Крик тиші

Читачі побачать цей текст уже після закриття дільниць, коли партійні штаби будуть публічно сваритися: визнавати ці вибори чесно-демократичними, чи сфальшованими.

Але окрім вкидання бюлетенів та їх підрахунку у день голосування, спотворення волевиявлення народу тривало декілька місяців до цього. Аж до останньої хвилини недільного вечора.

І навіть у так званий "день тиші" промивання мізків забороненою рекламою тривало. Це бачили усі, але впритул не помічали ні Центрвиборчком, ні генпрокуратура, ні міліція, ні суди.

День голосування та ніч підрахунку голосів залишимо для окремого реагування майбутніх прокурорів – озирнемося на один день назад.

Для майбутніх судових баталій не гріх пригадати хоча б декілька фотофактів.

У свідомості радянських людей місце "єдиної і спрямовуючої" сили КПРС міцно зайняла Партія Регіонів. На червонопрапорній (тобто, на синьо-білій) Одещині цей маразм виліз вуличним перформенсом "Народ сказал – партія сдєлала".

З російським триколором та автобусами з написом "Новороссія" Одещина встала у чергу до лікаря:

Нажаль, невідомо чи серед ескулапів, які оглядали хворих одеситів, були психіатри – лікарі скромно небажали позувати фотографам.

Навіть у "день тиші", коли будь-яка агітація заборонена, центр Дніпропетровська виглядав, як "Лєнінська кімната в СРСР":

Австрійський син голови Партії Регіонів, який на декілька місяців прибув до донецького Слов'янська, Алєксєй Азаров теж в одному місці бачив закон України. Його агітація обліпила у тиху суботу всі автобусні зупинки та смітники міста:

А от на Оболонському масиві столиці свіжезакатані асфальтові латки насміхалися над законом про вибори у день тиші. Чинний депутат з фракції Партії Регіонів у Верховній Раді Вадим Столар фарбованими трафаретами замалював камінний та дорожній простір району.

Щоправда, ніде цей демократ не вказував своєї приналежності до "регіоналів" і скромно замовчував свою причетність до афери з Еліта-центром.

Він навіть програв усі суди спортсмену-кандидату Сілантьєву, у якого оскаржував право киян знати про його "еліто-центрову" геройську сторінку біографії. Фарбоване порушення ніхто і не пробував зафарбувати:

Навіть у тих західних куточках країни, де назва партії в устах місцевого люду частіше вживається як лайливе слово, демонстративні порушення заборони агітації на громадському транспорті вражали своїм цинізмом:

І так було в більшості областей країни:

Це лише краплинка цинізму від влади. Насправді тисячі порушень розбилися німими скаргами об неприступні стіни ЦВК і глузливими відрижками лягли у рішення судів, які іменем України порушення визнали "непорушеннями".

Влада місяцями волала з екранів як вона зацікавлена у справедливості виборів та легітимності результатів. Але саме партія прем'єра/президента і продемонструвала увесь спектр можливих та нововигаданих порушень. Страх втрати абсолютної влади виявився більшим за страх невизнання українських виборів.

Роман Чайка