Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Історія з грифом "Секретно". Хаїм Сигал: вчитель, міліціонер, партизан

Три різних особи, які ніби представляли три різних національності, об'єднані не лише спільною обкладинкою справи, але й реальною долею однією людини, яка кожного разу міняла не лише прізвище, але й саму себе.

Беручи до рук ту чи іншу архівну справу, важко передбачити, наскільки цікавою вона буде. Проте в цьому випадку відразу було зрозуміло, що дослідника очікує щось неординарне — на кожному з чотирьох грубих томів зазначалося, що це "Справа № 67436 зі звинувачення Сигала Х. І., він же Сиголенко К. М., він же Ковальський К. І.".

Три різних особи, які ніби представляли три різних національності, об'єднані не лише спільною обкладинкою, але й реальною долею однією людини, яка кожного разу міняла не лише прізвище, але й саму себе.

Образи, які втілював у життя герой нашої розповіді, були, здавалося б, взаємовиключними. Радянський міліціонер, а згодом один із командирів партизанського загону НКВД та сотник "Поліської Січі" і ад'ютант самого отамана "Тараса Бульби" навряд чи змогли б порозумітися між собою при зустрічі.

Так само, зрештою, як повстанець із керівником поліції в містечку Дубровиця, чи тим паче заступник коменданта німецького табору із жертвою нацистської політики Голокосту. Конфлікт між цими соціальними ролями неминучий за умови, що їх не виконує одна людина.

Багатовимірність долі однієї людини є найкращим підтвердженням хибності спрощених одномірних підходів до оцінки історії загалом. Особливо якщо йдеться про історію страшних воєн та катаклізмів минулого століття.

Хаїм Сигал
Обкладинка справи на Хаїма Сигала, він же Сигаленко Кирило, він же Ковальський Карл. Архів СБУ.
Історію Хаїма Сигала, важку і страшну, неможливо вписати в прості бінарні схеми на кшталт "наші — німці", "герої — злочинці", "жертви — кати". Але саме таким складним і є реальне життя, а історія лише прагне його відтворити. Тож спробую і я, "без гніву і пристрасті"...

Хаїм Сигал народився 27 березня 1904 року в селі Лещатів на Львівщині. У сім'ї Ісака та Дебори Сигалів крім нього виховувалися ще п'ятеро синів та дві доньки. Батько працював на горілчаному заводі, допоки в 1914 році його не мобілізували до австро-угорської армії. Очевидно, Перша світова позбавила Хаїма повноцінного дитинства.

Не надто веселою була і його юність, адже батько помер незабаром після повернення з війни в 1919 році, тому молодий хлопець разом зі старшим братом Єнохом змушені були працювати, щоб прогодувати велику родину.

У 1920 році сім'я Сигалів переїхала до Львова. Саме тут Хаїм почав працювати продавцем у магазині, згодом працівником складу, а вечорами навчався. Здобута освіта дала йому можливість сяк-так влаштуватися в житті — у 1928 році, після закінчення вчительської гімназії, він почав викладати у приватній єврейській школі.

Не знати, чи був він задоволений тихим і спокійним життям провінційного вчителя, чи все ж прагнув зробити блискучу кар'єру, але жодних шансів для швидкого соціального злету в міжвоєнній Польщі він як єврей не мав.

Тож, напевно, й решта його життя була би спокійною і, можливо, навіть нудною. У пам'яті невеликого кола своїх учнів він залишився би як тихий, маленького зросту, вбраний у дешевий костюм учитель.

Але в 35-літньому віці в його життя вдруге увірвалася війна, і решта 17 років стали цілком іншими, та й сам Хаїм став цілком іншим. Чи тільки війна винна в тому, що сталося, чи риси, які вона проявила, визрівали в тихому вчителеві? Відповісти на ці питання неможливо.

У будь-якому випадку війна скалічила життя Хаїма Сигала, як і мільйонів інших людей, поставила їх в екстремальні умови, котрі перетворювали одних у героїв, а інших — у покидьків. Або і в героїв, і в покидьків.

Прихід радянської влади на Західну Україну в 1939 році швидко і вщент зруйнував суспільну модель, яка не давала можливості реалізувати свій потенціал українцям та євреям як представникам національних меншин у Другій Речі Посполитій.

Багатьом із них тоді, у вересні 1939-го, хотілося вірити у проголошуване по радіо і на мітингах "кто был ничем, тот станет всем". Тому молоді хлопці масово записувалися до народної міліції, намагаючись прислужитися новій владі. Серед добровольців, які приєдналися до лав міліції 22 вересня, був і вчитель єврейської школи Хаїм Сигал.

Облаштувавшись на новоприєднаних теренах, радянська влада почала перевіряти своїх добровільних помічників. Багатьох міліціонерів було заарештовано як неблагонадійних. Хаїм Сигал пройшов перевірку і був визнаний гідним служити радянській владі.

Щоби сподобатися своєму начальству, Сигал в автобіографії, написаній у листопаді 1939 року, окремо підкреслив, що "до партії не належав, але завжди був симпатиком компартії".

Тож восени 1939-го Хаїм остаточно змінив свій цивільний вчительський костюм на уніформу радянського міліціонера. Відтак він пройшов навчання в школі міліції і став працювати помічником оперуповноваженого спочатку дев'ятого, а потім першого районного відділення у Львові.

За цей час колишній учитель устиг влаштувати і особисте життя, одружившись із молодшою на 17 років дівчиною, що стала Цилею Лазарівною Сигал. У 1941 році в їхній родині з'явилася донька Люба. Життя Хаїма налагоджувалося і, схоже, на нього чекала швидка кар'єра. Але свої корективи знову внесла війна.

22 червня німці пішли війною на свого колишнього союзника  — СРСР. Нездатна організувати ефективну оборону, влада вдалася до термінової евакуації. Вже в перший тиждень війни, 27—28 червня, зі Львова виїздять співробітники міліції, серед них і Хаїм Сигал.

Їх вивозять на схід. Як далеко — ніхто не знає, адже ще вірять, що ось-ось шалений наступ німців таки зупинять. На схід, подалі від фронту, виїхала і дружина Хаїма Циля з донькою Любою. Їхні долі більше не перетнуться, і Хаїм так ніколи й не дізнається, чи пережили вони воєнне лихоліття.

Тим часом евакуйовані міліціонери доїхали спочатку до Вінниці, а згодом і до Києва. Вже в липні стало зрозуміло, що спинити німецький бліцкриг найближчим часом не вдасться, тому потрібно готуватися до тривалої війни, у тому числі партизанської.

Радянське командування розуміло, що цю відповідальну справу можуть доручити лише професіоналам. Тому партизанські загони формує НКВД. Це згодом, після війни, радянська пропаганда говоритиме про "народних месників", а зараз Сталіну потрібні досвідчені диверсанти.

Серед тих, кого готували на цю роль, опинився і Хаїм Сигал, який разом з іншими колишніми міліціонерами пройшов у Києві спеціальний вишкіл, організований НКВД.

"На другий день, — свідчить Сигал, — нас переобмундирували, все міліцейське обмундирування ми здали, а отримали штани військового зразка, сорочки (гімнастерки) чорного кольору, шинелі, речові мішки, а озброїли нас гвинтівками". Колишній вчитель та колишній міліціонер став партизаном.

Як свідчить довідка "Комісії у справах колишніх партизанів Вітчизняної війни 1941—1945 років при президії Верховної ради УРСР", не просто партизаном, а "начальником штабу 8-го батальйону 1-го партизанського полку військ НКВД".

Проте "попартизанити" довго не вийшло. Закинутий у німецький тил десь у районі Новограда-Волинського загін втратив будь-який зв'язок із зовнішнім світом. Його вояки кілька днів блукали лісами, намагаючись освоїтися в невідомій місцевості, і потрапили під обстріл. Перша вислана розвідка не повернулася. Чи розвідники загинули, чи покинули своїх товаришів, було невідомо.

Так само не до кінця зрозуміло, як залишив загін Хаїм Сигал. На допиті він розповідав, що його також відправили в розвідку. Чи справді це так, чи начальник штабу, зрозумівши безвихідь ситуації, сам залишив своїх вояків, ми не дізнаємося ніколи — жодної інформації про подальшу долю загону та його вояків не збереглося.

За версією самого Сигала, його, перевдягнутого для розвідки в цивільне, затримали німці і відправили в табір для військовополонених, а згодом у пересильний пункт у Новограді-Волинському. На той момент у німецькому полоні опинилися тисячі вояків Червоної армії, які не бажали вмирати "за родину и Сталина".

Німці виявилися цілком не готовими до такої кількості полонених і не знали, що з ними робити. Їм бракувало перекладачів для того, щоб бодай якось порозумітися з велетенськими масами колишніх радянських солдатів.

Тож коли один із них продемонстрував знання німецької, його відразу забрали від інших, призначивши перекладачем. Це був Хаїм Сигал, колишній вчитель, колишній міліціонер, колишній партизан, а тепер перекладач, який представився як Кирило Миколайович Сиголенко, українець.

Хаїм Сигал
Хаїм Сигал. Архів СБУ.
Проте успіх Сигала був дуже короткочасним. Німецький унтер-офіцер, утішений, що знайшов потрібну людину, вирішив якнайшвидше оформити його на роботу, тож відразу відправив на медичний огляд. Після відвідин лікаря Хаїм вийшов у коридор.

"Тут же в коридорі, — згадував він, — унтер-офіцер зняв із мене наручний годинник і один раз вдарив в обличчя рукою... Я зрозумів, що вони дізналися мою національність, отже буде погано, можуть мене, як громадянина єврейської національності, вбити, тому я вирішив тікати".

Втеча була доволі легкою, адже охорона полонених була не надто суворою. Кілька днів Хаїм рухався на захід, поки не дійшов до волинського містечка Корець. Тут він наважився зайти до районної управи, знову представився Кирилом Сиголенком, уродженцем Чернігова.

Після розмови з головою управи отримав на це ім'я довідку, яка посвідчувала його особу.

Минувши перші небезпеки, Хаїм вирішив ще раз спробувати знайти роботу. Із довідкою, виписаною в Корці, він поїхав до Рівного, де влаштувався перекладачем, потреба в яких у нової влади залишалася дуже гострою.

Цього разу він отримав роботу в обласній управі без пригод. Через деякий час його відправили в містечко Сарни, де він продовжував працювати перекладачем спочатку в окружній управі, а потім в окружній поліції.

Саме тут у приміщенні сарненської поліції Хаїм Сигал зустрів Тараса Боровця — "Тараса Бульбу". Це був вересень 1941 року: зірка отамана "Поліської Січі" була саме в зеніті, про нього говорили, ним захоплювалися.

Місцеві українці вважали його своїм героєм, який відроджує українське військо і ось-ось відродить державу. Уже на першій зустрічі Боровець запропонував Сигалу перейти до нього, і той, не довго думаючи, погодився.

Так колишній вчитель, міліціонер, партизан та перекладач став вояком Української повстанської армії "Поліська Січ".

Продовження розповіді – наступного четверга.

Залиште свій коментар

=

Вибір редакції