Ющенко був переконаний, що знає все на світі. Янукович все ще пізнає світ. Коли процес пізнання завершиться, ми можемо не впізнати навколишній світ.
Два тижні тому знайомий, побачивши в мене на столі два примірники Конституції, щиро здивувався.
— Чи не забагато?
— Червона книжечка — то колишня чинна Конституція, синя — майбутня чинна.
— А де ж діюча чинна?
— А діючої чинної в нас ніколи не було...
Маю обґрунтовану підозру, що й не буде. Представник президента у Конституційному суді під час промови у КС два тижні тому зауважила, що "за ці роки українці не навчилися жити за нормами Конституції, які вражають своїми неузгодженостями та протиріччями".
Цілковито годжуся. Але виключно з першою половиною твердження. За ці роки українці справді не навчилися жити за нормами Конституції. Найскладнішою виявилася ця нехитра наука для найвпливовіших українців. Віктор Федорович демонструє до Основного закону таку ж зневагу, як і Віктор Андрійович, а перед цим і Леонід Данилович. Вітчизняні гаранти із невимушеною легкістю порушували Основний закон, аби спростити собі життя. І з такою ж легкістю бралися його змінювати, щоби ускладнити життя опонентам.
Питання, навіщо Януковичу Конституція зразка 1996-го, насправді, є риторичним. З одного боку, йдеться про спрощену схему побудови влади. Відтепер ніхто й ніщо не заважатиме небожителю зводити омріяну виконавську вертикаль, про необхідність побудови якої він товкмачить ледь не з дня заселення на Банкову. З іншого боку, Віктор Федорович нарешті потішив уражене самолюбство. Він отримав Україну без Кучми і без Ющенка. Він здобув владу Кучми й Конституцію Кучми. Він розрахувався з Ющенком за допомогою колишніх клевретів Ющенка. Ризикну зробити припущення: навряд чи Влад Каськів отримав би потішну посаду придворного реформатора, якби не його "порівське" минуле. Коли ТБ демонструвало нетривалу зустріч двох достойників, Віктор Федорович не приховував свого задоволення. Навіть такий, доволі сумнівний, трофей тішив його скалічене гонорство.
Янукович сповна помстився кривдникам за буцімто вкрадену в нього перемогу. Зворушило тремтливе ставлення до найдрібніших деталей урочистого акту "відновлення справедливості". Довгоочікувана сатисфакція була освячена судовим рішенням, а саме доленосне засідання транслювалося наживо. Все як у вікопомному 2004-му.
Але те, що колись виглядало або драматичним, або урочистим, у виконанні керманича та його поплічників здебільшого має вигляд або дріб'язковий, або кумедний. Підсвідоме, хворобливе прагнення Віктора Федоровича копіювати то Путіна, то Кучму, то Лукашенка, то Мєдвєдєва, то Ющенка перетворює сучасне політичне життя на своєрідний комікс, збірку нездарних карикатур. Проте українського очільника ця обставина, схоже, не дуже обходить. Або (що більше скидається на правду) він всепереможної карикатурності буття не усвідомлює. Це – його щастя, що нині може перетворитися на наше лихо.
Знайомий регіонал рік тому щиро та вперто переконував мене в перевагах лідера "біло-блакитних". Головною чеснотою свого патрона мій співрозмовник вважав його здатність (на відміну від Ющенка) "називати речі своїми іменами". Знову дозволю собі нахабну незгоду. Попередник Януковича, справді, мав хибну звичку свавільно присвоювати усталеним речам нові імена та невластиві значення. Натомість наступнику Ющенка не відомі справжні назви багатьох звичних речей. А про існування деяких речей він навіть на здогадується. Звідси його непереборне бажання копіювати (точніше пародіювати) інших. Звідси його невтомна звичка сприймати як одкровення те, що іншими забулося як непотрібне. Звідси його непереможна здатність сприймати будь-яку власну дрібну знахідку як винахід планетарного рівня.
Коли Віктор Федорович нехтує інструкціями, відхиляється від папірця та починає говорити "від серця", стає по-справжньому лячно. Не від того, що проглядається неприховане прагнення відбудувати імперію Кучми. А від того, що простежується жадоба перебудувати її на свій смак. Насельник Банкової щасливо вільний від острахів Кравчука, роздумів Ющенка чи рефлексів Кучми. Приміром, Леонід Макарович не мав часу на розбудову громадянського суспільства, Леонід Данилович не мав бажання, Віктор Андрійович не мав натхнення. Віктор Федорович готовий розбудувати його просто зараз. Використовуючи в якості прискорювача процесу кийок. А потому подивиться він на творіння рук своїх. І скаже він, що це добре. І буде щиро переконаний, що це справді так. І лихо тому, хто вважатиме інакше.
Янукович настільки не обтяжений умовностями, що майже непереможний. Неодноразові спроби порівняти його з Путіним, Медведєвим чи навіть з Єльциним (спостерігається й таке), як на мене, позбавлені сенсу. Якщо не за вдачею, то принаймні за політичною логікою він радше схожий на Рамзана Кадирова. Нещодавно президент Чечні потішив геніальною за змістовністю фразою: "Если мы будем больше делать акцент на демократии, и давать каждому заниматься тем, что он хочет, то люди будут убивать друг друга, оскорблять, а этого не должно быть".
Автор твердження переконаний, що "заниматься тем, что он хочет" — це погано. Що вбивства – неминучий наслідок демократії. І що тільки влада має право давати дозвіл як на демократію, так і на вбивство. Спробуйте посперечатися з таким. Багато хто думає, що він справді щиро так вважає. І це той самий варіант, коли щирість гірша за підступність...
Ющенко був переконаний, що знає все на світі. Янукович все ще пізнає світ. Коли процес пізнання, ми можемо не впізнати навколишній світ.
__________________________________
Читайте також:
Режим задался целью отменить политреформу-2004. Это решение дарует Януковичу те полномочия, которыми восемь лет с успехом пользовался Кучма.