Коли фанатська позиція, ідеологія твого сектору підміняється гоном на цілий регіон країни – виглядає це щонайменше по-жлобськи.
Останні пару днів трапилося поспілкуватися з уболівальниками та ультрас "Шахтаря". Надзвичайно цікаве й незвичне середовище. Особливо незвичне для тих, хто має давні й стійкі стереотипи щодо Донбасу та його мешканців, загалом для тих, хто має політичні стереотипи.
Самі вболівальники про політику говорять по-різному – з одного боку багато хто з них вважає себе правими й українськими патріотами, дехто в розмові переходить на українську (я говорю про ультрас "Шахтаря", нагадаю), при цьому вони здебільшого відмежовуються від політики ПР та партійної приналежності президента клубу.
В будь-якому разі в розмові зазвичай дистанціюються як від симпатії до діючого президента країни, так і, скажімо, від якогось ультрарадикалізму Говорять переважно про футбол, що, мабуть, вірно – все-таки про політику краще говорити політикам. З повагою ставляться до гравців-українців, а ось численних "донецьких бразильців" сприймають просто як легіонерів, для яких це просто заробіток, не більше, але й не менше. Зрештою, багато речей, про які вони говорили, мені особисто видались цілком логічними, хоча багато чого я так до кінця й не зрозумів.
Скажімо, цілком зрозумілою є їхня любов до клубу свого міста, за який багато з них вболівають від дитинства, і зміна керівництва в якому є лише ланкою, хай і важливою, в довгій історії команди. Щось подібне відбувається сьогодні з багатьма командами – з'являється хтось, хто за рахунок ентузіазму та капіталу (очевидно, що одне без іншого результату не дасть) виводить твою команду в лідери, ставлячи тебе перед нелегким вибором – зберігати вірність клубові, враховуючи нові реалії (себто, неоднозначний політичний бекграунд, засилля легіонерів, які просто відпрацьовують свої контракти, не маючи поза тим жодного стосунку до клубної історії та традицій), або ж просто змінити свої спортивні уподобання, теж певним чином зрадивши традиції та історію.
Або історія з матчами збірної на донецькому стадіоні. Тим, хто пам'ятає про ситуацію з квитками на матч із греками, про бажання донецького клубу викупити місця й розповсюдити квитки дешевше та про небажання федерації піти в цьому питанні назустріч Донецьку, можна сприйняти логіку місцевих фанів, котрі відмовляються переплачувати за подібні матчі. Особливо, враховуючи гру збірної. Натомість, складно сприйняти їхню позицію щодо виступів своїх головних конкурентів у єврокубках – мовляв, буду вболівати за будь-кого, хто буде грати проти "Динамо". Ну, але це вже особливості суто фанатської логіки, підозрюю, в цьому більшість ультрас між собою подібні. Ну і знову ж таки, найбільш цікава річ – ставлення до президента клубу, свідомий та послідовний розгляд цього питання виключно в межах футболу, небажання заступати за лінію, де починається бізнес і політика. Річ, яку я для себе так до кінця й не зрозумів.
А ось у всьому іншому – дуже раджу всім як-небудь при нагоді поїхати й поспілкуватись. Підозрюю, відкриєте для себе цілком інший Донбас – неоднозначний і неодіозний, наповнений протиріччями, які, зрештою, і лишають інтригу стосовно майбутнього цього регіону. Про протиріччя я говорю без негативу – фанатські півтора сектора на "Донбас-Арені" справді заповнені надзвичайно строкатою та неоднорідною публікою, складно було б чекати від них одностайності в чомусь іншому, крім любові до "Шахтаря". Самі ультрас пояснюють, що їхній сектор – це, фактично, соціальний зріз Донбасу, оскільки пострибати й послемитись сюди приходять як доволі асоціальні громадяни, так і цілком респектабельні бізнесмени та офісні працівники. Загалом, цікаве середовище, зі своїм драйвом і своєю специфікою. Одним словом, якщо ви не любите футбольних фанатів – вони вам напевне не сподобаються. Ну, але це вже ваші проблеми.
І ще одна річ. Ось сьогодні інтернетом гуляє відео, на якому динамівські фанати дякують мешканцям Донбасу. Поділяючи в цілому оцінку президента, зроблену вболівальниками "Динамо", хочу все ж сказати таку річ. Зрозуміло, що фанатські війни будуть тривати завжди. Очевидно, що вони не потребують пояснень та логічного обґрунтування, оскільки логіка їхня диктується самою природою фанатського руху. Ясно, що в межах футбольного протистояння весь цей поділ на "хохлів" та "кротів" мало кого поза секторами стадіонів зачіпає, оскільки це їхні внутрішні справи. Проте коли фанатська позиція, ідеологія твого сектору підміняється гоном на цілий регіон країни – виглядає це щонайменше по-жлобськи. В будь-якому разі до футболу це, здається, жодного стосунку не має.
На всякий випадок - за "Шахтар" я не вболіваю. За "Динамо" - так само. Хіба що в єврокубках.
_____________________________________________________________________________
Життя в місті так чи інакше крутиться довкола ринку, який розростається навсібіч, забезпечуючи місцеве населення хлібом, роботою та видовищами.