Деякі підсумки Євромайдану

Позиційна окопно-майданна війна себе вичерпала. Надходить доба маневру й прориву. Помста поступово має заступити протест.

Янукович, звісно, ніколи не був українцем, проте, не був ідіотом. Може під час останнього "таємного" візиту до Москви його там підмінили? Не хотів підписувати асоціацію? Існувало тисяча способів зробити це хитріше, без такого скандалу.

Тобі не подобався майдан? Він би сам здох дні за три.

Ще два тижні тому Янукович міг би продатися Москві на вигідних особисто для себе умовах. Нині доведеться приплачувати Путіну, щоб він дозволив поцілувати свою пантофлю. Вчора з тобою розмовляє Меркель, а сьогодні ти розбиваєш голови студентам на євромайдані? Як вона має себе почувати перед своєю пресою, політичними союзниками та конкурентами? Повною ідіоткою?

Тепер ти її особистий ворог.

Як має почувати себе вся євробюрократія? Щохвилини їх тикатимуть носом в лайно: і з цим хусейнОвичем ви прагнули асоціації? Тепер санкції проти тебе стануть їхньою улюбленою розвагою. Раніше ти не подобався українцям. Тепер вони тебе ненавидять. Отак за годинку поставити себе поза будь-якою легітимністю! Це рекорд! Подумки повернемося трохи назад. Помаранчевий майдан 2004 року мав результатом компроміс між тими хто стояв на трибуні та тими проти кого був спрямований протест. Тому не постраждав ні Кучма, ні Янукович, ні донецьке бізнес-адміністративне угруповання ні гвинтики репресивного апарату. Не відбулося суспільної помсти, тому влада не боїться синього з жовтими зірочками майдану 2013 року.

Кумедний український парадокс: в результаті бунту помсти не сталося, а в результаті чесних демократичних виборів помста відбулася, принаймні по відношенню до колишнього прем'єра та головного міліціонера. Проте, не ми були месники. омаранчеві події відімкнули двері в'язниці, але ніхто з нас не захотів вийти на свободу, поквитатися з вертухаями, вполювати суддів і двері знову зачинилися. Рушійними силами та організаторами помаранчевого майдану були бізнесмени, бюрократи, міжнародні фонди, інститути та деякі західні посольства. Повстанці були нідочого, отже, жодних повстанців там не з'явилося, повстанські угруповання не утворилися. Не виникло сил, які намагалися б продовжити "революцію" далі, попри інтереси мешканців трибуни.

Необхідно усвідомити, що опозиційні парламентарі залишаються нашими друзями й союзниками, бо Євромайдан завершився азіатським погромом. Після майбутньої капітуляції режиму вони укладатимуть нові компроміси, не від того, що вони гірші за нас (навпаки, здебільшого кращі), а від того, що саме компроміс зумовить їхній успіх й перехід з опозиції у владу, до компромісу їх спонукатимуть їхні європейські колеги. Зрештою, суспільний компроміс - це справді по-європейськи.

Багато хто заздалегідь записує у потенційні месниці Юлю. Проте, весь її життєвий досвід (і позитивний і негативний) підказує їй, що співпрацювати вигідніше. Якщо хочеш знищити людину - запиши її до себе в союзники.

Коли Юля вперше стала прем'єром вона не попіклувалася помститися Кучмі, який до того ув'язнював її. Янукович ще можливо постраждає, коли вона вийде на волю, але суддя Кірєєв напевне залишиться на своїй нинішній посаді.

Втім, лунало забагато критики на адресу опозиційних лідерів, зазвичай збоку тих хто боязкіший і має гірші організаційні здібності, ніж вони. Дарма. Очільники фракцій здійснили помилок і зробили дурниць значно менше, ніж могли б й незрівнянно менше, ніж всі інші. Щодо радикальних дій, то кожен з нас мав не менше можливостей, ніж кожен нардеп. Є незадоволення тим що хтось з нардепів когось відмовляв від штурму Кабміну. Браття, якщо ви їх слухалися, то штурмувати були не готові.

24 листопада зібралося протестувати навдивовиж багато люду. Проте, накрутити достатню кількість з них на атаку чи тривалу блокаду адміністративних будівель навряд чи вдалося б. Очільники євромайдану - Руслана Лижичко, Єгор Соболєв, Ігор Луценко та інші цілковито мали рацію, коли виступали проти політиків та партійних прапорів. Геть зовсім не мали рації політики й партії коли з цим погодилися. Всі притомні люди насторожилися - якщо партійні вожді вшилися, значить вони знають щось таке чого не знаємо ми. Або вони тихенько за щось домовилися з Банковою (що, звісно ж, не так), або вони дійшли висновку, що майданна технологія себе вичерпала і нехай з вмираючим майданом розхльобуються молоді, амбітні але наївні лижички. Безліч нарікань випало й на долю провідників аполітичного майдану. Все від того, що критикани не зрозуміли його сенсу. Майдан був зібраний для того, щоб продемонструвати очільникам Євросоюзу, що ми їх любимо, а не для того, щоб налякати Януковича.

Янукович арештував трьох свободівців за бійку під Кабміном. Якби він побоювався ексцесів, боявся ще більше роздратувати натовп на майдані, він би відклав арешт на пізніше. Але Янукович розумів, що майдан зібрався заради любові до Європи, а не проти української влади.

Мєнти арештовували кого хотіли прямо в середині натовпу, бо ми не порушуємо законів і здійснюємо мирний захід. Як це не рідко трапляється, саме помилки й слабкість зіграли на користь. Від розгону агресивного майдану й близько не було б того політичного ефекту, як від придушення майдану співочого. Беркут ніби підпалив дитячий садочок.

Це трохи цинічно звучить (проте, як казали греки, цинізм - найкоротший шлях до доброчесності), так ось: найкраще, що могло статися - це розгін майдану спецпідрозділами МВС. Це краще, ніж його поступове вмирання від нудьги, яка неуникнено там поселилася б від безвиході. Загальне обурення агресивністю влади стане пальним у двигуні нового спротиву, жертви будуть прапорами майбутнього перевороту. Поки що Янукович чудово справлявся з роллю подразника й будителя нації.

Сподіваємось не підведе й нині.

На аполітичному майдані народилася нова політична сила. Мустафа Найєм, Єгор Соболєв, Вікторія Сюмар та їхні товариші - майбутні депутати. "Дикі танці" під стелою з "Бергинею" будуть успішно конвертовані в нову проєвропейську помірковану партію. Парламентська опозиція не впоралася з одним зі своїх головних завдань - не допустити розширення кола патентованих опозиціонерів. На майбутніх виборах доведеться потіснитися.

Проте, повернемося до нас, вічно ображених маргіналів. Ніхто вже не вірить в можливість усунення режиму без силового протистояння. Це забезпечує можливість утворення й швидкого зросту чисельності повстанських груп на периферії натовпу. Маргіналам, які мріють за революцію, на майдані варто було б активно займатися вербовкою до своїх поки що мізерних бригад.

Ефективність і відчайдушність масових протестних акцій в Європі зумовлена тим, що до них зазвичай приєднуються невеликі радикальні групи, але таких груп багато. В Європі вони ближчим часом не отримають шансу завоювати для себе виключного становища, подібного до того, яке мають хізбаллони у Лівані, наркомарксисти в Колумбії чи північнокавказці в Ерефії. Проте, українські маргінали могли б скористатися сиутою, яка можливо очікує на нас в подальшому. Для цього доведеться проявляти зухвалість. Звісно, взяття Кабміну ще непосильне завдання, проте, прямо на майдані нахабно виблискує вітринами відділення Сбербанку Росії. 6 днів протестів - жоден камінь не полетів в його напрямку. По вашому це нормально?

Позиційна окопно-майданна війна себе вичерпала. Надходить доба маневру й прориву. Помста поступово має заступити протест.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: