Мова повинна бути державною, а не модною, і держава повинна усе робити для того, щоб мова проникла у всі верстви населення.
Дискусія – це завжди цікаво. І вже те, що пан Андрій вирішив дати мені відповідь, хвалю і поважаю, бо від Табачніка я її не діждуся. Однак, аби зі мною полемізувати, варто би чесно дотримуватися того, що я написав, а не вигадувати небилиць на зразок таких: "Фобія до російської мови спрогресувала в його свідомості настільки, що він перестав розуміти зміст сказаного".
Доводити, що жодної фобії до російської мови у мене ніколи не було, зайве. Книг російською у моїй книгозбірні не менше, ніж українською чи польською. Різниця лише та, що я люблю російську мову в Росії, а не в Україні, бо тут – це якась потворна калічка, а не мова. На цій мові не творяться в Україні жодні культурні цінності. От парадокс! Російськомовні українці є, а культури їхньої нема. Я можу назвати понад десяток україномовних письменників, яких перекладають на Заході, в тому числі і поетів. А хтось може мені назвати бодай одного російськомовного, якого б теж переклали на Заході? Куркова прошу не називати, бо це не російськомовний українець, а таки росіянин.
Не знаю, коли востаннє Кузьменко був у Львові, але фраза "У Львові останнім часом теж не часто почуєш українську" не відповідає дійсності. Українська звучить всюди. Жодної русифікації у Львові не помітно. Щонеділі усі церкви тріщать від народу, і я там чую українську. Їжджу, на відміну від Кузьменка, у маршрутці і теж чую українську. Щотижня безліч культурних акцій – і всі українською.
Друже Андрію, як Ви гадаєте? Чому до галицьких міст на Різдво і на Великдень приїжджає молодь зі Сходу? Я Вам підкажу: щоб причаститися тієї духовності, яку у них насильно відібрали. Це здоровий потяг до джерел. Бо хто такі східняки? Це ми – галичани! Адже заселення України йшло не зі Сходу на Захід, а навпаки. Це, зрештою, видно і з географічних назв, які часто повторюються, і з прізвищ: ціла зграя Бойків! Ну, так, ці Бойки уже не бойки, але рано чи пізно у якомусь поколінні сила крові таки переможе.
Ви дивуєтеся, як то я міг уявити вас "із лобзиком в руці на засніженому даху будинку, з оскалом і остервенінням пиляючого алюмінієву трубу". А чом би й ні? Адже у тому самому інтерв'ю ви розповіли про своїх сусідів: "От них же я узнал о кризисе: антенна-то в огороде лежит!" Хіба це не конкретна вказівка на місцезнаходження спиляної антени?
Ви звинувачуєте мене в тому, що я пропагую "деструктивні ідеї про розділення "правильного" Заходу і "баклажанно-синюшного" Сходу. Сепаратизм – це злочин".
Але це не я розділяю. Це ваші політичні кумири у 2004 році поділили Україну, а зараз бачать на усіх постах лише донецьких. Хоча рівень їхнього інтелекту і репутація така, що я б їм власного гаманця не довірив, не те, що країну. Вони не українці, це видно бодай з уродин Януковича, де правила бал русская попса. Вас же ж туди не запросили. За які гріхи моєю країною мають керувати росіяни, євреї, татари, осетини, греки? Чому ЗМІ та глянцеві журнали мають бути в руках не українців?
Ви пишете, що я опускаюсь "до ганебної деталізації, типу "синюшні баклажани" по відношенню до людей, які в шахтах проводять більшу частину свого життя". Перепрошую, у мене там про шахтарів ні слова, а я мав на увазі тих молодих людей у чорних шапочках, з залізними зубами, які під час Помаранчевої революції прибували зі Сходу. Ви не бачили їхніх фотографій? Не помічали різниці між їхніми насупленими незадоволеними обличчями і радісними усміхненими на Майдані? Ви бачили у телехроніках бодай одного п'яного "помаранча"?
Щодо того вугілля, яке копають наші шахтарі, то не мені Вам розповідати, хто завдяки ньому збагачується. Цілком слушно написав хтось із читачів, що шахтарі "вообще-то "греют" отнюдь не кузьму, не винничука и не того, кто сейчас все это читает – а исключительно разных ахметовых". Бо я, так між нами, гріюся газом.
Ваше переконання про те, що мова мусить бути модною, не має жодної здорової логіки. Мова повинна бути державною, а не модною, і держава повинна усе робити для того, щоб мова проникла у всі верстви населення. Мова – це не модні для декого страусині туфлі, а одна з умов виживання нації. Хіба іврит був модним, коли євреї в Ізраїлі вирішили зробити саме його державною мовою? Ні, він був мертвим. Його лексика безнадійно застаріла, усі новітні терміни – науково-технічні, медичні і т. д. – довелося творити з нуля. Але серед євреїв не знайшлося ані свого Лєвчєнка, який би сказав, що іврит – це непорозуміння, ані Богословської, яка б заявила, що, коли є уже такий чудовий ідиш, то навіщо ще й іврит?
Не була модною фінська, коли Фінляндія здобула незалежність, а великий полководець Маннерґейм був русскоговорящім шведом. А може, словацька колись була модною або чеська? Усі міста в Чехії були у ХІХ ст. німецькими, а в Словаччині угорськими.
Яка мода на українську мову може з'явитися при такій владі? Я маю на увазі і ту продажну та безхребетну владу, яка була за Ющенка. Мову слід захищати і впроваджувати законодавчо, так, як то зробили турки: вирішив Кемаль Ататюрк, що турки повинні перейти на латинку і в один день здійснив задумане. А у нас зараз би почали казати, що це питання слід вивчити, вислухати думку науковців, потім би пішли листи від доярок і комбайнерів, які б страхали тим, що латинка відірве нас від єдиноутробної Расєї.
Не розумію, чому "окрім прекрасних казок видання "А-ба-ба-га-ла-ма-га" дітям взагалі нема що дати почитати". Ну, не перебільшуйте. Є ж прекрасні книги "Видавництва Старого Лева" (Туве Янсон, Л. Баум – це той, у якого Волков поцупив свої казкові повісті, Едіт Несбіт, Дж. Баррі, М. Енде), твори для підлітків видає "Теза".
Далі ви називаєте країни, де "уживаються... дві і більше мов": "Бельгія, Нідерланди, Ірландія, Шотландія, всі Скандинавські країни, не рахуючи арабський і латиноамериканський світ".
Друже Андрію, ну, Ви хоча б у Вікіпедію зазирнули, аби не городити такі нісенітниці. У Бельгії та Ірландії справді дві державні мови, але в Нідерландах одна – голландська, Шотландія – не країна, а з чотирьох Скандинавських країн дві мови лише у Фінляндії. В арабському світі одна арабська мова, а в латиноамериканському – всюди лише іспанська, і тільки в Бразилії португальська. Там є національні меншини, які розмовляють своїми мовами, але ці мови не є державними.
Ви живете, напевно, у хмарах, коли пишете: "Боротися за українську мову в Україні треба не войовничими випадами, а мудрими, філософськими методами, висококласними музичними і літературними творами підіймати її міжнародне реноме і імідж".
Це ви кажете, знаючи, якими "мудрими і філософськими методами" заганяли на задвірки нашу мову? Усе українське мовознавство 1920-30-тих років було знищене, словники спалені, а до видавництв надійшли цілі списки заборонених для вжитку слів. Ви чули ще десь такий маразм, аби репресувати слова?! Ба не тільки слова, а й букви! Зокрема літеру "Ґ". У багатьох російсько-українських словниках український варіант нічим не відрізнявся від російського і займав перше місце, а вже за ним йшли слова відмінні, але обов'язково з припискою – "застаріле" чи "діалектне". Таким нехитрим способом українську мову вирішили максимально наблизити до російської.
Щодо Ваших текстів, то вони доволі кострубаті, називати їх віршами язик не повернеться, бо така вже визначальна риса нашого естрадного бізнесу – жити за принципом "сам си стелю, сам лягаю і сам сплю". Хоча є й винятки: "Мертвий півень", Віктор Морозов, "Плач Єремії". Замість того, щоб замовити тексти поетам, дуже небідні наші співаки клепають їх самі. Причина тут зрозуміла: бабла шкода.
В результаті маємо такі шедеври, які я цитую для усіх палких прихильників творчості Кузьми:
Я вечером малу забрав на діскатєку.
Ми довго там не були, бо пішли ше до колєги.
Він робе в кабаку і має дох.я бухла.
Ми хляли аж до рана, бля, а рано ше ригали.
Всьо завжди коштує гроші,
Хіба що ріжна є завжди на всьо ціна.
Якщо за гривню два яйця купити можна,
То дві машини вже не можна ніх.я.
Хто гроші має – той ними срає,
І розкидає, і не збирає.
Хто гроші має – той співає;
Як гроші мати – можна і співати.
Я своїй малі, шо називаєсі Натаха,
Подарив труси, котрі залазят в сраку.
На розмір замалі – Натаха каже, трохи жме:
Залізли в сраку так, шо вже не видно їх вопше.
Моя падруга – то дєвушка струйова:
Карочє, не заставиш, би оділа шось х..ове.
Батя в податковій, братуха в ГАЇ,
А ми з Натахов, бля, пінаєм х.ї!
Колись в інтерв'ю "Post-Поступу" (2006, №5) Андрій Кузьменко сказав: "У мене нема проблем, я пишу дуже грамотно. У школі завжди мав п'ятірки і з української, і з російської, навіть з польської".
Ну, якщо нема проблем, то в чому проблема?
________________________________
Коли Сам Юрко Винничук називає тебе "бевзем" – це знак, що письменнику терміново потрібна допомога, як мінімум перекладача.