Популізм "па-данбаські"

Прем'єр-міністр Яценюк із командою міністрів перед першим засіданням Ради асоціації Україна-ЄС у Брюсселі встигли завітати в штаб-квартиру НАТО, зустрітися з генсеком альянсу Йенсом Столтенбергом. Міністр МВС Аваков на своїй сторінці у "Фейсбуці" опісля тієї розмови навіть пообіцяв несподівано-приємні сюрпризи - за умови адекватності української влади: "Полагаю, если будем плотно работать, то вам понравятся результаты".

Загалом, підхоплена з ослаблих рук Юлії Тимошенко прем'єром-"фронтовиком" Арсенієм Петровичем естафетна паличка поновлення Україною євроатлантичної інтеграції вже включена в програму уряду. Скасування регіонало-комуністичної позаблоковості, яка стала добрим підґрунтям для російського весняного бліцкригу, вже позачергово внесено президентом до Верховної Ради. Сміливі речівки прем'єра "чим сильніша Україна, тим сильніше НАТО" ефектні для газетного заголовку, але поки чітких часових рамок необхідних "євроатлантичних" реформ не вказують.

Як переконаний євроатлантист, мав би тішитися від таких словесних ініціатив глави уряду, але... І президент, і прем'єр озвучили "спільне бачення шляху інтеграції України до НАТО": "Перший крок – змінити позаблоковий статус України... Другий крок – провести реформи... Третій крок – провести референдум... І лише четвертий крок – якщо ми отримаємо підтримку на цьому референдумі, ми будемо готові приєднатися до альянсу. Це – наша дорожня карта. І ми будемо йти саме цим шляхом".

З першим і другим кроком — цілковита ясність і згода, от тільки за 10 місяців владарювання спроби ці два кроки пройти так і не було. А от з третім кроком - "референдумом" чи то пак "волею народу" щодо вступу до системи колективної безпеки в євроатлантичний політичний клуб - проблема. Велика. Адже це і є той звичайний махровий популізм, якого за останні 23 роки нам аж забагато насипали на голови.

Для вступу в НАТО жоден референдум не є необхідним, і як міжнародний юридичний механізм він відсутній. Насправді з 28 країн-членів НАТО лише дві держави за власної ініціативи проводили референдум про вступ до Альянсу — Словенія та Іспанія. Референдуми в країнах Європи проводилися лише щодо питання вступу до Європейського союзу, а для вступу до НАТО вистачило рішень їхніх парламентів. І таким є механізм членства.

Від початку російської агресії баланс прихильників/противників вступу до НАТО постійно змінювався і досягнув на кінець осені співвідношення 51% до 25% на користь прихильників членства в Альянсі. Здавалося би - результат референдуму наперед вирішено. Але коли Віктор Янукович ламав через коліно систему національної безпеки, то аргументував це європейцям "недостатньою поінформованостю населення щодо НАТО". Хоча це не завадило того злощасного 2010-го року уряду Азарова знову освоїти майже 5 млн грн на "інформування громадян про діяльність Північноатлантичного альянсу".

І такі та більші суми освоювали під інформування щороку майже два десятиліття поспіль. При цьому "населення" як було непоінформованим, таким і лишається й донині. Єдиним аргументом "за НАТО" лишається військове вторгнення Росії та щоденні обстріли. Тисячі убитих і покалічених — єдина дієва агітація Путіна за вступ до Альянсу. У випадку замороження конфлікту за прикладом Придністров'я чи Осетії, коли щоденні жертви перестануть бути першою новиною дня, то яким буде підтримка вступу до НАТО "непоінформованого" населення? Залишиться на тому самому рівні 51% "за"?

І другий важливий момент — це предмет "всенародного референдуму". У сучасній геополітичній грі питання національної безпеки України є надзвичайно складним з огляду на глобальні зміни ринків та ресурсів, повного колапсу міжнародного права та системи міжнародної безпеки загалом. Тобто, кожен учасник "майбутнього" референдуму має мати хоча б мінімальний набір знань зі світової економіки, міжнародного права, геополітики та історії дипломатії, розбиратися в бюджеті оборони і у системі юридичного механізму євроатлантичної спільноти.

Для чого обіцяти вступ до єдиної дієвої системи колективної безпеки, яким є сьогодні НАТО, через всенародну гру в популізм за принципом "подобається-не подобається"?

Навіть відкинувши "совкову вату" з окупованого Криму та частини Лугандонії, яка у референдумі брати участь не буде, чи решта наших громадян можуть вирішувати питання національної і мінімум континентальної ваги? Якщо у бюлетень для майбутнього референдуму внести одразу два питання: ви "за" чи "проти" вступу України в НАТО і друге — ви "за" чи "проти" заборони "циклу трикарбонових кислот на території України", то на яке з цих двох питань пересічні громадяни дадуть усвідомлену й компетентну відповідь?

"Референдум є однією з форм безпосередньої демократії в Україні"- каже наш закон. Є безліч питань, які без врахування думки громади самостійно влада не має права вирішувати. І про це навіть написано в Конституції. Як і в багатьох інших державах, в Україні для прийняття законопроектів, що стосуються податків, бюджету чи амністії, проведення референдуму не допускається! І є така стаття 74 у третьому розділі Конституції. Але у нас за опитуваннями минулого року було 65% громадян, які не читали власну Конституцію. Тобто, дві третини учасників "майбутнього референдуму" навіть не знають головний звід законів своєї держави, але вже готові вирішувати безпекову політику?

Отже, предметом референдуму не може бути питання, вирішення якого потребує спеціальних професійних знань. Наприклад, не допускається проведення референдуму з питань, що належать до відання прокуратури чи суду. А питання безпеки 45 мільйонів і цілої держави — це питання, яке потребує сьогодні "суперпрофесійних" знань. То для чого обіцяти вступ до єдиної дієвої системи колективної безпеки, яким є сьогодні НАТО, через всенародну гру в популізм за принципом "подобається-не подобається"?

От, приміром, питання життя і смерті — це головне питання правильної діагностики і лікування, або оперативної хірургії, яке щоденно вирішують лікарі. І кожної миті це рішення може бути питанням нашого особистого "бути чи не бути" (дай Боже здоров'я кожному, хто читає це).

Але ж нікому не спаде на думку організувати всенародне віче чи референдум, аби простою більшістю голосів визначити на ньому, чи оперувати негайно хворого, чи таки в морг. Рецепти ліків і своє здоров'я ми передоручаємо ескулапам-фахівцям. Але раптом маємо стати супер-пупер фахівцями на референдумі з не менш складного питання! Бо питання колективної безпеки, життя чи війни напевно не менш важливе, ніж індивідуальний випадок лікування. Тож для чого наші післяреволюційні керманичі "нового типу" обіцяють вступ/не вступ "за наслідками всенародного референдуму"? Для чого цей популізм? У нас що, завтра знову вибори, де будуть "розводити лохів" на питаннях "мови/языка" чи "НАТО — не надо"?

У 2008-му році, коли Партія регіонів тижнями блокувала роботу парламенту з клоунськими блакитними кульками "НАТО-ні" і виводила тисячі бюджетників на мітинги "біомаса проти", мої друзі-журналісти на моє ж прохання зробили телевізійне опитування звичайних перехожих у Криму. Усіх підряд запитували: "ви за вступ в НАТО чи до Північноатлантичного альянсу?" І о, чудо! Уже перші 19 чоловік з 20 висловилися категорично проти вступу в НАТО і негайного приєднання до Північноатлантичного договору про колективну безпеку. Це щодо "поінформованності".

А от щодо адекватності "суб'єктів референдуму", то вартує переглянути дані дослідження, яке з 22 по 27 листопада провели одразу три компанії: "Демократичні ініціативи", Центр Разумкова та Ukrainian sociology service. Мешканці Краматорська та Слов'янська схильні звинувачувати у початку конфлікту на Донбасі нинішнє керівництво України – близько 78% у Слов'янську та 68% - у Краматорську. І так вважають ті, хто махав триколорами і верещав "Путін пріді! ", брав зброю і йшов на блокпости попереду російських загонів Гіркіна (Стрєлкова), випускав кишки тим, хто захищав український прапор, здавав у "КГБ-яму" на тортури своїх містян, які "за Україну", грабував сусідів і "віджимав" у них машини й квартири. А тепер вони розхапують гуманітарну допомогу від держави і волонтерів, отримують доступні їм пенсії й зарплати і звинувачують у війні та "своїх днрах-лнрах" решту українців.

Не себе, не Путіна і 85% фашиствующих росіян, не місцевих бандитів-терористів, а решту українців. Ці слов'янці й краматорці, рівні серед рівних у правах з усіма іншими громадянами держави, здається вже готові висловити на референдумі свою позицію і щодо НАТО, і щодо циклу Кребса (циклу трикарбонових кислот). Дивно, що "київська хунта" так піклується про всенародний популістичний референдум і лише те й робить, що "слухає Донбас".