Саміт (без)надії

Дата публікації
Перегляди
5899
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Саміт (без)надії

Фото: ТК "Хокей"

Україна має зробити вибір – або реальні реформи, або втрата історичного шансу. Знову.

Саміт Україна-ЄС, який відбувся в Києві, засвідчив невтішну річ – серйозного просування країни шляхом європейської інтеграції за останній рік не відбулось. Після того, як Україна звернулась до ЄС з проханням відтермінувати імплементацію "Поглибленої та всеосяжної угоди про вільну торгівлю", у наших відносинах почався період стагнації.

Є, звісно, і позитивні моменти. Проте їх фактично лише два. Перший – що повільно, але все ж половина країн ЄС вже ратифікувала Угоду про асоціацію з Україною. Друге – що, згідно з заявами, і Україна, і ЄС не будуть далі відкладати імплементацію Угоди про зону вільної торгівлі, й вона набуде чинності 1 січня 2016 року. Власне, окрім цих обнадійливих заяв, на жаль, цей саміт виявився нерезультативним.

Причина у величезній проблемі, через яку, власне, і маємо невтішні висновки – відсутність реальних реформ в Україні. А це, звісно, не може радувати європейців. Невипадково президент Європейської ради Дональд Туск під час саміту відверто заявив, що найкращий спосіб, яким Україна може дати відсіч російській агресії, це – здійснення реформ.

Однак із цим у України значні труднощі. Влада не змогла показати реального поступу в реформах, фактично вони відсутні. Це наштовхує на серйозні роздуми – або нинішня влада не має команди, яка могла би реалізувати потрібні реформи, або не має політичної волі для цього. У будь-якому разі відсутність прогресу у здійсненні реформ не залишилось поза увагою Європейського союзу. Відтак ми не маємо серйозних надій на Ризький саміт Східного партнерства, де очікувалось отримання Україною безвізового режиму з ЄС.

Українська сторона в цій ситуації киває на Європейський союз, мовляв, він з політичних мотивів – через війну на Донбасі – не хоче скасовувати візи для українців. Але чомусь мовчить про те, що Україна досі не реалізувала другий пакет технічних умов, без чого запровадження безвізового режиму є неможливим. І це тільки невелика частина з величезного обсягу "домашніх завдань" від ЄС, які Україна не виконала.

Через невиконання Україною взятих на себе зобов'язань ЄС охоплює все більший і більший скепсис стосовно наших євроінтеграційних перспектив. Тому є загроза повторення ситуації, яка мала місце після Помаранчевої революції. Спочатку були великі надії, нам дали перспективу членства в НАТО, почали зміцнюватися (взаємно) стосунки з Європейським союзом, активізувалась робота над Угодою про асоціацію. А у 2008 році – Бухарестський саміт, відмова надати Україні ПДЧ (Плану дій щодо членства в Альянсі) і подальша стагнація у відносинах з Заходом. Знову ж таки – через відсутність реформ і дії тодішньої влади, яка багато обіцяла, але мало робила. Тож бездіяльність теперішньої влади в плані активного просування євроінтеграційних реформ може мати такі самі наслідки.

Через невиконання Україною взятих на себе зобов’язань ЄС охоплює все більший і більший скепсис стосовно наших євроінтеграційних перспектив.

Однак треба враховувати одну важливу обставину – тоді ми не воювали з Росією. Однією з причин, чому насправді Путін розв'язав воєнну агресію проти України, було прагнення України підписати Угоду про асоціацію і зону вільної торгівлі з ЄС, а не намір приєднатися до НАТО. До 2008 року Україна мала такий намір, але ж Росія на нас не нападала. Вона зробила це саме після того, як стало очевидно, що ми підпишемо ці угоди. Тобто Путін будь-що прагне не дати нам піти цим шляхом.

У цьому світлі дуже тривожними є заяви українського керівництва щодо присутності представників Росії на подальших переговорах між Україною і ЄС. Бо у таких випадках зазвичай все відбувається за одним і тим самим сценарієм – РФ починає висувати ультиматуми і домагатися включення до угод того, що вона хоче.

Така доля спіткала, зокрема, Угоду про зону вільної торгівлі в СНД, до якої на вимогу РФ було внесено 90 виключень. Після чого угода втратила будь-який сенс, адже від "вільності" там абсолютно нічого не залишилось. А в нашому випадку у Росії під час перемовин буде ще й додатковий "аргумент" - воєнний контроль над частиною нашої території. Оскільки Росія мислить шаблонами, відповідно, вона намагатиметься внести якомога більше виключень до Угоди, які зроблять безглуздим її існування. Що врешті дасть Путіну можливість все-таки відтягнути Україну від євроінтеграційного поступу. Ризик цього є дуже великий. Тому серед експертів побутує версія чи, радше, побоювання, що ймовірність початку реалізації Угоди про зону вільної торгівлі з 1 січня наступного року є не такою вже і високою.

Якщо ситуація розвиватиметься таким чином, Угода про зону вільної торгівлі може бути взагалі не імплементована. Тоді стагнація і похолодання відносин із Європою з ризику перетвориться на реальність. Як наслідок – ЄС може вирішити скасувати санкції проти Росії. Тобто мало того, що не буде більш серйозних санкцій, а й ті, які є, будуть припинені. Бо ми не будемо надійними партнерами, заради яких варто нести збитки. І потім ми будемо кивати на слабкість ЄС, однак – знову – жодного слова не казати про те, що самі нічого не робимо.

Європейці вже перестають нам вірити. Бальцерович за чотири місяці провів реформи у Польщі. У нас з часу зміни влади минув понад рік. Тому Україні зараз конче необхідні реальні реформи, у які би повірили і самі українці, і світ. Для цього потрібна лише політична воля, грошами нам готові допомогти і вже допомагають.

Мова більше не про те, яким буде майбутнє України, на кону сама Україна. Сподіваюсь, влада нарешті це зрозуміє.

Наступна публікація