Російське православ’я з давніх часів страхалося усього західного, вважаючи здобутки науки мракобіссям. Затуркані попи вигнали з Москви Івана Федоровича, який втік у Західну Україну і там продовжив друкарську справу.
23 квітня напередодні Великодня помер у Львові на 101-му році життя отець Дмитро Блажейовський, який був не просто греко-католицьким священиком, а ще й істориком та автором оригінальних вишиваних ікон і церковних хоругв. Всього він створив їх понад 350. А в 1999 році навіть відкрив у Львові власний музей вишиваних ікон.
На сотому році життя отець Дмитро усе ще відвідував бібліотеку, працював над новою книгою, користувався Інтернетом і ноутбуком. На запитання "Як ся маєте?" відповідав: "Відчуваю наближення старості".
У листопаді 2000 року я зустрівся з отцем Дмитром у Філадельфії на церковному празнику, де він у свої 90 ще й чарочку випив. Коли ми розговорилися, то я довідався, що він працює над книгою з історії України, яка мала б висвітлити причини наших поразок. Виявляється, він читав мою статтю "Малоросійський мазохізм", яку я опублікував у "Post-Поступі" у 1992-му і наші погляди на українську минувшину збіглися. Остання книга отця Дмитра, присвячена історії України, нещодавно з’явилася у продажу.
Незалежно один він одного ми зійшлися з отцем Дмитром на кількох пунктах наших лих. Один з них – це те, що ми обрали візантійський обряд, який пізніше перетворився на православ’я. Якби не це, ми не втратили б своєї аристократії, як не втратили її інші підневільні народи – угорці, хорвати, поляки, чехи, фіни. Адже відродження цих націй починалося не з низів, а таки з верхів, і численні повстання піднімали теж аристократи. Оскільки наше національне відродження йшло знизу, то не дивно, що історія України писалася з позицій низів, а відтак історія Михайла Грушевського – це соціалістична історія. Точніше націонал-соціалістична. Тобто така, якою була історія СССР у наших школах, писана з позицій російського націонал-соціалізму.
Грушевський, як і пізніші совєтські історики, ігнорував українську аристократію, яка покатоличилася, вважаючи усіх тих магнатів, з якими воювали козаки, за поляків. А тим часом вони самі себе вважали рутенцями і підписувалися у документах так: "gente Rutheni, natione Poloni". То чи була "Визвольна війна 1648-1654" визвольною? Чи було це українсько-польська війна? Ні. То була війна громадянська, безглузда і руйнівна. У що виродилися козаки, бачимо на прикладі Запоріжжя, де їхні нащадки моляться до Лєніна і Сталіна.
А про те, що православ’я – це наш фатум, можна знайти підтвердження у різних українських авторів, але от я натрапив на висловлювання відомого телеведучого, і загалом не дурного чоловіка, Владіміра Познера: "Я думаю, что одна из величайших трагедий для России – принятие православия. Если посмотреть сегодня – есть три ветви христианства: католицизм, православие и протестантизм. Если оттолкнуться от таких определений, как демократия, качество жизни, уровень жизни, и распределить страны именно по этим показателям, то на первом месте будут именно протестантские страны, все. Потом католические. И лишь потом такие, как Россия, Греция, Болгария и т.д. И это совершенно не случайные вещи, потому что более темной и закрытой религией является православне".
Тут варто уточнити: не будь-яке православ’я, а саме російське, яке з давніх часів страхалося усього західного, вважаючи здобутки науки мракобіссям. Затуркані попи вигнали з Москви Івана Федоровича, який змушений був тікати в Західну Україну і там продовжити друкарську справу, яка уже існувала.
"Русская Православная Церков, – каже Познер, – больше всего напоминает мне КПСС с Политбюро, которое состоит из митрополитов, и с генеральным секретарем, который называется патриархом. Я считаю, что Русская Православная Церковь нанесла колоссальный вред России. В России не было Возрождения".
Досить порівняти православну Сербію і католицьку Хорватію. У Сербії до XVIII ст. твориться література така ж, як і в Росії – житія святих, проповіді, літописи і т. д. У Хорватії в епоху Відродження поети пишуть сонети, створюються драми, буяє мистецьке життя у Дубровнику.
Але незважаючи на те, що в Україні теж панувало православ’я, його не порівняти було з російським. Все ж впливи Заходу давалися взнаки.
Павло Халебський, описуючи мандрівку антіохійського патріарха Макарія у 1654-1656 роках по Україні, зазначав: "по всій землі русів, тобто козаків, ми помітили пречудову рису, що збудила у нас подив: усі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їхніх дружин і доньок, уміють читати і знають порядок церковних служб та церковні піснеспіви; крім того, панотці не залишають сиріт напризволяще, аби ті невігласами вешталися вулицями, навчають грамоти".
Те саме бачимо і в тодішній Галичині, де відкривалися братські школи для навчання дітей будь-якого стану. Та й література в Україні, на відміну від Росії, творилася світська. Збереглося безліч любовних віршів, творів бурсацького фольклору, віршів мандрованих дяків і фацецій – світських оповідок на різні теми, у тому числі й фривольних, як у "Декамероні". Нічого цього Росія не знала, а книги друковані в Україні переслідували і спалювали. Дивна річ! Начебто одна віра, а однак – різна.
Щойно на початку XVIII ст. Петро Перший запросив українців у Московщину, аби ті зреформували церкву, заснували вищі школи і створили наукову лексику. Зараз пересічні недоумки можуть кпити з української наукової термінології, вигадуючи неіснуючі словечка на зразок "піхвознавець". Але вони ж таки воліють не згадувати про те, що усю абстрактну і наукову лексику для росіян створили українці. Михайло Ломоносов, який теж приклався до творення термінології, недаремно навчався у Києво-Могилянській академії. Його предками були українські козаки, про що свідчить і прізвище – непритаманне для московитів.
Те православ'я, яке нав'язує нам Московський патріархат, лише віддаляє нас від Європи. Російські попи нічим і справді, за висловленням Познера, не відрізняються від комуністичних бонз, які дбали про хліб насущний з ікрою більше, аніж про духовність. Вже навіть з України від священиків УПЦ (МП) лунають застороги. Зокрема щодо невиправданої розкоші храму Христа Спасителя в центрі Москви з вуст митрополита Софронія (Дмитрука), керуючого Черкаською єпархією УПЦ (МП). Архімандрит Авакум (Давиденко), клірик Кременчуцької єпархії УПЦ (МП) нагадав московському протоієрею о. Всеволоду Чапліну, що "скромність, це той самий "дрес-код", який має бути не тільки в одязі жінок і нерозумних молоденьких дівчаток, але і в одязі духовенства".
Натомість у о. Всеволода своя логіка: "Святейший Патриарх якобы носит очень дорогие часы, якобы у него дорогой автопарк, резиденция... Когда делаются определенные подарки, это естественно: люди хотят, чтобы их иерархи выглядели не хуже, чем представители светской власти, чтобы храмы выглядели не хуже, чем резиденции светских властителей..." А під кінець порівняв тих, хто цікавиться коштовностями Кіріла Гундяєва – з Іудою.
Та не про спасіння душі думає Кіріл, а про повернення України в імперське лоно. Ведеться повномасштабна експансія, російські попи приїжджають в Україну і проповідують ідею "Русcкого міра", російський телевізійний неліквід захоплює українське телебачення і компостує нам мізки низькопробним продуктом, який має відволікти нашу увагу від життєвих негараздів.
Якщо хтось із українців думає, що в союзі з Росією нас чекає світле майбуття, то наведу вірш "Всесоюзная перепись" Святослава Куняєва, де чітко видно, яка доля чекає усіх інородців в Русском мірє:
На Тунгуске перепись идет,
И тунгус, что записался русским,
Чистой каплей влился в мой народ,
Оставаясь зернышком тунгусским.
Русь моя, рождаемость низка!
Но, как чудо, что в тебе исконно,
Нынче ненца, завтра коряка
Ты в свое усыновляешь лоно.
Словом, будь "всяк сущий в ней язык"!
Но, коль не хватает русской плоти,
Выручает "друг степей калмык" –
Изучайте перепись – поймете...
__________________________________________________________________________________
Читайте також:
Пісня крокодила Гєни про Люципера Вітю
Після того, як Яков Пінєвіч, майстер віртуозної імітації гри на акордеоні, обізвав журналістів холуями, епітет "желтая мразь" не повинен нікого дивувати. Тим більше, що нарешті уже стала відома кількість цих холуїв: 85%!