Дивовижно, наскільки гомосовєтікус заражений бацилою меншовартості і без орденів, медалей, а особливо без титулів не уявляє свого щасливого життя.
У 1994 році, коли я працював у "Post-Поступі", одного дня задзвонив редакційний телефон, і хтось англійською мовою попросив містера "Yuri Vynnychuk". Я взяв слухавку, чоловічий голос перепитав, чи має честь розмовляти саме зі мною, і повідомив, що Американський Біографічний інститут визнав мене людиною року і прагне від усієї душі вручити цю престижну нагороду, якою пишаються такі видатні особистості, як... І далі пішли прізвища відомих політиків, до яких я пасував, як корові сідло. Тут я перебив і пояснив, що я, як собачка Павлова, усе англійською розумію, але не все можу висловити. Слухавку взяла якась дама, яка вочевидь стояла напохваті, і вже ламаною російською повідомила, що вони мені надішлють буквально днями диплом і за бажанням навіть книжку, де мені присвячена ціла сторінка.
Я поцікавився, де вони взяли відомості про мене.
– У нас усе є, – сказала дама і зачитала мою біографічну довідку англійською.
Тут я щось запідозрив, бо довідка збігалася з тією, яка була надрукована в англійському часопису "Index on Censorship", який публікував зі мною інтерв'ю і оповідання. А далі дама пояснила, що диплом я можу отримати, якщо надішлю їм сто доларів, а книжку, яка коштує 250 доларів, – за 185, при умові, якщо заплачу за диплом.
Я сказав, що подумаю і записав їхній телефон. Але так ніколи і не задзвонив їм. Я подумав, що, коли мене визнали "Людиною року", то це й так нікуди не втече. А заплатити такі гроші за те, аби хвалитися перед друзями? Мене це мало приваблювало.
Згодом я довідався, що усе це був лише лохотрон. Підприємливі пройдисвіти тоді щойно починали свій бізнес і не квапилися витрачатися на кореспонденцію, а зв'язувалися телефонічно. Це вже пізніше вони стали надсилати красиві конверти з красивими повідомленнями на блакитному або золотистому папері.
Дивовижно, наскільки гомосовєтікус заражений бацилою меншовартості і без орденів, медалей, а особливо без титулів не уявляє свого щасливого життя. Не дивно, що інші підприємливі гомосовєтікуси, які встигли уже оселитися за океаном, хутенько зметикували, як на тій меншовартості можна заробити. Метод у них простий, як дишло. Спочатку створюються міфічні інституції на зразок Міжнародного Біографічного Центру та Американського Біографічного інституту, а далі справа техніки: регулярно отримувати довідники „Хто є хто" з колишніх совєтських республік. Відтак береш спеціально заготований бланк з віньєтками і повідомляєш якого-небудь Козолупенка В. В., що його обрано "Людиною року" або "занесено до залу Слави та відзначено найвищою (?) нагородою – Золотою Медаллю Честі", як це повідомили письменникові Богдану Сушинському, а той хутенько поквапився звістити про це громадськість.
Взагалі "Людина року" скоро буде сприйматися так само, як "Лауреат квартальної премії", бо окрім загальнонаціональної програми України "Людина року", таку ж програму завели у себе й окремі навчальні заклади, де студенти нагороджують улюблених викладачів за підказкою самих же ж викладачів, а є ще й "Людина року в українському християнстві", "Людина року Волинського краю", окремі міста проводять щорічні міські конкурси "Молода людина року" і т. д.
Та куди престижніше отримати якусь відзнаку від "міжнародних" чи американських інституцій.
Здавалося б, ну навіщо відомому ученому, доктору медичних наук, академікові, О. Тимофєєву ще й такі міфічні титули, як заступник Генерального директора Міжнародного Біографічного Центру (Кембридж, Англія), почесний доктор Американського Біографічного інституту (Північна Кароліна, США), почесний член рад Американського Бібліографічного (???) інституту?
Легше зрозуміти мотиви нардепа Василя Грицака, який на своєму сайті виставив на оглядини не тільки геть усі дипломи і відзнаки, а навіть молоду дружину, або генерал-полковника міліції Олександра Бандурка, визнаного Американським Біографічним інститутом "Людиною світу" (!!!), "Юристом року", "Людиною року", "Людиною честі" та ще й "Лицарем честі". На цьому фоні скромний додаток "почесний громадянин міста Харкова та ряду інших населених пунктів України" – звучить і зовсім бліденько.
Серед тих, хто попався на вудочку наших хитрих земляків, був і Віктор Янукович, який спочатку став академіком неіснуючої Каліфорнійської міжнародної академії науки, освіти, індустрії та мистецтв. А відтак "Кембриджський Міжнародний Центр нагородив В. Януковича медаллю – відзнакою за його наукові проекти та їхнє успішне втілення у Донецькому регіоні, – повідомляють сайти українських посольств. – За рішенням Кембриджського Центру його було нагороджено званням "Людина року" в номінації "місцевий економічний розвиток" за 2000 р. і включено до річного видання Міжнародного Біографічного Центру".
Та от лихо: організації під назвою Кембриджській Міжнародний Центр (Cambridge International Сеnter) і в природі не існує. Згадки про нього можна знайти лише в біографіях його жертв.
Представники Кембриджського університету, довідавшись про бурхливу діяльність якогось невідомого, але теж Кембріджського Центру, поквапилися відхреститися і заявили, що ані вони, ані жодна з їхніх інституцій медалей не вручає, а тим більше ними не торгує. Більше того – там навіть ніколи не чули про таку інституцію.
Зате Міжнародний Біографічний Центр, до щорічного збірника якого начебто внесли Януковича, існує і знаходиться у Кембриджі, в Англії. Займаються тут упорядкуванням біографічних довідників видатних науковців та діячів різних галузей. І потрапити до такого збірника дуже просто, це не є свідченням визнання.
Зате така "авторитетна організація" як Американський Біографічний інститут – це вже вищий пілотаж, це комерційна організація, яка заробляє торгівлею сертифікатами, які вважаються шахрайством.
Вікіпедія тлумачить: "Американський Біографічний інститут (АБІ) – видавець біографічних довідників з 1967-го. Заробляє з продажу сертифікатів і книг.
АБІ пише особам, які були будь-де процитовані, і пропонує їм придбати різноманітні відзнаки або згадати їх у публікаціях АБІ. Ті, хто згоджується, а іноді й сам пише власну біографію, отримують пропозицію придбати книги або сертифікати за цінами до $795".
АБІ розсилає запрошення на номінацію "Видатні інтелектуали світу" та "Лідер світового впливу", видає збірники під назвами "500 лідерів науки", "Кращі люди року", "Найбільші уми ХХІ-го сторіччя". А що? Хіба ж не звучить для обивателя «Ambassador of Grand Eminence», "Master Diploma with honors", "Great Minds of the 21st Century Award"?
У 2005 р. інститут відзначив аж 200 "Людей року", кожен з яких заплатив $195 або $295. І нічого дивного, бо рік великий, а людей багато. А от щоб стати найбільшим умом ХХІ-го сторіччя, слід заплатити $495.
Не відстають від американських шахраїв і російські. Ці створили РАЕН (Российская академия естественных наук), яка роздає звання академіка псевдовченим за окрему "пожертву". Серед "академіків" РАЕН такі великі світила науки як: Рамзан Кадиров (Голова уряду Чеченської республіки, який завиграшки може завітати у Кремль у спортивному костюмі), Грігорій Грабовой (воскрешає людей за скромний гонорар, а зараз знаходиться в ув'язненні), Анатолій Фоменко (розкрив усесвітню змову істориків з метою обдурити людство і тепер займається виправленням тієї історії, посунувши усі події вперед на тисячу років), а ще відкривачі якихось "торсіонних полів", яких науковці вважають шарлатанами.
Серед інших визначних учених і "академік" В. Чудінов, який твердить, що в Північній Америці 80 тисяч років тому розмовляли "на російській мові", і написи російською йому вдалося виявити не тільки на дні океану, але й... на поверхні Місяця і Марса.
Можна тільки подивуватися, яка сила нардепів, учених, силовиків і чиновників стали учасниками і жертвами всесвітнього лохотрону. Та їм цього мало, їм хочеться ще чогось романтичного, і тут їм на поміч поспішає орден святого Станіслава, який приймає у свої ряди усіх тих визначних науковців, присвоївши титул "кавалер" М. Азарову, С. Піскуну, В. Рибаку, Д. Табачнику, О. Кузьмуку, О. Джизі, Ю. Самойленкові, М. Чечетову і навіть Раїсі Богатирьовій – "кавалерственній дамі". А відтак до них усіх слід звертатися не інакше, як „шевальє". При цьому бажано не пропустити букву „е", це суттєво.
____________________________
Читайте також:
П'ятизірковий Янукович: аристократ, інтелігент, татарин, шаман і дисидент
Народ кинувся скуповувати портрети нащадка шаманів, бо, що не кажіть, а віагра дорожча. І не біда, що пігулку ковтнути значно легше, ніж прожувати і проковтнути цілий портрет. Вигода очевидна.