Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Невиліковна пам'ятникоманія

Чому село знову править бал у королівському місті Львові?

Львів пересварений. А пересварений через пам'ятник. І це між іншим вперше, коли проблема появи нових пам'ятників зачепила громаду. Правда, громада поділилася.

Старше покоління і церква дуже хочуть до ювілею митрополита Андрея Шептицького встановити йому пам'ятник навпроти церкви святого Юра. Але для цього доведеться частково зруйнувати сквер, створений відомим довоєнним архітектором Арнольдом Рьорінґом і зрубати кілька дерев, які ще пам'ятають митрополита. Та й не простих дерев, а доволі рідкісних. Крім того доведеться одну з доріг, якою рухаються авта, перекрити.

Але місце для пам'ятника – це лише один бік суперечки. Другий бік – це сам проект. Молоді скульптори обурені тим, що їх не допустили до конкурсу, і врешті-решт переміг проект покійного скульптора А.Коверка, який його здійснив ще за життя митрополита.

Тобто нічого цікавого, ані модерного, хоча сам митрополит якраз належав до поціновувачів модерного мистецтва і сприяв багатьом тогочасним митцям.

Пам'ятник Чорноволу
shanghaiist.com
Треба сказати, що конкурси проектів того чи іншого пам'ятника давно вже викликають у Львові скандали через те, що часто вони відбуваються у вузькому колі і без ширшого обговорення. В результаті з'являються витвори далекі від мистецтва, а то й геть примітивні – як от пам'ятник В.Чорноволу з якоюсь потворною рукою. Відомий скульптор, який усе життя вправлявся на ленінах і визволителях, не зумів навіть виліпити долоню так, аби вона не виглядала карикатурно.

Майбутній пам'ятник Шептицькому теж мав би виконувати скульптор старої совєтської школи. Але є одна проблема. Журналіст, який певну частину свого життя писав про надої і лани широкополі чи навіть про трудові звершення сталеварів, а потім вирішив написати роман, побороти той свій журналістський стиль не може. І роман виходить все одно "про надої". Яскравий приклад – проза Ганни Герман.

Таке саме явище бачимо і в творчості скульпторів совєтської школи. Він ліпить Шевченка, а виходить Ленін, він ліпить воїна УПА, а виходить визволитель, він ліпить Роксолану, а виходить дєвушка з веслом.

Але є ще інша думка, яку я давно підтримую: оголосити тимчасовий мораторій на нові пам'ятники. Львів – туристична Мекка. Але як цей Львів виглядає навіть у центральній частині! Побиті тротуари, поруйновані підземні переходи, облущені будівлі. Є такі вулички, що заходити на них страшно.

За гроші на пам'ятник митрополитові можна було б багато чого полагодити. Я навіть колись пожартував, що у Львові бажано пам'ятники встановлювати на колесах, щоб за якийсь час можна було їх вивезти за місто.

Є ще інша думка, яку я давно підтримую: оголосити тимчасовий мораторій на нові пам’ятники
Однак церква і так звана львівська громада напирає: їм хочеться пам'ятника вже, негайно. Церква висловлює убивчий аргумент: у Римі готується беатифікація Шептицького, і треба конче світові показати, яка це велика постать. Так, ніби саме від пам'ятника може залежати беатифікація. Від кількості пам'ятників Шевченкові і Франкові вони не стали відомішимі світу за Байрона чи Шекспіра, які і близько стількох пам'ятників не мають.

Але нема межі пам'ятникоманії. Колись по селах на перехрестях ставили скромні хрести чи маленькі каплички. Тепер пішла манія всюди ставити скульптуру Матері Божої. Точніше, звичайну штамповку. Здається, уже нема в Галичині села, де б не стояла ця скульптура, не кажучи про Шевченка.

Обговорення і круглі столи на тему пам'ятника митрополитові породили надію, що врешті-решт є змога якось вирішити усі проблеми. Але стара гвардія тільки вдала, що йде на компроміс. В результаті на ім'я президента полинули листи щастя, підписані людьми, які уже чого тільки не підписували. Згадаймо листи на підтримку другого Кучми, Марчука, Ющенка, а в кінці – славетний лист "львівської інтелігенції" на підтримку реформ Януковича. Тепер цей прив'ялий цвіт львівської інтелігенції, яку Янукович назвав "геноцидом нації", почав звинувачувати у всьому міського голову, який, мовляв, проти пам'ятника Шептицькому.

Та цього, мабуть, здалося замало, і ось уже летить свіжий лист до президента від громадських і псевдогромадських організацій, котрі вигулькують завше тільки тоді, коли треба заявити про себе черговим зверненням. Але якщо придивитися до цих "громадських організацій", то більшість з них – ефемерні товариства, які нічого корисного роблять окрім того, що частину своїх офісів здають в оренду.

Тож постає питання: чому вигляд міста має залежати винятково від пенсіонерів і різних маргіналів? Чому село знову править бал у королівському місті?

Саме село. Бо культурницький принцип села: побільше пам'ятників. Встановили, посвятили, заспівали, випили, закусили і забули. Потім лише час від часу біля пам'ятника хтось покладе квіти, а то й цвинтарний вінок.

Доходить до маразму, коли встановлюють пам'ятники чи меморіальні дошки письменникам, творів яких не знайдеш у жодній книгарні. Нема ні творів Івана Липи, ані Марійки Підгірянки, ані Ольги Дучимінської, ані Олекси Стефановича, ані Івана Огієнка, ані Володимира Самійленка і ще десятків і десятків видатних митців слова. Творів нема, а дошки і пам'ятники відкрили.

Очевидно, що велична постать митрополита Андрея Шептицького потребує відповідного вшанування, але не хочеться, щоб усе звелося до примітивного соцреалізму, який, на жаль, усе ще панує в Україні.

Залиште свій коментар

Вибір редакції