Півстолітній Олександр

Таки не віриться – одному з моїх найближчих друзів, поетові і драматургові, прозаїкові і перекладачеві, Підскарбієві таємного поетичного ордена Бу-Ба-Бу Сашкові Ірванцеві сьогодні виповнюється 50. Рівно 26 років тому ми з ним уперше перетнулися на ірпінському семінарі молодих поетів. Тоді ж, 24 січня 1985 року, я вперше потрапив до нього на день народження. Сашко був абсолютним улюбленцем того семінару, він сипав навсібіч спалахами, іскрами та експромтами, а коли я перед обговоренням прочитав його вірші, то вмить відчув неймовірну притягальну силу абсолютної зірки.

З того часу ми жили щасливо і довго. Аж поки не опинилися там, де ми є тепер. Тож вітаючи Олександра Васильовича Ірванця з його, як заведено висловлюватись у старших товаришів, "полуднем віку", я хочу звернутися до нього у перевіреній віками формі дружнього посланія, а частково і подражанія:

Любий друже Олександре!
Півстоліття тому в мандри
ти пустився білим світом –
тож прийми мене з привітом.
До твойого ювілею
ці рядки натхненно склею.

Нам з тобою, любий друже,
і щастило, і не дуже,
хоч усе-таки щастило
більше – і тому зростило
Провидіння з нас поетів,
дарувавши смак до злетів
і провівши через різні
дні по жизні та отчизні.

День за днем і рік за роком,
трохи буром, трохи боком,
через піки та безодні
добрели ми до сьогодні.
Олександре, чесне слово –
не було ще так ху… чудово.

Помаранчева руїна
вся позаду. А Вкраїна
вся зітхнула, завсміхалась –
і взялась долати хаос.
І тепер ми добре знаєм:
з Казахстаном та Китаєм
наше місце коло Раші,
бульбашів і бумбарашів.
Шлях в Європу з п'єдесталів
знову вказує нам Сталін.

Знов тече вода із крана
і загоюється рана –
хліб і газ, і пісня в хаті.
Помаранчі волохаті
вже не сняться і в кошмарах,
бо усі сидять на нарах.
Чи лежать? Яка різниця!
Головне – що вже не сниться!
Діти знов пішли до школи,
влада сильна як ніколи.

Відновилось постачання!
Телебачення! Навчання!
І розірвані зв'язки
позростались, і шапки
знов на головах у всіх,
з кого познімали їх.
Знов завозять маргарин
в Україну для тварин.

Пшонка є і є тушонка,
і згущонка, і пальонка.
І підвищується попит,
і ніхто уже на допит
нас не тягне, про арешти
й не почуєш, не знайдеш ти
жодних натяків, дотичних
до репресій політичних –
хоч старався б ти чимдуж би.
Знову наЧеКу спецслужби.

Українці ж, владі раді,
знов живуть, як в шоколаді –
не в лайні! А в шоколаді!
Бо при цій стабільній владі
все спокійно, як в Багдаді.

Слово є таке – "стабільність",
що римується з "дебільність".
Перепрошую – з "де бідність?"!
Бідність миттю подолавши,
ми крокуємо назавше
в топ-двадцятки та десятки
(так солдати йдуть на б…ки).
От якби ще свідоміти
перестали нахабніти!
Та нічого! Українці
ще розмажуть їх по стінці.

А як ні – то українки
ще поставлять їх до стінки.

Мій найкращий друже Сашо!
Радість нашо, гордість нашо!
У який знаменний час
позакидувало нас!
Тож і далі йди по жизні
і складай пісні вітчизні –
президентам і прем'єрам,
прокурорам і тер'єрам.
І живи ще довго, брате,
щоби нам не святкувати
твій наступний ювілей
у країні без людей.

____________________________________________________________________________

Читайте також:

Бенкетні канти злих часів

Який народ – такі й пісні. Може, років так через триста цю їхню "Мурку" так само називатимуть українською традиційною музикою, захоплюватимуться її вишуканою мелодикою?