Про те, що не тоне

Про те, що не тоне

"От Коротича-поэта стало известно о намерении некоторых представителей творческой интеллигенции г. Киева собраться возле памятника Т.Г. Шевченко...Коротичу предлагали прийти на собрание, но он ответил отказом и сообщил об этом комсомольским органам"

На наших постколоніальних плантаціях можна відшукати ще чимало захирілих будяків, які згодяться для інтер'єру нинішньому правлячому режиму.

Одним із підписантів листа інтелігенції (туманного походження) на підтримку реформ Януковича, був і Віталій Коротич. І хоча незабаром ініціатор підписання Петро Кононенко знову забив у всі дзвони, що в нього таки забирають інститут, бо для Табачніка й президент не авторитет, проте для декого із підписних авторитетів відкрилися навстіж двері. Правда, двері ці вели до авгієвих конюшень, які милостиво дозволено очищати.

Оскільки наша Ганця з відбілюванням президента впоралася не надто успішно, особливо після авантюри з австрійським виданням книги сторіччя, у ролі нового універсального "Ваніша" призначено Віталія Коротича. Тепер він щотижня, ніжно зазираючи в очі своєму співрозмовникові, запитує про речі, які насправді не цікавлять нікого. Про відповіді й говорити годі. Судячи з награно-театрального вигляду напудрованого Коротича, вони і йому до задньої кишені.

Яким чином зустрілися саме ці "два адіночєства" важко сказати. Якби хтось у команді президента спробував глибше копнути, ким є цей „моральний авторитет" (за визначенням Шустера), то, либонь, делікатно натякнув би, що Коротич не тягне не тільки на "Ваніш", а навіть на мило "Душистый ландыш" за 40 коп.

Справа в тому, що Коротич втратив будь-який зв'язок з Україною ще у 1986 р., коли відразу після вибуху на Чорнобилі чкурнув до Москви, а під час путчу 1991 р. опинився в Америці і вирішив не повертатися. Російські журналісти, які в українській літературі тямлять так само, як відома свиня в „апельцинах", могли, беручи інтерв'ю, писати, що Коротич є „одним из лучших поэтов и публицистов Украины", не підозрюючи, що поезія Коротича відома лише фахівцям.

Та й хто б зараз читав вірші, писані на поклик партії про Кремль, Леніна, Патріса Лумумбу чи про президентського друга Фіделя Кастро... Коротич вислужувався, покутуючи за свого батька, який під час війни залишився на окупованій території і працював при німцях в медичному інституті. І видно виправдав довіру партії, бо і за кордон їздив, і нагороди численні отримував.

У своїх мемуарах „От першого лица" він, депутат Верховної ради УРСР, вирішив відбілити і себе та виставити ледь не дисидентом: "Я родился и сформировался, как личность, в стране, провозгласившей ненависть своим главным чувством". Хоча у книзі "Лице ненависті" у тому самому звинувачував Америку. І саме за цей опус отримав Державну премію СРСР 1985 р.!

Колись Микола Бажан дуже точно схарактеризував Коротича: "Він чужий... У ньому нема нічого українського". Та це й не дивно. Коротич – всього лишень надута бульбашка. Навіть його викладання в Бостонському університеті, яким любить хизуватися, було примітивною аферою. Його бостонський колега Валєрій Лєбєдєв писав: "Только успел уехать Коротич из Бостона в Москву, и сразу же забыл, почему.

Теперь во всех интервью рассказывает, что тоска-де по березкам замучила. Скучно на седьмой год оказалось в Америке. А дело-то простое. Здесь можно быть профессором по контракту максимум шесть лет. После этого срока нужно либо принимать гостя в штат, либо прощаться. Коротича - не приняли. Ходили на его спецкурсы студенты вопреки своему желанию. Их очень стимулировал декан, хороший знакомый нашего профессора.

Дескать, запишитесь, и вам зачтется то-то и то-то. Ну, записывалось по 6-8 человек в год. Бюджет университета при этом тощал на 55 коротичевских тысяч. Ткнулся Виталий Алексеевич в другие университеты - нигде не нужен специалист по перестроечной прессе. Спросил я тут у нескольких студентов, коим по 22 годка, слышали они такого знаменитого редактора Коротича? Первый раз слышим. Так проходит мирская слава".

Та вона не тільки в Америці, а й у нас минула. А не знайшовши іншого способу, як її воскресити, Коротич взявся за мемуари. Читати їх – неабияке задоволення. Здається, що писав їх не пристосуванець, а дисидент. На які лише героїчні вчинки не кликала його совість: "Прости меня, собственная моя судьба, что я не заорал тогда, не плюнул в Шелеста, не укусил его, не восстал..." Не тільки "не укусил", а ще й "выпил и закусил".

Письменник Андрєй Караулов згадував: "Москва (почти вся) видела в Коротиче "лидера интеллигенции". Ей-богу: такой "лидер" мог быть только у нас, у "совков". Коротич боялся всего на свете. Больше всего - своей "левой" репутации, но если нужно предать - о! Коротич предавал за милую душу.

Не задумываясь. Чтобы остаться в "Огоньке", Коротич был готов на все, родную маму не пожалел бы. Для каждой из "крутых"статей Коротич умно ловил момент. Это он делал мастерски. А на самом деле Коротич просто очень внимательно слушал Александра Яковлева. И чуть что - бежал в ЦК. Советовался. По любому вопросу. Ну и без "крутых" статей он не мог: они поддерживали его репутацию..."

Яким чином він завше залишався на плаву, свідчать документи. Зокрема в архіві ЦК Компартії УРСР знайшлася доповідна секретаря ЦК ВЛКСМ УССР Ю. Єльченка від 26 травня 1964 р.:

"От Коротича-поэта стало известно о намерении некоторых представителей творческой интеллигенции г. Киева собраться возле памятника Т.Г. Шевченко в связи с годовщиной перевоза праха Шевченко из Петербурга в Киев. Коротичу предлагали прийти на собрание, но он ответил отказом и сообщил об этом комсомольским органам".

А наступного року частина учасників тих зборів була арештована. Таке от справжнє обличчя "дисидента".

Уже повернувшись з Америки, Коротич побачив, що Україна не надто очікує на його з'яву, і почав загравати з Росією. Йому вочевидь мріялося про якусь престижну посаду, можливо, навіть в органах влади, тому і став у позу політолога та почав сипати перлами, за які б у нормальній країні перетворився на персону нон ґрата.

Це неправда, твердив він, що Росія в України "все съела и выпила. Все было наоборот". Очевидно, він мав на увазі російську ікру, сьомгу, балик, якими об'їдалася така номенклатура, як він, в Україні. У період, коли Мєшков намагався від'єднати Крим, Коротич і тут поквапився із порадами:

"Сегодня нельзя давать экстремистам на Украине использовать Россию как образ врага... Сегодня нужно, чтобы свои четкие позиции занимал Крым. Украинские нынешние вожди были бы рады дойти до кровопролития, потому что это оправдало бы их существование в офисе, их имидж спасителей Украины... Нельзя давать возможность тому же Радецкому, как раньше Морозову, этим министрам обороны, вчерашним лейтенантикам по стратегическому уровню мышления, подпрыгивать и погавкивать на Россию",

А для того, аби Крим таки добився свого, Коротич радив: «как можно более широкая пропаганда защиты крымчан, более широкий показ на телевидении, в газетах. Завести как можно больше наблюдателей... Необходимо сегодня держать контакт с самыми различными организациями России".

І що цікаво – навіть з екстремістами! Бо, на думку Коротича, "ведь официально, на правительственном уровне, Россия не сможет сейчас вступить в какие-то договорные отношения с Крымом, ибо это вызовет скандал, на котором украинские вожди будут только играть".

Погляди Коротича нічим особливо не відрізняються від поглядів Табачніка: "Понимаете, в чем дело, сейчас получила совершенно неправомочное место провинциальная часть Украины, и западно-украииские политиканы".

Але є й світлі перспективи: "Украина все равно развалится на регионы. Украина должна быть конфедерацией". А для того, аби прискорити цей процес, нова порада: розколоти Україну конфесійно, поглибивши протиріччя „между католической и православной цивилизацией". І тут головним ворогом постає Львів, який прагне "католизировать" Україну.

В ідеалі ж Україна просто зобов'язана розколотися на окремі регіональні державотворення, бо вона ж така різна! "Закарпатье этнически ничего общего не имеет со многими регионами Украины". І це в той час, як саме Закарпаття значно довше, ніж решта України, не піддаючись окупації та насильницькій асиміляції, сотні років трималося своєї мови і традицій.

Не знаю, чи президентові відомо й те, що Коротич залюбки віддав би Крим Росії: "Речь идет о воле народа, высказанной изнутри. Это уже не ревизия границ, которую производит Россия или Украина. Народ сам решает свою судьбу". І якщо кримчани діятимуть за його рецептами, то "пересмотра границ снаружи в данной ситуации не будет" і тоді стане можливим "возращение Крыма на свои места"!!!

Таваріщ Могильов! Ви чуєте?

А які надії Коротич пов'язує з російським Чорноморським флотом у Криму: "не надо забывать, что в Крыму находится самостоятельное военное формирование - ЧФ, которое вполне может занять определенную позицию, и всякое уже бывало, когда разыгрывалась судьба Крыма... ЧФ — это гигантская сила".

Така гігантська, що дурним хахлам нема чого й рипатися: "Украине зачем-то понадобился этот флот, не знаю, может, согласно легендам о запорожцах, они собираются ходить походами на Стамбул. Но в Крыму ЧФ может сыграть самую неожиданную роль. И я понимаю идею Мешкова о перенесении столицы в Севастополь".

Уже цих цитат було б досить, аби й близько не підпускати провокатора до українського телебачення. Але ж ми живемо у дивовижній країні. Це тільки у нас можна висловитися так: "Ну вот и сбылась мечта нескольких поколений украинских националистов: республика обрела независимость", і залишатися при цьому "моральним авторитетом".

У своїх мемуарах Коротич згадує, як В.Щербицький одного разу запропонував йому посаду головного редактора журналу "Всесвіт": "– Пойдем, Витя, – сказал Щербицкий и на глазах удивленного зала обнял меня за плечи. Мы пошли, как два педика в Калифорнии".

Можливо колись, згадуючи свій ефір з президентом, він вживе інше порівняння.

_____________________________________________________________________________

Читайте також:

"Патріотизм – останній притулок негідників"

То дурниця, що телеканали та вулиці міст переповнені рекламою алкоголю і цигарок, зате ж нецензурні слова уже ніколи не з'являться на сторінках книг і не зазвучать з екранів.

Залиште свій коментар

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Новини партнерів