Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Історія з грифом "Секретно". Спекулянт Карл Ковальський, або Кінець маскараду Хаїма Сигала

Незабаром після звільнення зі своїми "компаньйонами" Яцеком і Влодеком Сигал вирішив організувати "цікавий" бізнес - викрадення людей у радянській зоні окупації Берліна і вимагання за них грошового викупу.

Навесні 1945 року завершилася війна в Європі, а через кілька місяців, у вересні, врешті настав кінець Другої світової війни.

Мільйони людей, затягнутих у її вир, після повернення з фронтів чи таборів намагалися почати життя заново. Очевидно, не всім вдавалося легко позбутися тягаря зовсім недавнього минулого.

Попри своє унікальне вміння перевтілюватися і грати цілком різні ролі, не вдавалося це і Хаїму Сигалу. Незважаючи на те, що довкола врешті запанував мир і спокій, він не міг знову повернутися в образ тихого і непомітного вчителя, яким був до вересня 1939-го.

Впевнено переступивши через умовну межу, що відділяє злочинця від нормальної людини, він більше не помічав її навіть в умовах, які суттєво відрізнялися від екстремальних воєнних.

Розуміючи, що політична кар'єра тепер є надто ризикованою для нього, адже зайве привернення уваги до персони може привести до його викриття, усю свою кипучу енергію Сигал спрямував на самозбагачення.

Громадсько-політична діяльність Карла Ковальського обмежилася тим, що в Берліні він вступив до єврейського товариства, де, очевидно, розповідав про свої страждання під час німецької окупації.

На початку 1946 року Карл Ковальський стає співробітником морського агентства радянської військової адміністрації в Берліні. Його посада — агент із постачання — створювала чудові умови для ведення іншого, тіньового життя.

За дорученням керівництва він неодноразово їздить між Німеччиною та Польщею, перевозячи, вже без відома керівництва, контрабандний товар. Сигарети, кава, інші продукти, нелегально привезені і продані на чорному ринку в Німеччині, швидко збагачують Сигала.

Додатковим джерелом прибутку стали валютні операції, зокрема обміни польських злотих на німецькі марки. У результаті за рік він устиг заробити 30 тисяч марок, купити будинок і стати заможним бюргером. Життя знову швидко налагоджувалося.

Та несподівано 17 січня 1947 року його заарештували. Через три місяці, 15 квітня, військовий трибунал гарнізону радянського сектора окупації міста Берліна засудив Карла Ковальського за спекуляцію на "10 років позбавлення волі з відбуттям терміну у виправно-трудових таборах".

Сигала не вивезли в безкрайні сибірські простори до ГУЛАГу. Ув'язнення він, як "німецький громадянин", відбував тут же, у Німеччині, — в таборі, який містився на території сумнозвісного Дахау, де в роки війни був один із найжахливіших нацистських закладів утримання.

Карл Ковальський вийшов на волю не через десять років, а значно раніше — у січні 1950 року. Ув'язнення не змінило його намірів збагатитися якнайшвидше і будь-яким чином.

Незабаром після звільнення зі своїми "компаньйонами" Яцеком і Влодеком він вирішив організувати "цікавий" бізнес — викрадення людей у радянській зоні окупації Берліна і вимагання за них грошового викупу.

Операції планували робити під виглядом "радянських органів", тож Сигал взяв на себе зобов'язання знайти когось із радянських службовців, готових приєднатися до "справи". А поки не знайшов потрібної людини, продовжував займатися спекуляцією.

Накопичених грошей вистачало, щоб почати нове життя в новому світі. Тож Хаїм Сигал вирішив із родиною податися на постійне проживання до Сполучених Штатів Америки. Однак у дружини Олени виявили туберкульоз, тому візи для виїзду вона не отримала.

Наступним пунктом, куди зібрався податися Сигал, стала новопостала кілька років тому держава Ізраїль. Сім'я Ковальських подала всі необхідні документи й чекала на виїзд найближчим часом.

Якби йому це вдалося, то, можливо, решту свого життя він провів би поміж тими людьми, які в роки війни врятувалися від таких, як він. Як колишній редактор, може, він би знову повернувся до роботи пером і описував свої страждання від нацистів. Та сталося щось зовсім не очікуване.

Колишня мешканка Дубровиці Текля Семенюк, вивезена як "остарбайтер" на роботу в Німеччину, через кілька років після війни на вулиці Берліна випадково зустріла чоловіка, надзвичайно схожого на коменданта дубровицької поліції Кирила Сиголенка.

Повернувшись в Україну, вона поділилася цією інформацією з рівненськими чекістами. Ті подали їй для впізнання кілька фотографій давно розшукуваного ними коменданта. Текля підтвердила, що в Берліні бачила саме його. Так Хаїм Сигал потрапив під ковпак чекістів.

11 травня 1951 року чекісти, при співпраці з німецькими міліціонерами, в одній із книгарень Берліна затримали Карла Ковальського, він же - Кирило Сиголенко. Про те, що водночас був затриманий і Хаїм Сигал, вони ще не знали. Для проведення слідства затриманого перевезли до Рівного.

Хаїм Сигал
Знову Хаїм Сигал, в’язничне фото. Архів СБУ.
Понад місяць Сигал на слідстві тримався легенди про те, що він Карл Ковальський. Лише 29 червня 1951 розколовся й почав розповідати свою страшну історію. Зізнання розтяглися на півроку й понад триста аркушів протоколів.

Здавалося, зламавшись, Хаїм Сигал розповість усю правду, яку так довго тримав у собі. І справді, він розказав майже все. Єдине, що він намагався приховати, — свою безпосередню участь у вбивствах євреїв.

Проте троє свідків, що перебували в той день на цвинтарі, де здійснювалася екзекуція, однозначно твердили: комендант дубровицької поліції Кирило Сиголенко особисто брав участь у розстрілах, зокрема вбивав дітей. Результати ексгумації також засвідчили, що він намагався вдвічі зменшити кількість убитих у той день.

20 лютого 1952 року, через десять місяців після початку, слідство завершилося. Слідчий майор МГБ Дюкарєв оформив обвинувальний вирок на шість сторінок тексту, який вмістив усі колізії життя Хаїма Сигала та його злочини.

Суд тривав два дні — 27—28 березня 1952 року. На завершення процесу виступив прокурор, який зажадав смертної кари підсудному. В останньому слові Сигал зумів лише промовити:

"Я просити суд нічого не можу, бо здійснив важкий злочин і готовий нести будь-яку кару. Я згоден із доказами прокурора, а не захисту. Більше мені сказати нічого".

Тож остаточний вирок суду — найвища міра покарання через розстріл — не став несподіванкою для підсудного. При цьому Сигал не оминув можливості скористатися останнім шансом порятунку і написав касацію у Верховний Суд.

Єдиним аргументом, який він навів на користь пом'якшення вироку, були слова: "На моєму утриманні до арешту були сім'я — хвора жінка та дитина".

Цей документ став останнім написаним ним у житті. Далі — майже три місяці очікування в рівненській тюрмі, неподалік від тих місць, де минула найбурхливіша частина життя Хаїма Сигала, він же Кирило Сиголенко, він же Карл Ковальський. Врешті 19 червня 1952 року вирок виконано, маскарад завершено.

П.С. У 1996 році справу Хаїма Сигала переглядав слідчий СБУ, з метою можливої реабілітації засудженого. Прочитане в чотирьохтомній справі змусило залишити вирок у силі.

П.П.С. У 2011 році я звернувся до Архіву СБУ з проханням ознайомитися з архівно-кримінальною справою на Сигала Хаїма Ісаковича.

Мені відмовили на підставі того, що справа може містити конфіденційну інформацію. Але повторне звернення до архіву із наголошенням суспільної важливості в оприлюднені інформації про масові злочини, вчинені на території України, задовольнили. В результаті я отримав до рук документи і ця публікація стала можливою.

Залиште свій коментар

=

Вибір редакції