Ритуальні танці на кістках
Пояснювати організаторам провокації, що фраза "ОУН-УПА" безглузда, марно. Це все одно, що писати КПСС-НКВС. Хоча у такій композиції буде більше істини.
- Автор публікації
-
© УНІАН
Про виставку «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА», яка відбулася 8-10 квітня в Українському домі у Києві, я збирався писати ще минулого тижня, але нова катинська трагедія змусила взяти паузу.
Вже те, що організаторами виставки стали такі скандалісти й україноненависники, як Вадим Колесніченко і Тадеуш Ісакович-Залєскі з Вроцлава, не віщувало нічого доброго. Останній, між іншим, причетний до тієї гучної фальсифікації, про яку я вже писав: до публікації фото розтерзаних польських дітей, яких буцімто убили оунівців, хоча саме фото походить з 1920-тих років. Діти були циганськими, а вбила їх сама ж божевільна мати.
Зараз маємо те саме підтасування фактів і відверту брехню. Якщо говорити про Волинь, то треба говорити і про польську пацифікацію у другій половині 30-тих років, про концтабір Березу Картузьку, а потім про таку ж різанину українців на Лемківщині та Підляшші, а вкінці згадати ще й про акцію „Вісла”. Отоді буде якась ясність. Тоді стане зрозуміло, що зло завше породжує зло. Але з обох боків, а не лише з одного.
При цьому слід би зануритися у процес замирення, який став відбуватися між Армією Крайовою та УПА, але спритні чекісти і сюди втрутилися й організували фіктивні загони УПА, які убивали поляків та українців. Ось документ.
«Совершенно секретно.
Военный прокурор войск МВД Украинского округа
15 февраля 1949 г.
№ 4/00134
Секретарю ЦК КПБ Украины тов. Н.С. Хрущеву.
Докладная записка о фактах грубого нарушения советской законности в деятельности так называемых спецгрупп МГБ.
Министерством госбезопасности Украинской ССР и его управлениями в западных областях Украины в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяются так называемые спецгруппы, действующие под видом бандитов УПА.
Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умело, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья.
Однако, как показывают факты, грубо провокационная и неумная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу, но, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности.
Например:
1. В марте 1948 г. спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грыцькы Дубовицкого р-на Ровенской обл. Паламарчук Г.С., 62 лет, и, выдавая себя за бандитов УПА, жестоко истязала его и двух его дочерей, обвиняя их в том, что якобы они «выдавали органам МГБ украинских людей».
На основании полученных таким провокационным путем «материалов» они были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники отдела МГБ во время допросов их также били и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами.
2. В ночь на 22 июля 1948 г. спецгруппой был уведен в лес житель с. Ридкив Михальчук С.В., инвалид Отечественной войны. В лесу он был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами.
3. В ночь на 23 июля 1948 г. этой же спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка Репницкая Н.Я., рожд. 1931 г. В лесу она была подвергнута пыткам. Участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами,…, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии она была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении.
Не располагая достаточными материалами, так называемые спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, непричастные к украинскому бандитскому националистическому подполью. Наряду с этим следует сказать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен оуновскому подполью. Не являются также секретом подобные «операционные комбинации» и для тех лиц, над которыми участники спецгрупп чинили насилие.
Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны и, как показывает следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам путем насилия и запугивания, все же удается получить «признательные показания» от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в соответствии с требованиями закона расследование неизбежно вскрывает провокационную природу этих «признательных показаний», а освобождение из тюрьмы арестованных по материалам спецгрупп влечет за собой дискредитацию советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого случая провокаций во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами.
Выступая в роли бандитов УПА, участники спецбоевок МГБ занимаются антисоветской пропагандой и агитацией, идут по линии искусственного провокационного создания антисоветского националистического подполья. Кто может поручиться, что обработанные таким провокационным путем лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт.
Например: в ночь на 18 сентября 1948 г. в с. Ставкы Ровенского района участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохороны Ковалишин и совершен террористический акт над жительницей Кучинец Л.Ф., являвшейся секретной сотрудницей МГБ. Организаторами данной националистической группы и организаторами убийства гр-ки Кучинец являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ.
Грабежи, как и другие нарушения советской законности оправдываются также оперативными соображениями и не только рядовыми работниками МГБ, но и самим министром тов. Савченко, который в беседе со мной заявил: «Нельзя боевки посылать в лес с консервами. Их сразу же расшифруют». Таким образом, грабежи местного населения спецбоевиками рассматривают как неизбежное зло.
Органы МГБ под руководством партии проводят огромную работу по выкорчевыванию остатков украинско-националистического бандитского подполья, в борьбе с которым хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость. Но нарушения партийных и советских законов недопустимо, на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали.
Военный прокурор войск МВД Украинского округа полковник юстиции Кошарский».
Ось вам ілюстрація бандерівських звірств. А тепер вужче про саму виставку. Назва її чітко адресована: Волинь. Однак чомусь більшість фотографій походять з Галичини і зокрема Львова. До чого тут фото жертв НКВД у львівських тюрмах у червні 1941? До цього ж періоду належать фото голих єврейських жінок, над якими знущалися звичайні вуличні типи. Та чи були серед них українці? А тим більше оунівці? З вигляду – це звичайне міське шумовиння, яке скористалося нагодою безкарності. А що центральну частину міста заселяли поляки, а також визволителі, то очевидно це їхні представники і знущалися над євреями.
Але ж організатори виставки зі шкіри лізли, аби приписати націоналістам ще й єврейські жертви. Тому оцими знущаннями над євреями, які знимкували самі ж німці, й обмежилися. Бо більше жодних документальних свідчень нема. Адже у 1943–1944 рр. євреїв на Волині не було, їх винищили нацисти.
Про якісь єврейські погроми у Львові на початку війни за участю українських націоналістів так ніколи ніхто нічого й не довів. А розбиралися з цим не якісь там масовіки-затєйніки типу Колесніченка, а Надзвичайна державна комісія зі встановлення німецьких злочинів на території Львова у 1945 р., Трибунал ФРН у 1960 р., та ще й спеціальна Канадська комісія розслідування воєнних злочинів. На вимогу Польщі у 1966 р. генпрокуратура Гамбурга дослідила ще один злочин: знищення польських професорів Львова у червні 1941 р. Дехто з поляків намагався прив’язати до цього вояків «Нахтігалю» та оунівців загалом. Але й тут – пшик.
Був я днями у Любліні і бачив пам’ятник загиблим львівським професорам. І нема там жодного слова про українських націоналістів. Та й не може бути, бо ще у 1998 р. історик Jacek Trznadel у книзі „Kolaboranci” розкрив таємницю цього резонансного убивства. Під час короткої більшовицької окупації Львова велика група польських професорів була запрошена до Москви і зустрілася зі Сталіним. Професорам запропонували очолити майбутній уряд Польської Радянської Республіки. Вони погодилися. Ось і вся причина, чому німці їх знищили. При цьому десятки інших учених, як польських, так і українських, залишились живими, мали змогу викладати і працювати, їх ніхто не рухав.
Яку роль виконує фото пам’ятника у с. Лопатин на Тернопільщині 135 польських легіонерів, які загинули 14.08.1920 р. в бою з армією Семена Будьонного? Може, авторам виставки відомий факт приналежності Будьонного (пробачте Буденного) до ОУН?
Як ставилися оунівці до євреїв, бачимо з того, що багато євреїв потрапило в ряди УПА, вижили, а згодом опинилися в Ізраїлі та опублікували про УПА спогади. Зрештою, я маю особисті свідчення: до мого батька частенько заходив у гості його товариш Ізя, теж лікар, з яким вони разом перебували в УПА.
Дружина Романа Шухевича Наталія переховувала єврейську дівчинку Іру Райхенберґ, для якої Шухевич здобув фальшивий паспорт. Поет Наум Коржавин писав: „Именно украинские националисты долго спасали моего друга, талантливого поэта Якова Гальперина”. Це той самий Яша, про якого згадує у своїх листах Олена Теліга, розстріляна у Бабиному Яру. Це той Яша, який під псевдонімом Микола Первач друкував свої українські вірші в окупаційній пресі. На жаль, і він врешті решт загинув. Та не з вини націоналістів, а з вини своєї дружини, яка злигалася з угорським офіцером.
Пояснювати організаторам провокації, що фраза «ОУН-УПА» безглузда, марно. Це все одно, що писати КПСС-НКВС. Хоча у такій композиції буде більше істини. Бандера був для німців таким самим ворогом, як і будь-який комуніст. Це засвідчує „Секретна німецька інструкція стосовно України" 1942 р.: „Наші вороги: комуністи, прихильники Бандери, партизани. Потенційно найнебезпечніші бандерівці. За всяку ціну знищити... „Просвіти" обсервувати. Там діють Б. (бандерівці)"... Партизанів і націоналістів не допускати до згоди". („Національні процеси в Україні", ч.2, 1997, с.335).
Відомий командир партизанського загону, що діяв на Черкащині, Кузьма Гриб навіть був репресований за те, що спільно з бандерівцями розгромив німецьку частину. За співпрацю з УПА дісталося й Ковпаку. Бандера не був проти того, щоб діяти заодно з совєтськими партизанами, але він відкинув пропозицію генерала Власова об’єднатися.
Колесніченко вирішив ініціювати визнання волинської трагедії актом геноциду, який вчинила ОУН-УПА. Але чому так однобоко? А геноцид проти українців уже не котується? Я про українські жертви за так званою лінією Керзона – на етнічних українських землях у Польщі. Ось „Відкритий лист українців, замешкалих за лінією Керзона" адресований ООН та урядам багатьох держав світу 1946 р.: „З цілого приблизно мільйона українців, які мешкають за лінією Керзона, майже ніхто не хотів і не хоче від'їжджати добровільно до СССР... Навесні 1945 р. нападали на українські села численні польські озброєні банди, яким явно помагала урядова, державна міліція й інші урядові чинники. Ці озброєні банди, разом з міліцією і частинами війська, спалили кілька десятків українських сіл, ще багато більше пограбували і понищили. Діялись при тому страшні злочини масових вбивств. У деяких селах вбили банди й державна міліція по сто, двісті й більше людей впродовж одного дня. Били до крові, тортурували і вбивали також жінок, старих і дітей. Живих людей, часто навіть немовлят, кидали прямо в огонь..." („Національні процеси в Україні", ч.2, К., 1997, с.401). Є документи і є вигадки. На жаль в країні безправ’я беруть верх саме вигадки.
________________________________________
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ