А експерти хто?

Дата публікації
Перегляди
1203
Поділитись:
WhatsApp
Viber
А експерти хто?

Фото: Фото: Наталія Палій

Чим гостріший на язик кожен новий блогер, тим більше в нього шансів здобути популярність і звання "експерта".

Чи може соцмережа стати подобою, а то й замінником засобу масової інформації? Як показує практика, запросто. І зовсім не тому, що ти вподобав сторінки кількох новиннєвих порталів і переглядаєш тепер у своїй стрічці вибрані їхніми редакторами актуальні новини.

Пересічний читач шукає простих відповідей на складні запитання. Така людська природа. Однак в українських реаліях вона посилюється ще кількома чинниками. Зокрема, успадкованим від радянських часів патерналізмом, коли і правду розкаже газета "Правда", і проблеми порозв'язує партійний вождь, а про критичне мислення, особисту відповідальність годі й говорити.

Не меншою мірою тисне й стрес і своєрідний посттравматичний синдром – надто багато суспільних, економічних, духовних і психологічних викликів: війна, криза, дефіцит довіри і черговий злам звичної картини світу. Важко в таких умовах не запрагнути чорно-білого спокою й чіткого розуміння, хто друг, а хто ворог.

Крім того, головною функцією блогів та соцмереж усе ж передусім є комунікація. Ми приходимо туди не стільки за інформацією, скільки за можливістю висловитися самому чи хоча б солідаризуватися (наприклад, лайками чи коментами) зі "своїми", з тими, хто поділяє наші погляди на ситуацію. Причому бажання гучно проартикулювати свою позицію часто настільки інстинктивно сильне, що вбиває будь-яку можливість здорової предметної дискусії. Не раз помічала, що коментування тих чи інших постів у Facebook відбувається за принципом вуличних проповідників чи агентів малті-левел маркетингу: почув (побачив) ключове слово у заголовку поста (байдуже, яке: Правий сектор, мова, зміни до Конституції) – і побіг строчити заготовані гнівні коментарі, навіть не читаючи авторського тексту. Бо дуже хочеться сказати, а часом і крикнути. І почути те, що хочеться чути, а не є насправді.

Останні кілька років показали, наскільки важливим може бути Facebook як альтернативний майданчик, де в умовах суспільних потрясінь і протистояння із владою можуть висловитися люди, які до телевізора чи газет навряд потраплять. Це стає ще очевиднішим на тлі того, що поки в нас на ФБ вирують суспільні пристрасті, сторінки моїх друзів зі Словенії, Польщі, Британії чи Мексики лишаються спокійно-приватними, затишними повсякденними блогами, де сусідять дитячі фото, художні виставки та регіональні соціальні ініціативи.

Однак таке перетворення соцмереж (і загалом блогів як явища) на чинник суспільного інформаційного простору має і зворотний бік. Воно породжує псевдоекспертів. Тобто в довгостроковій перспективі інструмент урізноманітнення інформації та плюралізму думок перетворюється на засіб викривлення інформаційного простору.

Коментування тих чи інших постів у Facebook відбувається за принципом вуличних проповідників чи агентів малті-левел маркетингу

Чим гостріший на язик кожен новий блогер, чим різкіше він висловлює свою позицію (при цьому не забуваючи апелювати до здорового глузду), тим більше в нього шансів здобути популярність і звання "експерта", – ми ж бо в глибині душі не стільки об'єктивності прагнемо, скільки опертя у хаосі під назвою "всі брешуть", підтвердження правильності власних недооформлених думок та тьмяних відчуттів. А якщо ще додати до безапеляційного розставляння крапок над "і" парочку інсайдів про світову "закулісу" і про те, як у нас все буде добре / погано (це вже кожен вибере на свій смак), то кількість підписників неухильно і стрімко зростатиме.

І ось уже чергового лідера думок захоплено і вдячно коментують, блискавично  перепощують, цитати з нього використовують як беззаперечні аргументи та переповідають сусідам, а там, дивись, і на телебачення запросять – як експерта. А головне: від нього чекатимуть відповідей на надскладні запитання й щиро обурюватимуться, якщо цих відповідей не отримають, – або ж прийматимуть за відповіді навіть обтічні й не надто змістовні пасажі.

Однак ми мало замислюємося над тим, а ким вони власне є, ці експерти, що так хвацько судять про кулуари міжнародних перемовин, закамарки українських владних коридорів, політико-економічні прояви реформ та мейнстріми й підводні течії суспільної свідомості. Чи завжди вони де-факто є обізнаними фахівцями у цих галузях (особливо якщо врахувати, що часто про весь цей обшир тем категорично й подекуди зверхньо розповідає одна й та сама людина)? Адже не так уже й багато експертів із тих, що стали популярними останнім часом, послідовно дотримуються своєї професійної теми і продовжують працювати у конкретній фаховій галузі. Вочевидь, надто велика спокуса висловитися "за все, про все", якщо аудиторія вже приготувалася аплодувати.

При цьому ми забуваємо дві речі. По-перше, блог не перестає бути засобом індивідуального самовираження автора. По-друге, навіть експертна думка (не кажучи вже про псевдоекспертну) найчастіше не може бути всеохопною. На те й існує аналітика (зокрема й у ЗМІ), щоб давати максимально деталізовану та зважену картину подій із залученням великої кількості різних фахових оцінок. От тільки читати її треба довго і нудно, і в чорно-білу картинку вона не дуже вкладається, і до критичного мислення апелює, яке, як уже згадувалося вище, спить.

Тож масовий читач продовжує фоловити блогерів, а ЗМІ у гонитві за аудиторією і собі активно працюють над спрощенням контенту і популяризацією блогового формату й стилю. І тут криється ще одна загроза. Однозначне трактування ситуації, свідомо чи підсвідомо, може будь-якої миті перетворитися на заангажоване. А пропагандистські тези та псевдоекспертиза — це поганий субстрат для інформаційного простору. З аналізом та інформуванням він має мало спільного.

Безумовно, у цій ситуації украй важливою є роль медіа, які можуть задати стандарт всебічної аналітики (наприклад, виробляючи легкодоступні формати її подання), привчити читача / глядача / слухача до об'єктивного контенту і вдумливого сприйняття інформації. Утім, і сам читач / глядач / слухач має позбутися бажання споживати "пережоване" й однозначне, еволюціонувати до того рівня, коли принципово не бере ані гречки, ані чужих готових зручних відповідей. Може, на нинішньому етапі відповідальність кожного саме в тому і полягає, щоб критично мислити?

Повʼязані теми:

Дата публікації
Перегляди
1203
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація