Рогами вперед

От уже другий рік я на кожному кроці чую "Цю владу ми скоро винесемо на вилах". Утім, очікування світлої днини чомусь затягується. Мабуть, уже й вил немає в достатку через занепад села. Тому влада в Україні й почувається так безпечно-нахабно.

Бачили б ви Аґатині роги! Таке враження, ніби вона, Аґата, у своєму житті була не простою коровою, а самицею здоровенного праісторичного тура. На жаль, я живою її не застав – судити про неї можу лише за черепом та рогами. І останні вражають.

Але про все по черзі.

Час від часу в моїх нотатках з’являється такий собі Хриґу – швейцарський селянин і сировар. У найсвіжішому листі він пише, що цього року виганяє своє чисельне коров’яче поголів’я на літню полонинську пашу 3 червня. Тобто саме в цю пору. Можливо, саме тепер, коли ви читаєте ці рядки, його корови сходять на зелену й соковиту полонину Морґетен (1655 метрів над рівнем моря).

Хриґу ще додав до того ж листа інтерв’ю з "Файненшл Таймз", в якому певний видатний експерт із проблем аграрної сировини, Джим Роджерс його звати, заповідає людству деякі дуже неприємні речі – і вже в недалекому майбутньому. Одна з них: ціни на продовольство будуть невпинно зростати. До якої міри? До такої, що значно перевищує силу нашої уяви, відповідає експерт. Друга (але не остання) погана новина від Роджерса: стан продовольчого ринку катастрофічно погіршуватиметься ще 30–40 років. Аж поки ціни на харчі не досягнуть такого рівня, за якого статус селянина-виробника виявиться престижнішим від статусу банківського менеджера найвищої ланки.

З усього цього випливає, що українцям непогано б такий розвиток ситуації врахувати й, образно кажучи, повернутися до своїх корів. Аграрні культури переможуть, і виробники продовольчої сировини диктуватимуть усім іншим, що з чим їдять.

Швейцарія цю перспективу має на увазі й з усіх сил тримається за корову. Остання – один із її символів чи навіть і тотемів. Уже на летовищі в Цюриху (ви саме прилетіли до Швейцарії) вам відразу стає зрозуміло, наскільки тут важливі корови. До місця, де видають багаж, вас підвозять спеціальним потягом, він їде кілька хвилин. У цей час за вікнами вагону пропливають різноманітні пов’язані зі Швейцарією картинки, що змінюють одна одну на стіні тунелю. А всередині потягу звучить відповідна до них фонограма. Вона завершується розкотистим коров'ячим муканням і дзвіночками. Ви приїхали – це земля корів, молока і сиру.

Мій приятель Хриґу не просто сировар, він ще й винахідник нових, екологічно бездоганних сортів. Найновіший з них називається "горнмільхкезе". Тобто "сир із рогатого молока". Річ у тому, що нині у Швейцарії все рідше побачиш корову з рогами. Відразу ж після народження, протягом першого тижня, їм припалюють на лобі ті місця, звідки вони мали б вирости. І роги вже не виростають. Цікаво, що така модифікація зовнішності впливає на корів абсолютно дивним чином. Поряд зі своєю й без того ідеальною доглянутістю, вони стають іще красивішими. Так, ніби професійні майстри-візажисти щодня роблять їм макіяж. Корови уподібнюються до учасниць наших незліченних конкурсів краси. Чи попсових співачок.

Одного разу, ще взимку, я гостював у зовсім іншому селі – тому, де живе наш барабанник Петер Цумтор. Я проходив повз відчинені двері корівника і мимоволі зазирнув у них. Звідти лунала традиційна альпійська музика. Задоволені корови ледь не пританцьовували під неї. Для кращого молокоутворення сусід Петера вмикає їм музичні записи. Коровам дуже подобається така увага, й вони віддячують своєму господарю танцями, лагідністю та молоком. Кажуть, наче безрогість безпосередньо пов’язана з вищою продуктивністю. Від безрогих начебто значно більше молока.

У Хриґу ж усі корови й досі з рогами, він протестує проти знероження. Хто дав людям право вирішувати, наскільки вони, роги, є для корови зайвими? Тому він і назвав рогатим свій новий сир - хай усі знають, що він з молока не покалічених, а нормальних корів. Тобто з молока, в якому більше сонячного світла. Адже підняті до сонця роги є органом перетікання світла в молоко, от як. "Молоко від Аґати було просвітленим, - казав мені Хриґу і кивав на череп. – Бачиш, які в неї роги?". Вони справді схожі на гілки міцного дерева.

Хоч і прихильники безрогості мають свої аргументи. Свого часу було вирішено, що випасання корів на прив’язі та в загорожах є дискримінацією тварин, тобто обмеженням їхньої свободи. Тому коровам дозволено ходити всюди, простір їхніх вільних пересувань зріс у десятки разів. Але вони не повинні становити загрози, тож їх позбавляють рогів, випалюючи загрозу в зародку.

Людина однією рукою дає, іншою забирає. Нате свободу – віддайте роги.

Корова – істота стадна, а людина соціальна. Нам не дано до кінця зрозуміти, чого вони хочуть. Та навіть і себе ми не розуміємо. Можливо, ми вже так само стадні?

От уже другий рік я на кожному кроці чую "Цю владу ми скоро винесемо на вилах". Утім, очікування світлої днини чомусь затягується. Мабуть, уже й вил немає в достатку через занепад села. Тому влада в Україні й почувається так безпечно-нахабно. Хоч даремно вона так: де відбирають свободу, там обов’язково виростуть роги. Від яких буває й каменя на камені не лишається.

__________________________________________________________________________________

Читайте також:

Ковток Дилана

Нашій культурі, мабуть, дуже не вистачає когось так само мудрого й вічного, як Дилан. Такого мудрого, чесного і справедливого батька.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: