Добре засвоївши домашнє завдання, "Динамо" знову не помітило "Бешикташ". Що дало можливість Сьоміну тріумфально повернутися до Києва. Однак справжність динамівської сили й мудрості пізнається лише в порівнянні.
Насправді складно сказати однозначно – що це було: динамівський тріумф чи стамбульський фарс. "Динамо" однією лівою переграло нібито серйозного опонента? Так. Кияни зіграли легко й невимушено, здобувши перемогу на класі? Знову так. Мудрий Сьомін на пальцях показав немудрому Шустеру, як потрібно грати в футбол. І як саме треба вигравати. Саме так. Передовсім тому, що після загальних 8:1 інших визначень та епітетів апріорі бути не може.
Бо 8:1 – це вже не що інше, як погром. Чи розгром, якщо перше комусь ріже слух. Така різниця в рахунку свідчить у першу чергу про те, що атакуюча ланка переможців стовідсотково переграла захисну ланку переможених. У цьому контексті про нефарт вже не патякатимеш на серйозному рівні. Як і про недооцінку опонента.
"Динамо" вийшло у 1/8 фіналу Ліги Європи
Тобто, є всі суб’єктивні й об’єктивні чинники, аби стверджувати, що одна команда за рівнем майстерності та готовності на даному часовому проміжку виявилася на порядок вищою за іншу.
Виходить, нинішній "Бешикташ" настільки слабкий і безпорадний? Безумовно, якщо до побаченого у грі проти динамівців приплюсувати почуте з останніх їхніх невдач на усіх фронтах. Виходить, нинішнє "Динамо" настільки сильне? А ось тут все ж таки з епітетами варто почекати. Хоча б для того, аби не наврочити. Принаймні, до того часу, коли до Києва приїде "Манчестер Сіті".
Незважаючи на певні аналогії, що можна провести між англійським та турецьким клубами (вони, ці аналогії, достоту поверхові, та все ж контури час від часу проступають), манчестерська команда буде з другого виміру. То інший ґатунок, інший розмір. Саме в наступних двох матчах в Лізі Європи ми матимемо наглядно переконатись, наскільки великим є нинішній динамівський потенціал.
Адже рекламувати його, аналізувати й робити висновки нині просто немає змоги – ні з чим порівнювати. Сезон у нас ще не поновився. Проти стамбульців кияни зіграли фактично з чистого аркушу. Справді, не вважати ж серйозним аргументом в будь-який бік тренувальні матчі "Динамо". Так що хочеш чи ні, але доведеться бути обережним у висновках. І дороговказах.
Тим більше, що незважаючи на шалену різницю в рахунку, обидві перемоги не зовсім вписуються до розряду тактичних. Звичайно, хіба що бовдур може заперечувати, що Юрій Павлович не переграв герра Бернда. Та чи були ці звитяги результатом помітних тренерських новацій, ходів чи задумок? Чи були забиті м’ячі результатом філігранних колективних дій чи виняткової майстерності? Навряд чи.
У Стамбулі "Динамо" з перших же хвилин гнуло свою лінію. Йому власне було байдуже до того, як грає "Бешикташ". Чомусь здається, що аби кияни на виїзді пропустили першими, вони б продовжували грати так, як їм втовкмачив головний тренер. Зовсім не збираюся говорити, що це неправильно чи примітивно. Боже збав. Коли це дало потрібний результат, значить, це чудово. Але це означає тільки те, що одна команда добре впоралася зі своїм домашнім завданням. А інша отримала "незадовільно". Просто хтось зараз може безболісно літати, а хтось не відірветься від газону й після добрячого потиличника.
У Києві в цьому сенсі нічого кардинально не змінилося. "Бешикташ" із Шустером покладалися на диво, тоді як "Динамо" із Сьоміним – винятково на контратаки. Тобто, ми могли гадати, як саме діятимуть гості, а ось в тому, за яким сценарієм гратимуть господарі, можна було не сумніватися. Знову ж таки, не варто бути провидцем і всезнайкою, щоб сказати, що саме другий прийом у дев’яти випадках із десяти виявляється ліпшою зброєю.
А тут ще й швидкий м’яч зробив свою "підступну" справу. Не дивно, що гості в підсумку розсипалися й опустили руки. На їхньому місці вкрай складно залишитися при своєму інтересові. Навіть якщо в тебе не троє, а одразу п’ятеро опорників в стартовому складі.
Зауважте: в обох випадках динамівцям не довелося перелаштовуватися по ходу зустрічі. Вони, мов добросовісний школяр, вийшовши до дошки, відбарабанили все від "сих" до "сих". Ніхто того школяра не зупиняв, не перебивав. Відмінно. Чудово. Але все ж таки немає відчуття повної гармонії. Немає цілковитої впевненості, що наш школяр, який тільки-но після тривалих канікул повернувся до занять, у подібному ключі відбарабанить домашнє завдання за присутності серйозної інспекторської перевірки. А особливо під час підсумкової контрольної роботи.
Так і тільки так - лише після подібних перевірок та випробувань ми матимемо беззаперечне право говорити, що той школяр – круглий відмінник. А не вискочка-заучка. Іншого серйозного способу перевірити знання, вміння та навички динамівських "учнів" на даному етапі годі й шукати. Все познається в порівнянні.
Відрадно, що до моменту цього самого порівняння "Динамо" підійде в доброму гуморі. Узагалі-то, дуже рідко трапляється так, що все те, що летить в напрямку чужих воріт, там благополучно й опиняється. У нашому випадку – саме той приклад. Тому хочеться сподіватися, що динамівці "вихлюпнули" із себе не все. Що в них ще залишилося в запасниках. На чорний день. Хоча чому на чорний? На свято! Не кожного дня граєш проти найбагатшого клубу світу.
А як саме грати проти того клубу – принаймні один динамівець знає вже зараз. Він уже проти них грав. У складі "Челсі". І має шанс зіграти знову. Паралельно збільшивши свій голевий єврокубковий доробок. Бо хоча 66 – і гарне число, воно, звичайно, гірше, ніж 67.
Що ще добре напередодні "МС"? Зайвих карток не нахапали. Все ж таки, про довжину лави запасних другого за ранжиром клубу Манчестера ми можемо хіба що мріяти. Значить, проти команди Роберто Манчині зіграють фактично всі творці тріумфу бешикташівського розливу. Отже, не буде натяку на те, що відсутність когось серйозно вплинула на результат чи гру. Усе має бути по-справжньому. По-чесному. По-чоловічому.
Отоді й розкладеться все по поличках. І саме собою з’ясується нарешті, чи динамівський то був тріумф у грі проти "Бешикташу", чи лишень стамбульська трагедія вперемішку з фарсом.