Грошовиті нувориші не є українцями, їм глибоко чхати на все українське, а Україна для них – споживчий кошик. Це з їхньої легкої руки по всій Україні зачинялися книгарні.
Живемо у віртуальній Україні і граємося в незалежність. Це все одно, що не бачачи в очі халви, постійно повторювати: халва, халва, халва, халва... Проте язику від цього не стає солодше.
Від того, що ми святкуємо чергову річницю Незалежності – Україна незалежною не стала, бо все ще знаходиться у міцних мацаках імперського спрута. Постійно лунають з високих веж Кремля нагадування, наче мантри: ми ж один народ і належимо до "русского міра"! Влада, яка прийшла до нас із Донбасу, має в собі українського духу не більше, ніж у Південній Осетії осетинського.
Мало того, що це люди, які подекуди інтелектом не вивищуються за пересічного асенізатора, то ще й патріотизму у них, як кіт наплакав. А яка може бути незалежність, коли влада позбавлена любові до своєї Батьківщини, до її мови, культури і традицій? Та не просто любові позбавлена, а подекуди й ненавидить усе українське!
Пригляньтеся лишень до горілчаних брендів наших щирих українських виробників: "мягков", "столєтов", "калганов", "клінков", "медофф", "благов", "нєміроф", "бєлєнькая", "атвйортка"... Таке враження, що живемо на Тамбовщині, а не в Україні. Нічого схожого не побачите за кордоном, бо там всюди намагаються створювати національні бренди, частенько називаючи горілку іменами князів та королів. Навіть дітей не пошкодували, рекламуючи для них "Антошку" та "Растішку".
Мабуть, кожного здивувало б, якби він у якомусь австрійському чи французькому місті раз у раз натрапляв на крамниці та ресторани з такими екзотичними назвами: "Одарка", "Грицько", "Пилип", "Василина"... Але перейдіться будь-яким українським містом і у вас в очах зарябіє від чудернацьких вивісок: "Жюстіна", "Евіта", "Джованні", "Чіллентано", "Ескалібур"...
Причина проста, як дишло. Грошовиті нувориші не є українцями, їм глибоко чхати на все українське, а Україна для них – споживчий кошик. Недавно такі свіжоспечені мільйонерчики щиро замислилися над тим, що у Львові занадто багато театрів і добре було б частину з них перетворити на ресторани та готелі. Це з їхньої легкої руки по всій Україні зачинялися книгарні, а дитячі садки перетворювалися на офіси та кубла для сект.
А наші політичні лідери продовжують жити у захмарних фантазіях. Янукович мріє на повному серйозі, пальцем об палець не вдаривши, аби подолати корупцію, перетворити Україну на потужну європейську державу, а Яценюк хоче, щоб "ми з Вашингтоном чи Брюсселем розмовляли на рівних".
Так і хочеться гукнути: вуйку з Буковини! Та ми можемо на рівних розмовляти хіба з Албанією. І то тихенько, впівголоса, бо то нарвані хлопи і можуть в писок зацідити.
Приїжджає батюшка Кіріл і гундяє про єдиний народ. Але тут йому не так про об'єднання народів йдеться, як про те, аби не допустити роз'єднання церков, бо це ж яка втрата для московської скарбниці! В Росії народ уже давно перестав із церквою дружити. Він і за царя не надто до церкви вчащав, хіба на великі свята, а після перемоги атеїзму і геть на церкву забив.
В Росії безліч сіл і досі без церков узагалі. Є й у нас такі села на Сході, але зате на Правобережжі у кожному селі як не одна, то дві-три церкви. От Кірілу й засвербіло українцем стати та громадянство прийняти. Щоб уже захазяйнувати на церковних маєтках, як належиться. А починається з простого: перейменування вулиць. А там, дивись, душа расєйская й більшого забагне.
Молодший брат, який вирішив стати старшим, ще й дочірню церкву перетворив на матірню. А тому для нього Київський патріархат – розкольники, у той час, коли якраз Московська церква і є неканонічною.
Всі мають право на свою помісну церкву: і вірмени, і грузини, і серби, і болгари, і словаки, і румуни... От тільки українцям не дано. І доки це не станеться, про Незалежність можна тільки патякати. Адже в церквах Московського патріархату не тільки Богові служать, і не тільки мамоні, але й Кремлю, і батюшкам Путіну та Медвєдєву. А під час кожних виборів беруть під козирок і агітують за кремлівських ставлеників.
Наш рідний український Кабмін виділяє понад півтора мільйони гривень на поширення в Україні російської мови так, мовби досі вона відчувала якісь перепони. За чиїми вказівками працює Кабмін, легко здогадатися. Мадам Путіна колись заявила: "Русский язык содержит в себе ресурс для развития России... Необходимо утверждать, отстаивать и расширять языковые границы русского мира... Утверждение границ русского мира – это и отстаивание, и укрепление национальных интересов России".
Ось вони й утвєрждают і отстаівают. А запопадливі маріонетки женуть українську мову утришия з усіх сфер державного життя.
Чи має якісь проблеми російська мова, щоб її поширювати ще більше? Кожен може ознайомитися з тими моніторингами, які регулярно публікує Олег Медвєдєв, і переконатися, що в усіх сферах культурного життя російська мова домінує. Я відпочивав у Болгарії в Помор'ї і чув там українську бігме частіше, ніж у Києві. А болгари, які хочуть, аби ми до них приїжджали, уже й окремі слова вивчили. На відміну від Криму, який робить усе для того, щоби відбити бажання туди їздити.
Покійний історик Ярослав Дашкевич писав, що "значну частину України захопили під свою владу російські шовіністи та їхні колаборанти, які глузують з прав державної нації, ведуть ніким не приборкувану антиукраїнську кампанію... В Україні здійснюється намагання, незважаючи на формально проголошену незалежність, продовжувати панування чужоземної російської меншини над українською нацією... Немає у світі жодної національної держави, жодного національного уряду і адміністрації, які не те, що нехтували б права власної нації, але своєю бездіяльністю і корумпованістю сприяли би переслідуванню власної нації".
Саме тому незалежність наша віртуальна. Ми й далі колоніальна держава, а народ наш незахищений на жодній ділянці свого життя. Держава служить не народові, а пацанам з баблом, які купують суди, прокуратуру, міліцію і СБУ, купують депутатів і закони, які вони приймають, купують наше майбутнє і майбутнє наших дітей. І так триває уже майже два десятиліття. І де від тієї напасті спасіння шукати?
____________________________
Читайте також:
Я подумав, що краще б дістав від них по писку, аніж маю пити з однієї пляшки. Привид СНІДу війнув мені перед очима, але я заспокоїв себе.