"Динамо" – АЗ – 2:0. Епоха відродження

Молодому динамівському "вчителеві-практиканту" за кілька тижнів вдалося зробити те, чого за рік не зумів зробити його досвідчений суворий попередник. Ренесанс київської команди очевидний. Проте перспективи її "практиканта" все ще розмиті.

"Динамо" - АЗ - 2:0. Мілевський стріляє дуплетом

Скільки можна  поставити крапок над "і" одним лиш знаком оклику? Чимало, як на мене. Адже один правильний рух – і ти із аутсайдерів крокуєш у фаворити. А один неправильний – і ти вже в Осетії.

"Севілья" - "Карпати" - 4:0. Львів вибув з боротьби

Виконувачу обов’язків динамівського тренера Олегу Лужному поки що вдаються справи зі знаком оклику. Нещодавно був переможений із рекордним рахунком середняк чемпіонату України, нині склав зброю інший середняк – уже континентального пошибу. Чого в цих дійствах було більше – везіння, збігу обставин чи закономірностей – сказати складно. Одне лиш не викликає сумнівів: акції як самого Лужного, так і його підопічних останнім часом зросли. Причому навіть помітно. І це саме той випадок, коли навряд чи варто розпорошуватися по дрібницях, шукаючи локальні (та й не лише) негаразди та помилки. Вони, ці огріхи, завжди є.

"Сампдорія" - "Металіст" - 0:0. Важливе очко для харків'ян

Проте нині  хочеться не розкидати каміння.  А просто віддати належне. Всім  тим, хто таки зумів спромогтися  на правильний рух. І з аутсайдерів  покрокував до фаворитів.

Окрім цього, глобальних висновків після впевненої домашньої перемоги "Динамо" над нідерландським АЗ апріорі бути не може. Хоча б тому, що практично всі дискусії із фактологічної площини зійдуть на тонкий лід порівнянь та протиставлень – а це "Динамо" таке сильне чи все ж голландці такі слабаки?

Дати відповідь на цю майже сентенцію нині практично неможливо. Тут як осінній прогноз погоди: дощ або буде, або ні. Тобто, може це й кияни нарешті проснулися, оговталися і заграли так, як того від них чекають. А може й справді, АЗ нині явно не в формі. Тому, повторюсь, із стовідсотковою впевненістю можна погодитися лише на те, що за два тури до завершення групового етапу змагань у Лізі Європи кияни повернули собі чудові шанси на вихід із групи. Далі залишається робити подібні правильні рухи із такою ж періодичністю.

Інша справа – порівняння дій газзаєвського "Динамо" і нинішнього. Від цього  протиставлення ми також нікуди не дінемося. Проте, на відміну від попереднього, це має не лише філософську сутність чи таку ж відповідь. Як на мене, деякі речі є очевидними. Причому не стільки ті, про які говорять самі футболісти – мовляв, Лужний не настільки "навантажує" гравців, як його попередник, чи що в колективі нині чудова атмосфера, - це однак залишиться нижче "ватерлінії", скільки про те, що лежить на поверхні.

Команда вже не тільки намагається атакувати, а й будь що старається завершувати кожну таку спробу ударом. Практично кожен динамівський гравець зараз знає не лише загальний, але й свій індивідуальний маневр. Нині немає тотального безтолкового бігання по периметру футбольного поля. Разом із жагою боротьби – даруйте за таке слово – прорізалася майстерність, з’явилася реалізація моментів. Таке враження, ніби попередній вчитель настільки затуркав своїх учнів, що ті просто боялися піднімати руку й розповідати вивчений предмет. Просто тому, що боялися зробити помилку. За яку – одразу ж покарання. Як мінімум двійка. Або й того гірше – на коліна в кутку. Так сталося, що дуже строгого вчителя "дирекція" звільнила. Йому на зміну прийшов вчитель, радше схожий на практиканта, ніж на досвідченого дидакта-педагога. Учні, себто футболісти, це миттєво відчули. Вони відчули також і те, що зараз можна не лише виправляти попередні "двійки", а й проявити себе у всій красі, заробляти відмінні оцінки. Тому вони й лізуть чимдуж один поперед одного до нового молодого вчителя-практиканта, намагаючись сподобатись і паралельно демонструючи все те, на що здатні.

Поки що у цих учнів майже все виходить. Звільнившись від морального тягару, вони здобули, здається, душевну рівновагу. Вкупі з початковими знаннями та навичками це й виливається наразі в прийнятний результат.

Проте, за великим  рахунком, переоцінювати таку манеру поведінки, як, до речі, і спосіб "викладання", не варто. Хоча б тому, що першооснова всього цього – таки емоційна складова, бажання зіграти на противагах та порівняннях. Наскільки вона виявиться дієвою та довготривалою – сказати не берусь. Лише час дасть відповідь.

Не візьмусь прогнозувати й подальшу долю молодого "вчителя-практиканта". Здається, у нього є передумови та підстави для того, аби стати повноцінним учителем. Проте, з іншого боку, коли притлумляться емоції, коли учні перестануть чимдуж викрикувати зі своїх місць правильні відповіді, коли розпочнуться сірі будні та навчально-тренувальні збори, а молодому вчителеві доведеться штудіювати не лише чужі конспекти, а й запропонувати щось своє, власне - особисто я не беруся стверджувати, що цей молодий практикант зуміє так же впевнено й невимушено керувати таким складним колективом. Я не кажу, що в нього не вийде. Зовсім ні. Просто це така дилема, що має вирішуватися на підставі інтуїції. Директора "школи". Бо саме він, директор (по нашому - президент) має право брати на себе таку відповідальність. От нехай і бере. Відчуває, що практикант "потягне" – прапор у руки. Якщо ж немає такої впевненості – тоді, вочевидь, варто шукати того, хто таку впевненість випроміноє.

Наша ж справа – віддати належне в потрібних випадках. А в непотрібних – це належне забрати.