Російська влада вже навіть не намагається виглядати пристойно.
Уже можна зізнатися: міжнародні санкції Путіну що мертвому – припарки. "Європейці, сподіваючись налякати Путіна своїми санкціями, відверто обісралися, і не раз", - сказав мені у приватній розмові один вітчизняний дипломат. Уже повна Раша отих санкцій, а Путін все не зупиняється, і це – тепер уже – пояснити дуже просто: коли європейські лідери вчилися у Кембірджах та Окфордах, їм викладали економіку та вчили поважати власні народи, а от Володимир Путін формувався у Вищій школі КДБ, багато часу приділяв дзюдо, і його вчили підпорядковувати власний народ волі вищого керівництва країни.
Коли кейсіанець із санкціями виходить проти дзюдоїста з нунчаками, то дипломатичні регламенти перестають діяти, так само як і апеляції до російського народу, бо тому дзюдоїстові сили на разі вистачить і на власний народ. Саме тому міжнародні зусилля сьогодні не приносять бажаного результату. Інакше кажучи, сидить пристойна компанія субтильних інтелігентів в ресторані, і тут приходить хуліган, погрожуючи "пасть порвать и маргалы выколоть". Інтелігенти поглядають на офіціанта в надії, що той викличе міліцію, бо дружненько встати та наваляти не зважуються. Тому хуліган дозволяє собі дедалі більше та більше.
Мінська зустріч дала чітко зрозуміти, що Путін вимагає в субтильної Європи. По-перше, він хоче внести корективи до базової угоди про Асоціацію України з ЄС. Мене всі переконують, що це не можливо, я навіть було вже повірив у це, але тут Єврокомісар ЄС з питань торгівлі Карел де Гюхт підтвердив проведення 12 вересня в Брюсселі тристоронньої зустрічі "ЄС-Україна-Росія" - увага – з імплементації Угоди про асоціацію України до ЄС. Тобто, на міжнародній зустрічі щодо припинення російської агресії в Україні одним з головних питань повістки дня є російські корективи. Тобто Путін де-факто визнає, що його десантники гинуть на Донбасі через те, що Кремль не дуже влаштовує українсько-європейська угода. Як кажуть у приміських електричках, "гегемон хренов".
По-друге, у Мінську ВВП порушував питання про співпрацю НАТО і України. Передусім російського президента цікавить контроль над деякими промисловими об'єктами нашої держави, насамперед ВПК. Справа в тому, що в Україні є низка стратегічних заводів, які підтримують функціональність так званого військового щита РФ: йдеться і про суднобудівні заводи, а також про 5-6 інших. Певні заводи військового виробництва можна демонтувати та вивезти, а ось один з Миколаївських суднобудівельних заводів, що здатен будувати авіаносці, перевезти навряд чи кудись вдасться. Та й звести аналогічний – потрібен не один рік. Тому заводи теж перебувають на порядку денному як "складне питання". До речі, якщо пригадуєте, то гуманітарний конвой вивіз обладнання з кількох військових заводів. Ця інформація лише підтверджує, що російській оборонці потрібні українські технології.
З НАТО все просто: РФ не потрібні бази Північноатлантичного альянсу на своєму західному кордоні. Тому другим завдання російської інтервенції є не допустити, аби український вояк одягнув натівський чобіт, іншими словами – заблокувати інтеграцію України до Альянсу.
Ну і третє, - це утримати Україну на газовому гачку. Однією з тем "розмови про мир" була газова тема. Російський дзюдоїст досить понятійно пояснив українському президентові та європейській делегації, що коли Київ і далі намагатиметься тягатися з "Газпромом" в Стокгольмському арбітражі, вимагаючи здешевлення газу, то європейцям його просто перекриють. Тобто Європа постала перед вибором: або бавитися в демократію, допомагаючи Україні, або провести зиму в теплі. І випускнику школи КДБ плювати на договори, закони і правила, бо його закони – це правила спецоперацій, що дозволяють такі прийомчики.
Якщо пояснити іншими словами, то російська влада зняла такий незатишний проєвропейський костюм, і вже навіть не намагається виглядати пристойно. Кремль відмовився від наміру тягатися з ЄС на рівні інтелігентних манер та інтелектуальності і використовує той інструментарій, якому навчений і який ще сяк-так працює – силу.
Європейці відверто розгублені, якщо не сказати більше. Частина з них намагається потайки загравати з росіянами, аби зберегти ринки збуту та отримати газ, інші просто не хочуть встрявати у цю війну, яка триває далеко від їхніх кордонів. І якщо росіяни знову випадково не знищать дві-три сотні громадян ЄС або не влучать в один із українських атомних реакторів, то Брюссель і далі менторськи спонукатиме нас до миру, тобто – пропонуватиме прийняти умови РФ. І сам перший на них пристане.
Тобто ситуація така, як описано в заголовку. І, на жаль, м'якшого слова не вибрати.