Фінал ЧС-2010. Над всією Іспанією безхмарне небо

Помаранчева революція у футболі зазнала фіаско. Світ врятувала краса. У вигляді неймовірно вишуканої іспанської еволюції.

Помаранчева революція в футболі, про яку так наполегливо говорили меншовики, зазнала фіаско. Апологети й носії голландської футбольної культури виявилися в полоні власних ілюзій і страхів. Та й справжності їм явно бракувало. Світ врятувала краса. У вигляді стихійної, проте неймовірно вишуканої іспанської еволюції.

Нідерланди - Іспанія 0:1. Статистика матчу, відео

Фінал чемпіонату світу. Фотозвіт

Тихо і якось буденно, немов дощ в цю липневу пору, Італія офіційно склала повноваження чемпіона світу. Епоха апеннінського тріумфу, ніби відкрита книга, залишилась і досі актуальною та цікавою Але хіба що для істориків. На часі нові герої. Нові кольори. Нова епоха.

На відміну від попередніх чемпіонів, нинішні претенденти ще не відчували на собі, що це таке – передавати комусь виграний власними потом і кров'ю приз. Тому, вочевидь, їм не дуже зрозуміти, чому Каннаваро, віддаючи Кубок Світу, посміхається щиро й привітно, наче після свого першого випускного балу, де так і не зумів добитися уваги чарівної Попелюшки. Звідки їм, всього лише фіналістам, знати, що у Каннаваро після того випускного було ще не одне подібне свято, коли в холодній воді було багато сонця.

Безумовно, справа тут не в претендентах. Сіль в тому, що всю велич втрати можна пізнати лише після неабиякого здобуття. Таке під силу лише обраним. Таким, як та ж Італія. Іспанія та Голландія до цього лише втрачали. Без особливих здобутків (про континентальну першість згадаймо іншим разом). Тому й виходили вони на цю зустріч, як на Голгофу. А не як до райського саду. Ось він, головний моветон цих зіркових і знаменних колективів, – боязнь зробити помилку. Нервовість, скутість, обережність – на це, за великим рахунком, можна й треба було очікувати. Надто вже велика ціна на кону. А ось на те, що супротивники, вп'явшись один в одного зубами, немов два озвірілих від запаху крові пітбулів, будуть покладатися передовсім на те, хто перший послабить "обійми", вірилося не дуже. Два видовищних колективи виявилися скутими єдиною метою. Не будемо судити їх занадто строго. Проте й скинути капелюха перед ними саме за цю конкретну гру не видається можливим.

Усе це – з позицій максималізму. І суб'єктивних очікувань, заплетених, у першу чергу, на сприянні Іспанії клоном незрівнянної "Барселони", а Голландії – родоначальника тотального футболу. Ні того, ні іншого в прохолодному повітрі Йоганесбурга не проглядалося. Суперники явно зробили ставку на витривалість – причому не опонента, а власну. І над усім цим дійством німим докором мерехтливо бовванів привид Німеччини, рушійною бідою якої в найвирішальніший момент став страх. Усі локальні, кадрові й тактичні родзинки цього матчу відійшли, причому одразу ж, навіть не на другий, а на значно глибший план. Голландці з перших же секунд свідомо цілили в ноги супернику, а не в м'яч. Тактику дрібного фолу взяли на озброєння й іспанці. Єдине, що вартувало на пікантність – стартовий спурт "Фурії". Проте й це захлинулося в загальному нервовому, проте очевидно флегматичному контексті. Це, звичайно, мало грати на користь Голландії. Компактної, симпатичної, проте не такої експресивно-вибухової, як Іспанія.

Небезпечних моментів у матчі було вкрай небагато (в усякому разі, в його академічних рамках). А чи не найголовнішими дійовими особами стали воротарі. Здається, що подібне ми бачили чотири роки тому, на німецькому Мундіалі. Навіть сумно відомий епізод за участю двох знакових футболістів, що призвів до вилучення одного із них, гіпертрофовано відгукнувся й цього разу. Власне, та гра пройшла повністю під знаком червоної картки Зідана. Цього разу головний рефері фіналу не одразу ризикнув зламати гру таким кардинальним рішенням, хоча, будемо відвертими, підстави для цього були ще в основний час.

Уебб, як істинний англієць, здавалося, вчинив мудро, не давши жодних підстав випадку визначити кращого з цих двох ситуативних пітбулів в перші два тайми. Проте доводити поєдинок до серії післяматчевих пенальті лисий англієць, здається, не мав бажання. Він також стомився. Мабуть, показувати другий гірчичник голландському оборонцю було не обов'язково. Знекровлена Голландія якось одразу підсіла, змарніла і навіть постаріла. Проте Уебб не зупинився (а точніше – саме зупинився), коли варто було фіксувати порушення правил проти Еліа з боку Серхіо Рамоса. Натомість пішла відповідь іспанців, і Іньєста після розмашистого контрнаступу зумів пробити Стекеленбурга.

Ось, власне, і все. Себто, все – що стосується гри як такої. Вона була важлива, як гра. Проте саме цікаве, точніше – виняткове - починається після неї. Іспанія вперше пізнає, що це – небо біля твоїх ніг. Касильяс вперше отримає Кубок Світу. І якщо йому через чотири роки судитиметься з ним розпрощатися, він це зробить з привітною й щирою посмішкою. Як Каннаваро. Бо він також підсвідомо вже пізнав усю велич втрати.

Безумовно, всім новоспеченим чемпіонам вже зараз треба замовляти п'єдестали під монументи на кшталт епохи пізнього Ренесансу. Якими б вони не були насправді – геніями, робочими конячками, вискочками чи прилаштуванцями, зараз це не має жодного значення. Вони – найкращі в світі. Усе решта – пил та попіл.

Віншуючи цих героїв, не можу не виокремити ще одного іспанця, котрий формально не був у лавах "Фурії" на цьому чемпіонаті, проте вплив його проглядався неозброєним оком. Це – Хосеп Гвардіола. Усе те найкраще, що привив наставник "Барси" своїм зірковим підопічним-збірникам, лише повторив Дель Боске. Власне, дон Вісенте цього й не заперечував. Радше навпаки. Що робить йому зайву честь.

А от за кого справді прикро з іспанців – так це за Рауля. Етапному футболістові не вистачило якихось пари років, щоб на такій високій ноті завершити свою неперевершену кар'єру. Він запросто міг би стати в один ряд зі справді великими, проте... Старість, який би вона не мала вигляд – то велика корабельна катастрофа.

А ось голландців, даруйте, чомусь не шкода. Так, вони молодці, так, дісталися туди, де або фільмовий герой, або вічний невдаха, проте ця команда на чемпіонському троні була б такою випадковістю, як, скажімо, Греція шестирічної давнини на Євро. Ну, не впізнавана ця Голландія. На відміну від Голландії семидесятих років минулого століття. Чи Нідерландів 1988 року розливу. Тоді то, окрім власне колективів, були імена, обличчя, харизми. Нині ж – в ліпшому випадку обличчя.

Тому й не перемогла помаранчева революція в футболі, бо справжніх, буйних, впізнаваних, неординарних у її надрах виявилося замало. Перемогла стихійна, проте неймовірно вишукана іспанська еволюція. Головних діячів якої, певен, будуть знати й згадувати ще не одне десятиліття.

ВідеоІспанці цілу ніч святкували перемогу своєї команди на Мундіалі

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: