Пікнік над прірвою

Коментарі до моїх статей бувають доволі цікавими. Вони свідчать про те, що чимало людей перебувають у стані ейфорії від своїх власних ілюзій. Такою ілюзією є фентезі про совєтський рай. Ось один із коментаторів дорікає мені: "Автор статьи из диссидентов. Тогда, в СССР, ему мешали советы. 20 лет Украина незалежна, советов нет, но до уровня УССР 1991 г. дорасти так и не смогли".Якщо це писав юнак, то ще можна зрозуміти, але якщо чоловік жив у 80-тих роках, а пише таку маячню, то тут щось уже серйозне з людиною. Бо "уровень УССР" я добре пам’ятаю, коли черги були за всім. Коли батьки розпочали будівництво приватного будинку, то доводилося за кожною трубою, за батареями, за цементом, за плиткою їздити бозна куди, а частіше звертатися до будівельників і купувати у них крадене. Мовчу вже про цукор по 1 кг в одні руки, про молоко до 8-ої ранку, бо вже о 9-тій воно закінчувалося, про черги за маслом і ковбасою, про таке чарівне слово, як "ВИКИНУЛИ". Бо час від час щось таки "ВИКИДАЛИ" у продаж: борошно, рис, гречку, пральний порошок...То про який рівень життя можна було говорити? Зараз кількість супермаркетів і автомобілів уже сама по собі демонструє, що рівень життя людей покращився. Так, не для всіх. Але якщо колишній інженер з Галичини може поїхати на будову у Португалію, то не розумію, чому цього не може зробити безробітний шахтар?Ми всі поставлені в однакові погані умови. Що на Сході, а що на Заході. Але що цікаво: Захід якимсь чином стимулює до діяльності. У перші роки незалежності саме росіяни Західної України першими зрозуміли, що криза безнадійна, і нема сенсу чекати милостині від природи, а відтак пішли на базари, у приватні крамнички, кіоски. Я ще тоді, на початку 90-тих, писав про те, що у Львові на всіх базарах переважна більшість людей, які торгували на ятках, були не місцевими, це відчувалося з їхньої вимови. А вже за росіянами на базари рушили галичани, а потім і ті і ті поїхали в Західну Європу. Тому коли хтось пише, що в Італії задниці перестарілим італійцям підтирають одні галичани, то слід уточнити: не всі вони вроджені галичани, а багато серед них вихідців зі Сходу України та росіян, які у той чи інший час оселилися в Галичині.Той, хто ображає заробітчан, мусить затямити, що ображає і своїх земляків, адже їхні батьки по війні прибули в Галичину не з Марса. Таку саму активність проявили і росіяни Прибалтики. Уже там ніхто не бунтує і не вимагає рівних прав для російської мови. Усім хочеться жити у Євросоюзі, а не у Путінстані. Нормальний здоровий народ хоче бути не тільки ситим, але й вічним. І тут у нас деякі розбіжності. Вони зрозумілі. Галичани перебували теж у неволі, але у тій неволі їм ніхто не забороняв мови, не влаштовував голодоморів і якщо був за Польщі один концентрак, то він був таки один і жоден інтелектуал у ньому не загинув. А коли почалася Перша світова, то поляки випустили усіх в’язнів, як із табору Береза Картузька, так і з тюрем. А от большевики у червні і липні 1941 усі тюрми залили кров’ю.За часів Сталіна знищено було понад 10 тисяч українських інтелігентів. Весь мозок нації було знищено. А той мозок, який приєднали у 1939, майже весь утік на Захід, дуже швидко зрозумівши з ким має справу. Насправді у нас проблеми не в мові і не в Бандері. Мені особисто по цимбалах, чи буде визнаний Бандера героєм України, чи ні. Бо це совок. Так само як совком є народний чи заслужений артист. Ну, хтось може собі уявити, що Сильвестру Сталлоне чи Пенелопі Круз вручають звання "народного артиста США"? А Спілбергу, наприклад, дають премію Волта Вітмена? Ну, тіпа, нашого Тараса.Я від самого початку стібався з цього вибрику Ющенка, бо якщо когось нагороджувати посмертно, то так можна дуже далеко зайти. Бандері і Шухевичу дали, а Петлюра, що – лисий? А Мазепа? А князь Святослав? А Ісус Христос? Котрий галілеянин – сиріч галичанин.Шахтареві, який залишився без роботи і думає, як вижити, усі ці проблеми теж по цимбалах. Як казав один з них на початках нашої незалежності, "мнє всьо равно "калбаса" ілі "ковбаса", ліш би она била".З цих слів багато хто кпив. Але не я. Бо вважаю, що це золоті слова, які будь-якій владі слід узяти на озброєння. Українізація починається не з помпеїзації голодоморів і героїзації Бандери, а з добробуту. Спочатку добробут, а відтак – пропаганда і поширення справжніх, а не брехливих відомостей про наших героїв.На жаль, попередня влада цього не розуміла, а теперішня – взагалі дійшла до маразму, роздуваючи конфлікти на голому місці. Вони компостували нам мізки, повторюючи, як мантри: "Ми партія фахівців!" Але на ділі виявилося, що це партія масажистів, тілоохоронців, рецидивістів, балакунів, усього чого завгодно, а фахівців там нема. Ну, що – вважати нам за фахівця перестарілого маркшейдера, чи колишню бабу-пупорізку, котра завідує національною безпекою, чи комсомольця, який одного ранку прокинувся і відчув у собі задатки економіста-реформатора? Чи міністра спорту, який не вміє зліпити двох слів докупи? А чи можу я повірити у щирість їхніх намірів, якщо усі вони навіть не в Україні народилися? Що їм та Україна? Тимчасова квартира, в якій вони вирішили зробити ремонт і заодно на цьому нагріти руки. Якщо хтось каже, що вибору не було, то я так не вважаю. Я не в захваті від Юлі, а тим більше від її "каманди", але різниця між БЮТ і ПР та, що якби були БЮТи, то можна було б стукати у якісь двері і достукатися. І якби робилися якісь негідні речі, я міг би підійти до Луценка, Донія, Шкіля, Яворівського, Парубія, Кириленка, Гриценка, Лук’яненка, взяти когось за обшлаги і так інтелігентно поцікавитися: "А що ж це ви, підараси, робите?" Це, звичайно, при умові, що вони а) виявилися б підарасами і б) щось негідне робили.А до кого апелювати тут? Ганцю, Писарчука я знаю особисто. І що? Де, в яких орбітах вони кружляють, аби я міг щось для себе вияснити? І чи це щось дасть? У тій компанії нема жодного (!!!) морального авторитета!!! До кого стукати? У які двері?Двері зачинені. А ми вже над прірвою.

___________________________________________________________________________________

Читайте також:

Донецький порожняк про економічне диво

В одній із копанок у посьолку Красний Луч на Луганщині п’ятеро хлопців і досі лежать під землею. Ніхто їх не збирається витягати. Родичі на тому місці спорудили щось на зразок жертовника, до якого приносять квіти, їжу й цигарки. Найдикіше те, що за документами ці хлопці усі живі.