Шахтар" упевнено здобув Кубок України. "Динамо" не менш показово поступилося, два роки залишаючись без жодного трофею.
Взяти ще одну (після першотравневого тріумфу) високу ноту "Динамо" не вдалося. Його потуги в фіналі національного кубка мали вигляд завчених, механічних дій без жодного елементу новизни та експромту. До того ж суперник виявився спроможним не лише зробити правильні висновки з резонансного ляпасу, а й постати вище чужої академічності.
"Динамо" - "Шахтар" - 0:2. Статистика матчу
Кубок України знову оминув Київ. "Шахтар" знову не залишив столичній команді у фіналі жодного шансу. "Гірники" остаточно зафарбували цей сезон у свій колір. "Динамо" ж без трофеїв уже два роки. Невтішна крива траекторія пікіруючого бомбардувальника..
"Динамо" - "Шахтар" - 0:2. Онлайн-коментар матчу
На сумському кону було значно більше, аніж просто перемога в національному кубку. Для "Шахтаря" вірогідна перемога робила сезон, що завершається, воістину унікальним – Суперкубок, чемпіонат, чвертьфінал Ліги чемпіонів, національний кубок. До того ж, суха поразка з різницею в три м’ячі в чемпіонаті від заклятого друга автоматично відступила б на другий план. Та й сам той "друг" не менш завзято відступив би на задвірки, залишаючись у тіні свого колеги. Для "Динамо" перемога дозволяла хоч якось виправдати сезон, що покотивсь шкереберть. До того ж, у разі можливого тріумфу кияни мали б повне право вважати перемогу гірників у чемпіонаті, скажімо так, не зовсім повноцінною.
Відтак не варто було слухати тренерські базікання на кшталт "боюся, що гравці підійдуть до цього матчу з відпускним настроєм". Цього не могло бути апріорі. Навіть незважаючи на те, що кістяк обох команд складають легіонери, котрих все ще складно називати патріотами Києва чи Донецька. Надто вже велика ціна зустрічі – в прямому й переносному значенні. Надто вже унікальна можливість вивищитися над головним своїм конкурентом, повтішатися з його безпорадності. Словом, вирішальний бій сезону. До того ж, запам’ятовується, як відомо, останнє.
Команди в цьому плані не розчарували. Жодних претензій у ставленні до гри, у самовіддачі чи настрої бути не може. Кожен з урахуванням фінішу сезону намагався продемонструвати всій максимум, вів саме свою прогнозовану гру, не поспішав ризикувати. Так що в цьому сенсі паритет.
Але в суто змагальних аспектах гору взяв "Шахтар". Причому настільки очевидно донеччани виглядали сильнішими у вирішальні відрізки матчу, що їхня загальна перевага, як і перемога, не викликає зайвих запитань, не потребує натяків чи реплік. Усе справедливо. Все закономірно.
"Шахтар" здобув перемогу завдяки вищій командній швидкості. Не функціональній готовності, а саме локальному умінню створювати чисельну перевагу на атакувальному плацдармі. І за рахунок все тієї ж швидкості – і при прийнятті рішень також – виграти в візаві хоча б секунду, хоча б сантиметр для свого шансу. Для можливості зробити передачу. Або завдати удару.
До такого розвитку подій динамівці виявилися неготовими. Вони старанно, із завзяттям школяра-заучки, котрий зазубрив складний урок, але як слід у ньому не розібравшись, довго покладалися на власну пам’ять. А аж ніяк не на інтуїцію чи розуміння глибинних процесів. У першому таймі команді Сьоміна вдалося зіграти на цьому багажеві, стримати атакувальний порив "Шахтаря". Важко зараз судити, чому саме "Шахтар" не вмикав максимальних обертів саме в першій половині зустрічі – чи то "Динамо" справді достоту кваліфіковано огризалося й пресингувало, чи може саме таким був план на гру в гірників – спочатку вимотати опонента. Проте факт залишається фактом: у другій сорокап’ятихвилинці динамівці за своїм супротивником уже не встигали. Причому не встигали тотально, катастрофічно. Склалося враження, що для того, аби забивати в ворота киян, донеччани візуально не докладали максимум надзусиль. Вони просто намагалися випереджати їх хоча б на півкорпусу – в прийнятті рішень, при прийомі м’яча. "Динамо", яке із усіх сил намагалося триматися вкупі, в одному кулаці, раптом якось розм’якло, поточилося, змарніло. Середина поля була показово програна. Далеко не найкращі свої матчі провели Вукоєвич і особливо Єременко. Це дійсно дивно, адже цих двох хлопців поряд із Гусєвим можна назвати справжніми стійкими олов’яними солдатиками. Саме вони тягнули нинішнє "Динамо" в найскрутніші періоди. Проте цього разу динамівські хвилерізи відверто підкачали. Може, просто тому, що передовсім кваліфіковано зіграли їхні опоненти?
Одначе причину варто шукати не лише в "збоях" динамівського "серця". Цього разу випав із гри Ярмоленко. Куди і з чого випав Шевченко – одному богу відомо. Як і те, коли по-справжньому "ввімкнеться" вічно перспективний Алієв. Тягнути самотужки це раптом принишкле і розбалансоване піаніно Гусєву виявилося не до снаги.
Натомість "Шахтар" у другому таймі зіграв майже бездоганно. Фернандиньо та Хюбшман виграли війну за центр поля. Хоча "війна" – то надто гучно сказано. Динамівці за цей плацдарм або не чіплялися, як слід, або злякалися перших же серйозних ударів супротивника. Срна нарешті видав істинно капітанську гру. Навіть прямолінійний Шевчук на тлі понурих опонентів мав вигляд справжнього маестро. Не кажучи вже про групу безпосередніх заспівувачів - атакувальних гравців донецького колективу.
Перемогти команді, котра як слід налаштована, а головне – спроможна, та й без особливого супротиву, за такого розвитку подій виявилося справою техніки. Давненько вже не доводилося бачити таких переконливих дій у фіналі з боку одного з двох наших грандів. А непереконливих – з боку іншого. Раніше або до арбітражу були претензії, або до долі, що, злодійка, обирала не того. Нині усе справедливо. Без питань чи варіацій. П’єса виявилася закінченою, без жодного натяку на можливість продовження, бодай на три крапки в кінці. "Шахтар" поставив красивий знак оклику в сезоні, що однозначно буде розфарбований в помаранчево-чорні кольори.
"Динамо" також без вагань може забувати про цей сезон, немов страшний сон.