати ворогам нічого – "В лесу задержали одного фанатика с четырьмя заряжёнными дисками от пулемёта. Волк волком… Не отвечает ни на один вопрос".

Але на кілька фактів у таких спогадах на читача падала маса небилиць ("бандеровские референты по пропаганде скрывали от них [населения],что они заодно с Гитлером"), не верифікованих документами боїв, завжди завищувалась кількість знищених німецьких окупантів і колабораціоністів.

Фраза. "Бульба, Мельник, Бандера – это три сука одного дерева. Только препираются между собой за портфель, за право прислуживать немецким фашистам".

_________________________________________________________________________________

Читайте також:

Цікаві книжки з Вахтангом Кіпіані

Генеральный прокурор всячески блокировал все попытки повысить ему зарплату, потому что понимал, что его коррумпированный предшественник будет в таком случае получать пенсию гораздо больше, чем у него была зарплата.