"Гібридна війна": нічого нового

Читайте оригінал публікації на сайті Ukraine Today

Москва категорично заперечує присутність своїх збройних сил на Сході України. Подібно до того, як Москва тільки згодом визнала, що "звичайно" розгорнула свої війська для окупації Криму – коли з анексії півострова минуло вже більше року.

У своїх закамуфльованих операціях президент Путін чітко дотримується ключових правил сталінської ери. Кожен, хто знайомий із колишніми радянськими диктаторськими методами обману і дезінформації, не дивується із нещодавніх дій Путіна. "Гібридна війна", нова форма бойових дій ХХІ століття, яку начебто винайшов Путін, насправді явище зовсім не нове.

У 1932-1933 роках Москва направила повітряні й сухопутні війська в Монгольську Народну Республіку ("Зовнішню Монголію") – номінально незалежну країну, яка фактично була першою радянською державою-сателітом. Москва переслідувала мету придушити народне повстання проти монгольського уряду, який намагався прямувати тим самим радикальним комуністичним шляхом, якого дотримувався Сталін у Радянському Союзі. Сталінська закамуфльованість виявилася менш вигадливою в Монголії, де жили небагато іноземців (окрім радянських контролерів): Москва не дозволяла іншим країнам визнавати Монгольську Народну Республіку, аби чужоземці (навіть дипломати) не могли засвідчити радянський контроль над країною. Об'єднані радянсько-монгольські війська, зрештою, розгромили масові повстання. Москва ж засудила народний бунт, начебто підбурений японським імперіалізмом. Це була навмисна спроба дезінформації.

"Гібридна війна", нова форма бойових дій ХХІ століття, яку начебто винайшов Путін, насправді явище зовсім не нове.

У 1933-1934 роках Москва військово вторглася на територію іншої чужоземної території – цього разу у Сіньцзянь або китайський Туркестан, де уйгури-мусульмани готували масові повстання проти контролю китайців над цими теренами. З одного боку, радянські спецслужби і московський Комінтерн вітали ці повстання як національно-визвольний рух проти китайського імперіалізму. З іншого, радянський диктатор Сталін підтримав китайський уряд, підпільно відправляючи радянські війська в Сіньцзянь (сформовані із радянський азіатів, вдягнених у китайську форму). Примітно, що саме ці радянські сили воювали проти повстанців у Сіньцзяні пліч-о-пліч із антирадянськими російськими силами, які перебували у вигнанні.

Ця секретна операція призвела до постійної, поки таємної, присутності радянських військ і спецслужб у Сіньцзяні. Коли місцеві мусульмани знову повстали в 1937 році, Москва знову ж таємно відправила додаткові збройні сили і придушила повстання. Москва заявляла, що повстанців підбурили японські імперіалісти. Хоча Японія дійсно дещо впливала на бунтарів, значна відстань від Японії і Маньчжурії (де Японія раніше створила маріонетковий уряд) до Сіньцзяню унеможливила матеріальну допомогу від Японії місцевим повстанцям. Підпільно використовуючи збройні сили і поширюючи непереборну антияпонську пропаганду, Москва спромоглася усунути навіть найменшу можливість присутності Японії на радянсько-китайському кордоні.

Тож "гібридна війна", яку Москва провадить в Україні, насправді зовсім не нова. Існують історичні прецеденти.

Ці випадки наведених вище секретних прикордонних дій Москви – швидше за все, лише верхівка айсберга. З'являються все нові докази, що Москва свідомо спровокувала битву на радянсько-китайсько-корейському прикордонні між радянськими і японськими військами поблизу озера Хасан у 1938 році, а також битву на монголо-маньчжурському пограниччі між радянсько-монгольськими та японськими військами на Халхин-Голі в 1939 році. (До 1938 року Москва відкрито розміщувала збройні сили в Монголії). Потім Москва звинувачувала Японію у провокаціях – і світ це сприйняв. І дотепер цією версією погоджується більшість книг з історії.

Ще багато ми не знаємо про підпільну військову діяльність Москви на прикордоннях. Наприклад, історично Москву звинувачують у таємному розповсюдженні паспортів іноземцям, які мешкали поза межами Радянського Союзу, із метою підривної політичної діяльності. Припускають, що Москва використовувала подібну тактику в Криму та на Сході України перед тим як розпочати військові дії в цих регіонах.

У 1930-х роках Сталін успішно зіштовхував одну імперську владу з іншою. Зіткнувшись із загрозою імперіалістичної Японії, що зростала, світ був готовий прийняти російську пропаганду, яка вдало прикривала свої секретні операції на азіатському пограниччі. Проте вдершись у Польщу та Фінляндію в 1939 році, Москва вже не переймалася тим, як приховувати свої наміри навіть у Європі. Москва пішла далі, анексувавши Балтійські країни та Бессарабію. Невдовзі після цього, під час Другої світової війни, Москва тихо анексувала іншу номінально незалежну невелику країну – Туву, – розташовану між Росією та Монголією.

Сьогодні, на відміну від 1930-х років і часів Другої світової війни, великі держави (можливо, за винятком Китаю) не бажають приймати пропаганду Москви. Застрягнувши в анахронічному світі власної уяви, Москва всіма силами намагається контролювати засоби масової інформації. Тим не менш, сучасний світ більш відкритий, ніж світ, у якому жив Сталін. Йому не потрібно було давати прес-конференції або відповідати на незручні запитання допитливих журналістів. Президент Путін не має вибору, окрім як говорити з журналістами і з кам'яним обличчям заявляти, що Москва не відправляла військових в Україну.