Путін і "бандерлоги"

Минулий рік був направду недобрий для диктаторів - багато з них втратили владу після народних революцій, дехто навіть заплатив життям, програвши "гру в трони".

Несподіванкою для багатьох стало те, що заворушення охопили арабські країни, демократичні тенденції в яких ніколи не були особливо сильними.

Проте найбільший сюрприз 2011 року, напевно, таки протести в Росії - їх не передбачала ні влада, ні опозиція, ні аналітики, хлібом для яких є політичні прогнози.

Відповідно, до несподіваного протесту не були готові головні його фігуранти - Кремль та незгодні з ним активісти. За результатами кількох раундів переможні бали впевнено набирають другі. Але не завдяки розумній тактиці та проактивності, а радше навпаки - завдяки активності влади.

Путін і компанія звикли діяти по-чекістськи - швидко і агресивно. Проте цього разу ці навики допомогли не їм, а їхнім супротивникам. Активність Кремля вилилися у низку грубих помилок, які поповнили політичний капітал ще доволі слабкої і неоформленої опозиції.

Спочатку була надзвичайно груба і нахабна виборча кампанія та вибори, які не могли сподобатися навіть доволі поблажливими європейським спостерігачам.

Далі слідувала неадекватна реакція на стихійні протести - спроби імітувати громадську підтримку та затримання активістів опозиції. Перше показало владу слабкою і примітивною, друге подарувало протестантам героїв-мучеників.

В результаті вже дуже швидко Кремль втратив навіть позірну лояльність еліти, в середовищі якої модним стало заявляти про опозиційність. Мітинг на Болотній площі у Москві, який зібрав десятки тисяч людей, чітко зафіксував новий політичний мейнстрім - антивладний протест.

Спроби призупинити його адміністративними методами чи згодом приховати масштаби, контролюючи інформацію, знову провалилися.

Події "арабської весни" так і не стали для Путіна уроком - він досі вірить у можливість перекривати інформаційні потоки, витрачає на це великі зусилля, діючи в кращих традиціях КҐБ і, врешті, виглядає смішним ретроградом.

Учасники першої за багато років масштабної акції протесту в Росії отримали неабиякий емоційний заряд, який надав їм натхнення для продовження боротьби. Але організатори мітингу не особливо уявляли, що робити далі. Висунуті вимоги про перевибори ніхто не збирався виконувати і, схоже, самі опозиціонери не вірили в їх реалізацію, принаймні не оприлюднили плану, як цього досягнути.

Люди зібралися і емоційно висловили негативне ставлення до влади. Опозиційні політики, знову-таки вперше за багато років, дорвалися до можливості виступати перед багатотисячною аудиторією (чим, до речі, почали зловживати, перетворюючи мітинг на доволі нудне дійство). Організатори оголосили про наступний збір. Все.

Щоб акція не виглядала випадковою удачею опозиції, наступна мала бути не менш масштабною. А це було нелегко, адже планка в кілька десятків тисяч учасників була доволі високою. І тут знову своєю активністю допоміг Путін - його ідіотські заяви про бандерлогів та презервативи підкинули дрів у вогнище протесту.

Додатковим мобілізаційним чинником виступили звичні для радянської влади звинувачення опозиції у роботі на "зовнішнього ворога".

Схоже, російський керівник потрапив у традиційну для диктаторів інформаційну пастку - спочатку вони творять уявну реальність, де все суспільство нібито одноголосно підтримує їх, а опоненти є лише запроданцями зовнішніх ворогів, а потім самі починають вірити у таку "реальність".

Саме через це колишні колеги Путіна із колись всесильного КҐБ не допильнували сил, які розвалили Радянський Союз, вважаючи їх "інспірованими західними розвідками".

Результатом помилок Кремля стала ще масштабніша протестна акція 24 грудня, яка зібрала ще більшу кількість "бандерлогів".

І знову - спалах позитивних емоцій мітингуючих від власної сили і безпорадність організаторів, які черговий раз не зуміли запропонувати чіткого сценарію дій.

Саме поняття "організатори" досі залишається неокресленим, так як під ним намагаються об'єднатися представники дуже різних політичних сил.

Перед протестантами постав серйозний виклик - творення різнопартійної опозиції за відсутності одного "вождя". Чи знайде вона на нього відповідь, побачимо вже найближчим часом.

Інший виклик для активістів - вийти на проактивний рівень. Тактика очікування подальших помилок Путіна, щоб, опираючись на його "підтримку", розвивати протест, може бути лише тимчасовою. Опозиція має навчитися працювати без Путіна.

Тим паче, він, можливо, починає вчитися... У новорічному привітанні прем'єр-міністра немає жодних істеричних звинувачень, мітинги коректно названі "необхідною платою за демократію". Цілком можливо, що надалі Путін стримуватиметься від активних кроків, в свою чергу вичікуючи помилок опонентів.

Зараз в Росії панує творча пауза, пов'язана зі святами, яка вже ось-ось закінчиться і почнеться новий раунд протистояння.

Минулого року українська влада жодним чином не реагувала на події у сусідів. Хоча вони не можуть не зачіпати її, адже команда Януковича бездарно копіює політику Кремля, перетворюючи власну країну на карикатурну копію авторитарної Росії.

Тож 2012-й обіцяє бути не менш цікавим як попередній. І там, і тут.

__________________________________________________________________________________

Читайте також:

Історія з грифом "Секретно": Остання чекістська п"ятирічка. Рік 1989

Саме цього року вперше похитнулася монополія комуністичної партії на владу. А чекістів зобов'язували говорити про "Гласність і роботу з агентурою", "Гласність і конспірацію" тощо.