З Олегом Ляшком ми зустрілися у ресторані "Пікассо", що у "Мандарин-плазі". Він пригощав кавою і кальвадосом. У нього піднесений настрій – щойно повернувся з ефіру на Інтері, де брав участь у програмі, тема якої була: "Мої батьки – геї"...
Розмова корреспондента ТСН.ua з Олегом Ляшком почалася якось невимушено. Коли мова заходила про пікантні теми, він навіть не червонів, а навпаки – вдавався до самоіронії. Не переставав наголошувати на тому, що він чесний "дитдомівський" хлопець, а його опонентів "просто жаба давить".
А на питання, чи може він назвати те, за що йому соромно – відповів: так, за те, що будучи вихованцем дитбудинку, вкрав з гаманця виховательки копійки... "А потім ми п'ятаки кидали на ніч у розчин, і вони з золотистих перетворювалися на білі і ставали схожими на 20-копієчні монети. І ці, ніби 20-копієчні монети ми перекидали гербом догори і намагалися обміняти у магазині на два пиріжки", - розповідає, сумно посміхаючись.
Говорячи про плани на майбутнє, зізнався, що хоче одружитися з жінкою, щоправда, додав: "тільки по любові". І ще – планує всиновити з десяток діточок. Наголосив, що житлова площа дозволяє. Але про це ми дізналися вже після інтерв'ю, завітавши до нього у гості. А почали розмову з обговорення його останніх записів на Facebook.
- Пане Олеже, буквально щойно проглядала вашу сторінку на Facebook і знайшла фоторепортаж з ваших останніх відвідин дитбудинку, де ви самі виховувались. Як на мене – дуже зворушливий. А ви самі що відчуваєте, коли туди приїжджаєте?
- Що може відчувати людина, яка виросла в тих умовах, де зараз ростуть ці діти? Я там ріс з 2 до 7 років. Вихователі були нашими мамами, ми їх так називали, приміром, наша директорка була "мама Свєта". Діти і зараз так само називають їх мамами, нічого не змінилося. До речі, одна з тих виховательок, які були у мій час, досі там працює... Це був дійсно мій дім. Пригадую. коли мене із дитбудинку везли до інтернату, який був розташований по сусідству, я не хотів їхати. Мені потім розповідали, що я заліз на дах і не хотів, щоб мене забирали. Коли приїхав в інтернат – тиждень плакав. Так мені було боляче, що мене з "дому" витягли... Так склалося у моєму житті, що мій батько покинув мою маму, а вона не могла мене утримувати і здала в дитбудинок.
- Відслідковували долі ваших однокашників? Хто з них вибився в люди?
- Після дитбудинку у мене було три інтернати. Перший – Яблунівський, з 6 класу якого мене вигнали, бо я був сильно грамотним, перечитав усю інтернатівську бібліотеку, задавав багато питань. Перевели в Комарівський інтернат, де я закінчив 7-8 класи. І потім – Березнянський інтернат, там я вже закінчив 9-10 клас. З тих, хто навчався разом зі мною, жодного депутата Верховної Ради, жодного президента не було. Хоча для мене поняття "вибилися в люди" - це коли інтернатівська, дитдомівська дитина не спилась, не вбилась, не повісилась – а я знаю такі випадки. Приміром, Льошка Васєчко, мій однокласник по Комарівському інтернату повісився... Вибився в люди – це коли стали лікарями, вчителями. Ось таких, які знайшли своє місце у житті, багато.
- З того часу у вас кардинально змінилося життя. Це правда, що зараз ви їздите на джипі Range Rover Vogue, вартістю понад 100 тисяч євро, як стверджують журналісти УП?
- Зачекайте, депутатська зарплата – 15 тисяч гривень, а на машину вартістю 100 тисяч євро ви як заробили?
- По-перше, вона не коштує тих грошей, вона значно дешевше. А по-друге, я ж і журналістом працював, гроші заробляв... Мені багато дається можливостей. Добре, вам сказати, як я заробив гроші на авто? Дуже просто. Я скористався передбаченим законом правом на отримання земельної ділянки, я отримав її, продав, і за ці гроші купив автомобіль. В чому тут проблема? Навіщо я маю всім це розповідати і виправдовуватися? У мене, як і в кожної людини, мають бути куточки, куди кожен бажаючий не повинен сунути свого носа. Вам подобається, коли у вашу сім'ю влазять, у ваше ліжко? Я ж така сама людина, як і ви.
- Але ви публічна людина, то ж маєте бути готові до того щоб вашим життям цікавилися...
- Цікавтеся роботою. Я вам все розповім. Я не хочу, щоб лізли в моє серце. Моє серце належить моїй сім'ї і Україні. Там немає місця ні для злості, ні для заздрощів. От я хотів би, щоб в цьому плані з мене брали приклад.
- А за антикорупційний закон, який передбачає декларування видатків чиновників, ви голосували?
- Ні, не голосував. Бо це профанація боротьби з корупцією. Там виписали такі норми, які зводять нанівець боротьбу з корупцією. Так, наприклад, спікером Литвином була запропонована норма, згідно з якою, близькими родичами чиновника, які мають декларувати свої доходи і видатки, мають вважатися тільки ті, хто з ним проживає. Покажіть мені таких бідних родичів? Та у них по п'ять будинків на кожного! Ти можеш на тітку, на батька, на свата переписати свої статки і не відповідати за це.
- Ви згадали про Литвина. Складається враження, що у вас зі спікером якийсь особистий конфлікт. Ви постійно обмінюєтесь колкощами... Буквально на тому тижні ми бачили ваші прирікання зі спікером з парламентської трибуни...
- Я думаю, що Литвин, очевидно, боїться, що я претендую на його місце. Та я хочу його заспокоїти: я не претендую на його місце, мене цікавлять інші місця.
- А що, у нього є підстави так вважати?
- Він же ж не дурень. Хіба він не бачить моїх перспектив?
- У вас були попередні домовленості, пропозиції з цього приводу?
- А для чого мені домовлятися? Я на виборах 2012 року проведу свою партію в парламент і ми обіймемо всі посади, які нам треба. Але нам не потрібні посади заради посад. Нам потрібні посади заради того, щоб виконувати передвиборчі обіцянки. Я ж не Литвин, який за посаду і матір рідну продасть. Мені пропонували багато посад, але якщо вони не дають мені можливості реалізувати моє бачення розвитку країни, зрозуміло, що я не приймаю такі пропозиції. Мені пропонували і міністерські, і губернаторські пости. Але я не погодився, я об'єктивно оцінюю свої сили. Утім я готовий обійняти посаду президента України. Бо я впевнений, що на цій посаді мені вдасться зробити те, що я запланував. І я вас запевняю: за п'ять років я вам дам інтерв'ю з президентського офісу.
- Чи завершився конкурс на найкращу назву для партії Ляшка?
- Ні, він ще триває. Можете, до речі, надати ваші пропозиції. І ваших читачів я до цього закликаю. Пропозицій вже надійшло понад двісті. Там є дуже цікаві назви. Наприклад, один чудовий дописувач Андрій Дерепа запропонував таку назву, щоб ми були ближче до людей, ніж Партія регіонів – Партія кварталів, районів і мікрорайонів. Цікава назва, вона варта того, щоб її обміркувати. Але ми ретельно маємо обдумати це питання. Тому що ви знаєте, як у нас люди можуть пожартувати над абревіатурою партії. Наприклад один мій френд у фейсбуці запропонував назву Партія дієвих реформ. Дуже цікава назва, але якщо скласти абревіатуру – ПДР і вставити між ними ще одну букву, вийде така неоднозначна назва. Чи партія рішучіх дій – ПРД – відразу ж всі скажуть, що це партія пердунів. А я б хотів, щоб цю партію асоціювали з Україною... Над Україною не жартують. Тож, конкурс ще триває. І я підтверджую обіцянку, яку дав раніше – той, хто придумає найкращу назву, отримає квиток цієї партії під номером один.
- А матеріальна компенсація не передбачена?
- Ну, для чого так меркантильно мислити! Мені здається, що квиток під номером один партії Ляшка – це крутіше за будь-які заохочення матеріальні.
- А їх просто жаба давить. У них немає того, що є в мене. Бо якби у них було те, що є у мене – вони б так само як і я в Чернігівській області зробили б за Тимошенко 64%. Коли я працюю, то я працюю. Я не крав, я не бігав по кабінетах, коли Тимошенко була прем'єром, аби призначити своїх людей. І сам нікуди не пішов. А вони всі бігали і вирішували власні питання. Єдині питання, які я вирішував, стосувалися моїх виборців: я з горла у Тимошенко гроші видирав – на дороги, на газ. Вона з держбюджета давала. А власні питання, на відміну від своїх колишніх колег, я не вирішував, тому що власні питання я вже давно порішав. Тому їх жаба й даве. Всіх їх цікавило місце під її юбкою. А мене ні. Хоча був час, коли Тимошенко мені подобалась. Я мав до неї симпатію.
- Як до політичного лідера?
- Ні, вона мені подобалася як жінка. Покажіть мені чоловіка, який не прагнув раніше переспати з Тимошенко. Я перший був не проти. Але раніше. Сьогодні вже зась...
- Після появи скандального відео за вашої участі півроку тому, ви підозрювали, що це справа рук бютівців – називали прізвища Турчинова і Кожемякіна. Вдалося знайти факти на підтвердження?
- Ні, немає у мене ніяких підтверджень – є якісь внутрішні відчуття. Хто це зробив – я не знаю. Але це чистої води брудна фальсифікація, за яку ті, хто це зробив, будуть відповідати. Якщо не я, то Бог їх притягне до відповідальності. Думаю, найближчим часом матимемо новини з цього приводу.
- Секс-скандал не завадив вам розгорнути широку промокампанію – ви, ніби нічого не сталося, вітали українців з Новим роком, виступали на телебаченні. Невже не хотілося заховатися і зникнути з інформаційного простору взагалі, як це зробили той же Уколов чи Терьохін під час педофільського скандалу?
- Мені немає за що соромитись. Немає за що червоніти. Тому я не ховався. Тим більше, ті, хто це все інсценував, мали на меті змусити мене сховатися. Щоб я не став величиною в українській політиці. Якщо я сховаюся і не буду займатися політикою, хто врятує цю країну?
- Чисто психологічно було важко пережити?
- Ну а як ви гадаєте? Я ж людина, така саме, як і ви. Але в мене є дочка, є дівчата, з якими я жив тривалий час. Ясно, що психологічно було важко. Але коли я приходив додому, мене обіймала моя 8-річна дочка – вона ж дивиться телевізор, все бачить – вона мене обіймала, цілувала, і тоді мені було вже все одно. Хай що хочуть, те й пишуть. Я знаю, що ті, кому треба, знають, хто я. Що мені треба було в інтернеті оприлюднити список дівчат, з якими я переспав? Я вам розкажу ексклюзивну інформацію: вперше я переспав з дівчиною в 14 років. Це було в інтернаті. Звали її Алла. Вона по сьогоднішній день пам'ятає цю мить і я теж. Я повинен в цьому ще когось переконувати, що я справжній? Кого? Для чого? Я справжній для своєї дитини, для своїх дівчат, для своїх друзів.
- Ви цікавилися, де зараз ваша перша дівчина?
- У неї родина, п'ятеро дітей. Сподіваюсь, що хоча б одне з них – моє (сміється. – Авт.). Слухайте, це взагалі була унікальна історія. Мені ще не було 17, приїжджає вона, із батьками і каже, що вона вагітна – від мене. Я як благородний козак відповідаю – нема питань, я одружусь! І я готовий був в 17 років на це. До речі, окрім вас, я нікому цього не розповідав. Потім щось сталося і я не одружився... А, згадав, моя матушка сказала: куди тобі зараз одружуватись! На тебе чекає велике майбутнє, а коли ти до 20 років обростеш трьома дітьми, що ти вже потім зробиш? І вона не дала мені одружитися.
- А дитина все ж таки народилася?
- Коли вийшло ваше привітання з 8 березня – на машинах були написані імена жінок і ваше фото - хтось сказав, що це всі дівчата Олега Ляшка... Це правда?
- Ну, я хотів би звісно, щоб це були всі мої дівчата. Але на жаль чи на щастя я не Казанова, і в мене немає часу займатися лише цим. На жаль, там ми пропустили кілька імен – прогавили. Я каюся перед Інною, перед Адою та Євпраксією – їх імен там немає...
- Так за яким принципом ви відбирали ці імена?
- Щоб кожна українка та україночка знайшли себе у цьому переліку. Я хотів перелічити всі українські імена. До речі, лише дві людини в Україні поздоровили жінок з цим святом – це президент України та народний депутат Олег Ляшко.
- На тому тижні ви презентували книгу "Україна у Вікілікс". Усі факти, викладені в них, ми мали можливість окремо почитати в інтернеті. В чому була ваша заслуга?
- Ми все це зібрали під одну обкладинку, переклали на українську мову. Матеріали, які увійшли в цю книжку, свідчать про меншовартість українських політиків. Вони шукають прихистку, укриття, допомоги на кухнях послів зарубіжних держав, в іноземних столицях. А опертя треба шукати у власних громадян. І я переслідував мету зробити нашу політику чистішою. Щоб політик знав: все таємне стає явним. Я переконаний, що близько десяти політиків після виходу у світ моєї книжки перестануть спати спокійно.
Після інтерв'ю пан Ляшко якось несподівано запропонував: "А давайте я вам покажу, як я живу? Мені нема чого приховувати, чи вам слабо?". Нам не слабо, а навіть навпроти – дуже цікаво. Тож, рушаємо.
До квартири, що розташована у центрі міста, їдемо на тому славетному Range Rover Vogue з білим шкіряним салоном, про який щойно запитували у депутата. За кермом – водій. Перед будинком, в якому за словами самого Ляшка, він ще у 2006 році придбав квартиру, шлагбаум. В'їзд – лише для своїх. Відчиняє квартиру власним ключем і відразу попереджає: "У мене чисто, тож розувайтеся". Пропонує коричневі шкіряні капці, такі самі вдягає і сам.
Двокімнатна квартира, загальною площею близько ста квадратних метрів, дійсно шикарна. Дорогі меблі, дизайнерські речі, зі смаком розроблений інтер'єр. "Ось це я привіз з Вєтнаму, а це – колекційна ваза, подарунок, бачите номер 27/100. Їх всього 100 штук випустили, у мене 27-ма", - хизується він.
Утім, чомусь не полишало враження, що квартира якась необжита. У холодильнику, який на моє прохання відкриває господар, миша б повісилася. Окрім простроченого йогурту, вершків для кави пляшки шампанського та цукерок "Київ вечірній" там нічого не виявилося. Ніде ані брудних шкарпеток у куточку, які можна побачити у типовій холостяцькій квартирі, ані батареї пляшок від пива... Натомість у ванній кімнаті ми побачили не одну, а дві зубних щітки... Щоправда, господар відмовився пояснити, кому належить друга. "Я ж вас у гості чекав, ось і приготував другу", - жартує Ляшко.
За словами Ляшка, коштує ця колекція близько мільйона доларів, та вона йому дуже дорога, тому... дорожче, ніж за два мільйони, не продасть.
Після екскурсії депутат пропонує коньяк із тими самими цукерками, що залежалися у напівпорожньому холодильнику. "На коня! Щоб згадували депутата Ляшка", - вигукує він. І випроваджує нас на двір.
Інтерв'ю записала і підготувала Наталія Мелещук
Нардеп Ляшко запросив журналістку ТСН.ua до свого ліжка