Про брата Каїна

Дата публікації
Перегляди
1389
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Про брата Каїна

Фото: УНІАН

Громадянські війни найжорстокіші - будь де.

Минулого року я побував у Каталонії, а цього – на Сицилії, Сардинії та Корсиці. І щоразу мене дуже цікавили тамтешні сепаратистські рухи. Ні, не тому, що я щиро бажаю цим країнам розпастися на кусні. Хоча висловлювання окремих їхніх політиків і депутатів якраз до цього і схиляють. Бо якщо вони виправдовують аншлюс Криму, то чому б їм не побажати відокремлення етнічних територій?

Зрештою, те, що ми бачимо у світі, свідчить більше про тенденцію до поділу, аніж до об'єднання. Принаймні у Європі ми стали свідками розпаду СССР, Чехословаччини і Югославії, при цьому об'єднання – жодного.

Референдуми щодо відокремлення відбулися у Великобританії, Іспанії, Італії та Франції. Усі – поки що з негативними наслідками для сепаратистів. Але це не заважає патріотичним рухам і вихованню молоді в усвідомленні своєї окремішності.

На усіх цих островах панують свої окремі мови, а це означає, що вам не вдасться розбалакатися ні з ким, якщо ви володієте англійською чи будь-якою романською. Виняток – курортний сезон, коли у крамницях та готелях починають працювати приїжджі. Спроби розпитати дорогу у якого-небудь селянина завершуються мигами і жестами.

На Сардинії в містечку Палау, неподалік від Порто-Черво, де запалював у ці ж дні Леонід Кучма, жінка каже до малого сина: "Ти сардинець, а не італієць!" Сардинці, сицилійці й корсиканці намагаються купувати лише те, що вироблено на їхніх островах. У супермаркетах є напої до кольору й до вибору, але якщо ви хочете придбати пиво з холодильника, то знайдете там лише місцеве: корсиканське "Пєтра" і "Серена", сицилійське "Мессіна" або сардинське "Інхуза". Корсиканське найкраще.

На усіх трьох островах панує суворий закон сієсти. Другий після омерти. Це означає, що усім там глибоко начхати, що ви приперлися до них витратити свої гроші, бо з 12-тої до 16-ої усе зачиняється. Не тільки крамниці, але й пошта і навіть багато ресторанів. Працюють знову ж таки лише там, де порядкують приїжджі.

Національні прапори висять на кожному кроці, а в корсиканських крамничках із сувенірами можна побачити ще й магнітики, на яких подано корсиканську назву острова, а французька перекреслена.

Референдум на Корсиці чи, точніше кажучи, опитування про відокремлення, провалилося з двох причин. По-перше, чимало корсиканців покинуло острів, не знайшовши для себе жодних перспектив, а по-друге, це означало б вихід з Євросоюзу.

Усі три острови мали свою історію, окрему від Італії та Франції, і мали свою історію здобуття незалежності. Їм є що згадати і є чим пишатися. Як є і від чого здригатися.

Традиційно вважається, що Південна Європа сидить на шиї у Північної. Про досягнення античних Риму й Греції при цьому забуто. Є лише економіка і ВВП. Так само вважається, що Північна Італія годує Південну. Цей міф міцно вгніздився у головах італійців.

Парадокс полягає в тому, що у цих містах, які були всіяні трупами, вулиці названі на честь катів-гарібальдійців.

Між іншим сепаратисти є не лише на Півдні Італії, але й на Півночі. Ці останні постійно нарікають на південців, яких зневажливо називають "терроні" – "земляками". Бо авжеж – "ми їх годуємо!" А тому, коли відбулося виверження Етни, і вулкан убивав сицилійців, на міланських стінах можна було прочитати "Браво, Етна!"

Сардинці, сицилійці і корсиканці – об'єкти постійних кпинів на телебаченні, у пресі, у фільмах, ба навіть у популярних книжках з історії. Мафія там і досі непоборна.

Хоча є й інші книжки, прочитавши які отримуєш чималий шок. Такою є книжка Піно Аріллі, яка так і називається – "Терроні".

"У 1860 році нас провідав брат з Півночі, Каїн", – пише Аріллі, а я цитую за польським перекладом Томаша Пйонтка.

У книжці йдеться про загальновідоме об'єднання Італії. Виявляється, відбувалося воно далеко не добровільно, і було увінчане мільйонами, за твердженням Аріллі, жертв. Гарібальдійці вогнем і мечем приєднували Південь, безжально гатячи з гармат по непокірних містах. А що цього було замало, аби притлумити їхнє небажання приєднуватися, тижнями розстрілювали незадоволених. Парадокс полягає в тому, що у цих містах, які були всіяні трупами, вулиці названі на честь катів-гарібальдійців. В Ґаеті, копаючи фундамент для гімназії імені Гарібальді, недавно знайдено дві тисячі скелетів.

А кому відома трагедія містечка Понтеландольфо? Там гарібальдійці вимордували геть усіх жителів, навіть немовлят. Жінок спочатку ґвалтували, прив'язавши до дерев чи навіть до вівтарів. Частину жителів спалили у їхніх хатах. Один із героїв-гарібальдійців писав у своєму щоденнику: "Але ж і галасували ті бідні чортяки, яким довелося засмажитися в халупах".

А потім аби стлумити опір повстанців, які втекли в гори, приєднаний Південь перетворився на великий концентраційний табір. Селянам забороняли тримати вдома їжі більше, аніж на один денний раціон, щоб не було змоги організувати запаси їжі для повстанців. Геть усю зброю конфіскували, включно з кирками, сапами, лопатами і навіть плугами. Селяни обробляли землю палицями. Бо ж такою страшною зброєю як лопата міг скористатися і повстанець. За знайдені запаси їжі розстрілювали.

Чи не нагадує це сталінську епоху? Голодомор? Боротьбу з УПА? Акцію "Вісла"? А волинську трагедію?

Громадянські війни найжорстокіші.

Однак такі книжки, як книжка Аріллі, скоріше виняток. У школах на островах ніхто не вивчає тих страшних сторінок історії. Навіть уявити собі неможливо, аби на Сицилії хтось організував виставку, присвячену жертвам об'єднання. Як то зробив у нас Вадим Колісніченко, влаштувавши виставку, присвячену жертвам УПА.

Пам'ятники гарібальдійцям стоять упорядковані й прибрані. Жодних плюгавих написів. Південь тепер воліє не дратувати Північ, яка годує. Хоча так було не завжди. Але про це згодом.

Повʼязані теми:

Дата публікації
Перегляди
1389
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація