Руйнування залізних колій

Залізницю я люблю, незважаючи на те, що тільки за моєї пам'яті ціни на неї піднімали з півтора десятка разів. При цьому я намагаюся згадати, а скільки ж разів їх опускали. Проте з цим у мене нічого не виходить.

Лишається заризикувати твердженням, що залізничні квитки за моєї пам'яті лише дорожчали. Чому вони ніколи не дешевшали – запитання, мабуть, із категорії вічних або проклятих.

Минулого тижня я прочитав у новинах, що насувається чергове зростання: тепер уже рішуче й розмашисто, щоб не трястися над копійчиною, ціни підвищать відразу в 6 разів. Не на 6 відсотків і не на 60, а в 6 разів, розумієте? Мова йшла, щоправда, лише про приміське сполучення. Але якось не віриться в те, що міжміського при цьому ніяк не зачеплять. Урядовці цієї країни, сказавши А, неминуче кажуть Б. Тому що послідовні.

Читачі новини коментували її по-всякому, але переважно з використанням нецензурних висловів, майстерно означуючи їх загальновживаними у таких випадках умовними символами.

Я подумки солідаризувався з ними. Серед тих коментів був і такий, що змусив мене глянути на ситуацію під дещо іншим кутом. Задля точності наведу його в повному обсязі й мовою оригіналу:

"Все гораздо сложнее и одновременно проще. Идет целенаправленное уничтожение пригородного пассажирского транспорта, который олигархам не выгоден. Уменьшить количество пригородных поездов (на Донецкой жд уже сделано). Сделать эти рейсы крайне неудобными по времени (уже сделано). Повысить цены. Еще повысить. Еще. Ходят же пустые хюндаи? Ходят, но разговоров об их нерентабельности из кабинетов Укрзализныци что-то не слышно. (Надо видеть, как забитая народом электричка ждет по полчаса, когда ее "обгонит" порожний хюндай). Убрать льготы для пенсионеров (их голубая мечта). И потом сказать: вот видите – люди не ездят электричками! С последующей их отправкой в утиль. Финита! Вот увидите!".

Як кажуть у таких випадках, "я не хочу бути злим пророком, але…".

Свого часу покращення нашого сьогодення вже забрало з мого життя 76-й потяг. Ні, я зараз не про часопис. Він ще й досі живий, бо ним і досі цікавляться. Зрештою, журнал не може померти, він продовжує жити навіть після свого закриття. Тексти – щось таке метафізичне, що не підлягає зникненню. Тобто з цим усе гаразд.

Натомість я про справжній потяг, який, на жаль, смертний. Довгий час він уже й 76-м не був, йому навісили якийсь там інший номер, потім ще інший. Проте я завжди знав, що о 10:20 зустріну його на франківському вокзалі і за дві з половиною години він довезе мене до Львова. Таким був мій сталий маршрут протягом останніх надцяти років.

Однак теперішня влада вирішила, що українцям потяги непотрібні, і добру частину з них (третину? половину?) просто скасувала. Кажіть мені що завгодно, але коли інфраструктури – будь-якої – робиться менше, то це свідчить про занепад. Ще гірше – коли занепад створюється штучно.

Дивіться: вони справді позмінювали розклад так, аби зробити його вкрай незручним. Таким чином відійшли в небуття роками випробувані маршрути і зв'язки між містами. У потяг Чернівці – Москва ми змушені тепер сідати між третьою та четвертою ранку.

До Києва він прибуває десь після 17-ї. Чому? Чому, щоб доїхати з Франика до Одеси, слід спочатку три години теліпатися до Львова? Невже Львів по дорозі? Хто їх навчав географії, всіх цих начальників?

Скасувати "невигідні" потяги, зробити поїздки в інші міста невимовною розкішшю. Організувати все так, щоб "населення", особливо незаможне й немолоде, сиділо на прив'язі коло поки ще своїх квартир. Щоб нікуди не рипалися. Щоб тільки телевізор і бачили. А в ньому – красиві репортажі про турботливу й дорогу (ну, дуже вже дорогу) владу.

Тим часом як завжди знаходяться гроші, щоб укотре приємно здивувати Москву. Бачили? Реклама Південної залізниці! До речі, чому вона й досі "Південна"? З якого це дива Харків – Південь? А з такого, що перспектива все звідтіля ж – із Москви. Російська імперська перспектива. Погляд на південну колонію. Для Москви і Харків – Південь.

Й от вони танцюють своє залізничне лібертанґо – опецькуватий дебелий молодик та його пергідрольна партнерка. Обоє – втілення російських уявлень про зовнішність "правильних українців".

На їхньому тлі – масовка в постпіонерських строях, а також блискучі новизною та чистотою вагони з ікеївськими матрацами.

Зацінене росіянами танцювально-залізничне відео вмить зібрало стільки негативних відгуків, що можна подумати, ніби наші люди просто не люблять танцювати. Чи, скажімо, їм не подобається вишукана архітектура харківського вокзалу. А, може, їх просто завидки беруть від таких запаморочливих успіхів любої Південної залізниці?

Чому людей ще й досі дратує неправда, яка от-от замінить собою все? Вони що, ненормальні?

Юрій Андрухович