Нині добрий МВФ через встромлену в дупу соломинку надуває український режим, що прикро, але пенсії все ще виплачуються, що тішить.
Не варто сприймати аж занадто всерйоз всю цю маячню за громадянське суспільство, за націєтворчі здатності середнього класу, за перманентну благодать Майдану, за чудодійність чесних виборів. Втім, ілюзії продуктивні, а здоровий глузд – депресивний. Хоча, як свідчить WikiLeaks, продукція ілюзій є сюрпризом для ілюзіоністів, які виділяють гранти.
Механізми, згадані на початку, не працюють. Натомість спрацьовує інше. Ми все ще не остаточно лягли під Москву, бо цього не хочеться експортерам сталі. Ми все ще не всі сидимо у в'язницях, бо Янукович – сибарит і гольф полюбляє більше, аніж надягати кульок на голову опозиціонеру в кімнаті оперативних співробітників Печерського РУВС. Ми всі є гордими власниками модних мобілок, імпортних автівок, пласких екранів і квадратних метрів, бо добрі люди побудували всесвітню фінансову бульку. Булька луснула, а мобілка залишилась. Нині добрий МВФ через встромлену в дупу соломинку надуває український режим, що прикро, але пенсії все ще виплачуються, що тішить. Свавілля олігархів обмежується іншими олігархами.
Світові судини сполучаються і, як у шкільній лабораторній роботі, частка добробуту і громадянських свобод перетікає і до нашої посудини.
Гольф, інтереси експортерів, фінансові бульбашки, конкуренція між олігархами, діалектична єдність і боротьба бюрократії і капіталу, сполучення світових судин – є реальними механізмами соціального регулювання, на відміну від громадянського суспільства, виборів, майданів – які є голою теорією для українців і милим серцю рудиментом для решти світу. В ХІХ ст. буржуазія любила мавпувати феодальні звички і купляти феодальні титули, а нині єгипетський генштаб запускає трохи публіки на майдан Тахрір, бо CNN та "аль Джазірі" потрібна картинка в старосвітському дусі.
У Британії вуличні демонстрації – така сама данина традиції, як і палата лордів. "Повстання мас" завершилась, а за ним відійшли в минуле масові партії, а народи перетворилися на племена. З племенами воює Каддафі, племена підтримують або продають Талібан, племена витісняють з Парижу виборців, які все ще відчувають себе народом. Нині важать невеликі спільноти: Аль Каїда, WikiLeaks, Більдерберзький клуб (навіть якщо там нічого не обговорюється окрім обіднього меню для гостей клубу, він впливає на нас, бо лякає).
Ці племена і спільноти не складають "громадянського суспільства", вони плавають в натовпі, мов човники у морі. Цивілізація саморозвивається і її механізми вже занадто складні для того, щоб ми могли свідомо і цілеспрямовано впливати на них.
Бюрократичний інтернаціонал, відчужені суспільні форми, глобальна економіка, науково-технічний прогрес (який є вже не революцією, але інерцією) творять дійсність. А руйнують її деструктивні спільноти і рудименти суспільної організації, які, нажаль, досі не подолані Євросоюзом. Для прикладу, чим можуть займатися більшу частину робочого часу прем'єр-міністр Великої Британії чи президент Французької республіки? Економіка тримається на транснаціональних корпораціях, регулювання на наднаціональних структурах, соціальні питання розв'язуються через рівновагу безлічі суспільних механізмів.
Отже найвищі посадовці виконують необхідні державі церемоніали і споглядають на стінах своїх кабінетів портрети, відповідно лорда Кітченера та маршала Бужо. Кемерон і Саркозі ще молоді люди, які вивчали в університетах та вищих адміністративних школах історичні діяння великих попередників і з нудьги замислюються про власний слід в історії. Саме звідси заяви за крах мультикультуралізму і як наслідок атавістичний імперіалізм щодо Лівії. Невідомо, чи покличуть ці ексцеси повалення Каддафі, але подальшу реформу суверенітетів європейських країн спонукають напевне. Приймати доленосні рішення мають комісії, а не особистості. Особистості мають співати зі сцени, або перебувати під розглядом міжнародного трибуналу.
Якщо невиправні українські оптимісти мріють за те, щоб Україна вибухнула як Магриб, то я навіть не наважуюсь уявити, на що очікують песимісти. Давайте любити Януковича як він є, має ж його хоч хто-небудь любити.
_________________________________________________________________________________
Всесвітня дошка для гри в нарди
З огляду на явище революційного резонансу, Москві не варто було б розхитувати Білорусь чи фінансувати сепаратистів в Україні. Ненависть потроху дозріває на всіх пострадянських грядках.