"Інтер" - "Баварія". Переможцю учню від переможеного вчителя

Мавр зробив свою справу. Мавр тепер може спокійно йти. Більше в Італії його ніщо й ніхто не затримують. Усе, що він міг там залишити, він залишив. Усе, що міг забрати, забрав. Тому, здається, обидві сторони мають бути обопільно задоволеними. "Інтер" за цей час із команди суто внутрішнього "споживання" перетворився якщо й не на справжнього гранда континентального масштабу, то, в усякому разі, командою із найвищими претензіями. Монополія "Мілана" на виняткову участь від Італії в фіналах Ліги чемпіонів, що трималася на талантах Мальдіні з Анчелотті, зруйнована. В усякому разі, на даний час. І це ще один аргумент на його користь. І на користь його винятковості.

ІНТЕР - БАВАРІЯ - 2:0. Статистика

Мабуть, це знак, що майбутній наставник "Реалу" головну свою перемогу останньої п’ятирічки здобув саме на "Сантьяго Бернабеу". Певна річ, Мадрид (в усякому разі, та його частина, котра вболіває за "вершкових") гідно оцінив перемогу "Інтера" на чолі з Моурінью. І португальцеві, безумовно, буде простіше приїхати до "Реалу" на білому коні, аніж у якості кота в мішку.

Але то справа найближчого майбутнього. Воно хоча цікаве та інтригуюче, усе-таки сьогодення не менш важливе. Особливо, коли говорити про таку глобальну тему, як фінальний матч Ліги чемпіонів. "Інтер" виграв головний матч європейського сезону. І як мінімум на рік може тішитися своєю винятковістю та значущістю. Так чи інакше, але саме чемпіон Італії вважатиметься – знову ж таки – як мінімум до наступного травня – найсильнішим клубом Старого Світу.

Із цим твердженням  хтось може погоджуватися, а хтось  – ні. Це справа смаку. Але задля  об’єктивності, заради відтворення реальної картини ці смаки незгодних варто залишати на власній кухні. А не патякати з розумним виглядом в телекамеру на весь білий світ. Я, звичайно ж, поважаю наставника чемпіонів України та його тренерську філософію. Проте його слова про те, що обидві команди – і "Інтер", і "Баварія", - грають у суто оборонний футбол і фактично не мають права брати участь у вирішальному матчі єврокалендаря, даруйте, це - мінімум брак витримки. Так і хочеться нагадати румунському казкареві, у якому стилі і в грі проти кого його команда не пробилася до групового етапу чемпіонської Ліги чи програла у першому ж раунді плей-оф Ліги Європи.

Та не будемо про сумне. Як мовиться, Аполлонові – Аполлонове. Ну, а далі ви самі знаєте.

А матч справді  вийшов як цукерка. Дві рівні, швидкі, а найголовніше – тактично вишколені, я б сказав вишукані команди наглядно продемонстрували, що їхній футбол заслужив не менше право на звитягу, аніж феноменальний футбол у виконанні "Барселони". Для того, аби це видовище претендувало на винятковість без будь-яких нюансів, усе ж таки хотілося б, щоб захист мюнхенського клубу був більш вправнішим, класнішим. Проте це звичайні похибки виробництва. Якщо вже на сонці є плями, то що говорити про звичайнісіньку гру з її емоціями та суб’єктивізмом.

Насамперед хочу акцентувати увагу на такому моментові, як структурні побудови обох команд. Певна річ, що вони були зрозумілі не тільки опонентам, а й простим уболівальникам. Мова про те, що "Інтер" робитиме ставку на контргру, передовсім на унікальність Дієго Міліто, тоді як "Баварія" за відсутності Рібері основний акцент зробить на фланг Роббена. Все це так було раніше. Все це так сталося й цього разу. Проте через певну прогнозованість дій суперників гра не змаліла, не втратила в змістові, в своїй вазі. Оборона міланського клубу довела свої дії ледве не до автоматизму, як і головний нападник "синьо-чорної" команди Міліто. Обидва його голи в ворота Бутта, особливо перший, надовго стануть справжнім зразком контратакуючої моделі гри. Вочевидь, такій картині бракує міці "Манчестера" чи грації "Барселони". Одначе в ній присутнє інше – уміння витискати максимум за будь-яких нагод і ситуацій. Якщо це доведене до автоматизму, стало на конвеєр – це також мистецтво. І Моурінью як один із апологетів цього мистецтва претендує на повагу і виокремлення. А не на звинувачення усіляких підстаркуватих трансільванських романтиків у відсутності смаку.

Дії "Баварії" – також мистецтво. Воно також не для пролетаріату, радше для гурманів. Команда ніколи не претендувала на вишуканість, проте завше давала результат, гнула свою лінію. Цього разу вона програла. Закономірно і справедливо. Проте, певен, вона завжди претендуватиме на цей трофей. Вона завжди гратиме у такий спосіб, як нині. І частенько обіграватиме знаних фаворитів. Хіба це не може вважатися феноменом?

А тепер про  головне.

Чому все-таки із двох рівних і заслужених "рівнішим" і "заслуженішим" виявився чемпіон Італії? Як на мене, цьому фактові знайдеться три прості пояснення.

По-перше, "Інтер" відточував свій стиль довгенько, не один рік, набиваючи свої гулі, тоді як ван Галь ліпив свою "Баварію" лише впродовж одного сезону. Тому до міланського автоматизму мюнхенцям ще далеко.

По-друге, захист баварського колективу усе ж таки був і є його ахіллесовою п’ятою. Фінал не став винятком, радше підтвердив відомий постулат. Як і те, що найкращий захист за статистикою бере гору над доброю атакою. Якщо "Баварія" втримає всіх своїх лідерів і в той же час суттєво підсилить свої захисні редути, - ціни їй не буде.

Ну і, насамкінець, по-третє. Це – Моурінью. Якщо для ван Галя цей матч може стати лебединою  піснею (у сенсі потрапляння до фіналу), то для його колишнього барселонського перекладача – черговою точкою відліку. Жозе - в ідеальному стані, в ідеальному віці, а команду такою він собі зробить ще не одну. До речі, він обійшов свого "вчителя" не лише в конкретному поєдинку, а і в кількості виграних чемпіонських Кубків. У Особливого їх уже два. Причому здобув він їх з різними командами. По цьому показнику він зрівнявся ще з двома не менш Особливими – Хаппелем і Хітцфельдом. Проте, на відміну від своїх геніальних колег, у португальця попереду ще все тренерське життя.

Але, знову ж таки, не будемо про майбутнє. Сьогодення настільки приємне, що часом його хочеться зупинити. Для "Інтера" та його тренера – саме такий випадок.

Не будемо їм заважати. Просто знімемо капелюха. І пожалкуємо трішки, що на цьому справжньому святі справжнього футболу не знайшлося нам місця. Ні тому, хто був на лаві запасних мюнхенського клубу, ні колишньому його тренерові, котрий не збирався дивитися цей матч...