Кожна політична команда, прийшовши до влади, готується не так до нових виборів, як до переписування виборчих правил. Поточна влада досягла в цьому значних успіхів.
Нові вибори починаються одразу після завершення попередніх. Цей закон працює в усіх політичних системах, де існує хоча б позірна демократія.
Але в усьому іншому демократії бувають різні. Є серед них і "демократії з особливостями" (як охарактеризувала українську демократію Ганна Герман), головна й визначальна особливість яких полягає в тому, що кожна політична команда, прийшовши до влади, готується не так до нових виборів, як до переписування виборчих правил.
Поточна українська влада досягла в цій царині значних успіхів – особливо якщо порівнювати з успіхами на інших напрямках. Перед міцевими виборами правила гри міняли аж двічі: спочатку обрізали можливості конкурентів з потужними партійними структурами, а потім нібито виправляли "перегини", а насправді – дали тим-таки конкурентам більше можливостей для штовханини на зарання звуженому політичному полі.
Тепер же, по завершенні перегонів на місцях, виникла термінова потреба готуватися до свята народного волевиявлення на загальнонацональному рівні. Тобто до майбутніх виборів президента та Верховної ради. Перше ключове питання тут – "коли".
Строго кажучи, виникнути воно не мало б: на такі речі існують Конституція та виборче законодавство. Проте після того, як Конституційний суд "кавалерійським наскоком" скасував діючий на той час Основний Закон, виникли деякі проблеми.
Нагадаємо інтригу. За "новою-старою" Конституцією-1996 президента переобирають у жовтні п'ятого року його повноважень, а парламент – у березні. Така норма лишилась від часів Леоніда Кучми, коли ці вибори регулярно проводились саме в зазначений час. Проте нинішній парламент, як ми пам'ятаємо, обрано у вересні (2007 р.). А Віктор Янукович приніс президентську присягу в березні-2010.
Це значить, що чинна ВР до наступного березня відбуде лише 3,5 роки з конституційного чотирирічного терміну. Тоді як Янукович, навпаки, в жовтні-2015 "пересидить" свій перший президентський термін аж на сім місяців.
На початку осені деякі гарячі голови (наприклад, лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов) пропонували взагалі перенести вибори Ради аж на 2015 рік, щоб провести їх одночасно з президентськими. Мовляв, нічого українцям так часто ходити на вибори. Більше того – ще в жовтні ідею проведення виборів президента та ВР в один рік виголошував і Віктор Янукович. Проте в який саме рік це повинно відбутись, він завбачливо не сказав.
І недарма: дуже швидко від думки пролонгувати повноваження парламенту аж до 2015 року на Банковій відмовились. Можливо, зрозумівши, що передають куті меду, а швидше за все, не бажаючи гарантувати депутатам надмірного довгожительства.
Результатом став законопроект, прийнятий до розгляду Конституційним судом наприкінці жовтня. Ним пропонується проводити наступні вибори парламенту в жовтні 2012 року. А вибори президента, навпаки, посунути в бік скорочення – з жовтня на березень 2015-го.
Таким чином, президент і ВР працюватимуть по 5 років, і всі будуть щасливі – звісно, якщо парламент внесе відповідні зміни до Основного Закону. Але в першу чергу їх, ці зміни, повинен схвалити КС.
Зрозуміло, що опозиція дуже хоче виборів пошвидше; тим часом, провладний табір мусить обирати між різними аргументами. Тепер слідкуйте за руками.
Наприклад, віце-спікер від БЮТ Микола Томенко нещодавно гучно заявив, що в оточенні президента теж прагнуть виборів на 2011-й рік. Нібито таку ідею просуває голoва президентської адміністрації Сергій Льовочкін. Цікава заява, коли врахувати, що за пару тижнів до цього Льовочкін заявив, що проведення виборів ВР у 2012 році "єдиним законним конституційним терміном".
Тут пан Льовочкін, звісно, трішки погарячкував – адже в тому-то й проблема, що ніякого "законного конституційного терміну" для парламентських виборів наразі немає. Проте пробачимо главі президентської канцелярії цю незначну помилку: як мудро висловився днями міністр науки й освіти Дмитро Табачник, знання Конституції багатьом нинішнім можновладцям не потрібне так самісінько, як і знання державної мови.
В медіа-просторі тим часом тривають дискусії щодо справжніх намірів влади – і гріх було би сказати, що йдеться винятково про наміри КС. На користь різних точок зору наводяться найрізноманітніші думки. Одні, наприклад, говорять, що вибори парламенту в 2012 році можуть скінчитись невідомо чим – а от вибори в 2011-му можуть "забетонувати" відносний успіх Партії регіонів на місцевих виборах, після чого влада матиме цілих чотири роки без виборів узагалі. Чим не щастя.
Інші заперечують, що вибори наступної весни завершаться якраз відомо чим: проходженням у парламент живої Юлії Тимошенко. Цілком можливо, вкупі з не менш живим Олегом Тягнибоком та вічно живими комуністами, які мають шанси покращити своє представництво. І навіщо владі таке (не)щастя?
Спробуймо тверезо зважити шанси. КС має два основних варіанти дій. 1) Визнати поправки депутатів конституційними – після чого ті матимуть більше року, щоб внести ці поправки до Конституції.
2) Визнати їх неконституційними. Останнє буде дуже цікаво. Так і уявляєш собі, як депутати, з нерозтраченими за якихось три роки силами, стрункими лавами марширують на Голгофу перевиборів, коли сподівалися ще на цілих два роки плідної праці. Ні, звісно, провладна більшість – це люди високої свідомості й вірні слуги народу, виразником думки якого є наш мудрий та непомильний президент. Але щоб отак, черевиком з крокодилячої шкіри на горло власній недоспіваній пісні... Не знаю, не знаю.
Нарешті, на користь виборів-2012 є аргумент, який не згадують високочолі аналітики. Це – психологія. По-перше, вибори наступнї весни стануть відвертою поступкою опозиції.
А спражні пацани не поступаються. Ну, а крім того, як же бути з тими, хто в оточенні Януковича виступав за вибори в рік проведення Євро?
Звичайно, існує така конспірологічна думка, що заяви того ж Льовочкіна на користь виборів-2012 покликані лише напустити туману. Мовляв, саме вони й свідчать, що КС призначить вибори вже на наступний березень. Та справа навіть не в тому, що це надто тонко для нинішніх можновладців. Справа в тому, що в цій ієрархії дійсно ціниться вміння "відповідати за базар". І якщо людина, котру всі вважають першим царедворцем, висловила одну думку, а прийнято до відома було зовсім іншу – значить, ця людина є апаратним слабаком. З нею можна надалі особливо не рахуватись. Недарма бюрократію як ціле порівнюють з нервовою системою молюска: та теж здатна тільки на найпростіші реакції.
Відтак той же Льовочкін, що б там не казав Микола Томенко, повинен відстоювати перед своїм шефом якраз вибори за два з половиною роки. Це так само логічно, як те, що БЮТ бореться за вибори через чотири місяці.
Проте на користь виборів-2011 теж є один вагомий аргумент. І про нього, про цей аргумент, теж чомусь практично не говорять. А все ж дуже просто: якщо КС "заверне" законопроект провладних депутатів – тобто вирішить лишити все як є – це означатиме не лише скорочення каденції нинішніх депутатів. Але і, як уже було сказано, зайві сім місяців для Віктора Януковича.
Звісно, це потягне всілякі негарні звинувачення на його персональну адресу. Але ж президентові давно вже не звикати, чи не так? І взагалі: коли людина стільки страждає від жорстокості довколишніх, починаючи з легендарного суду в юності й закінчуючи анекдотами про важке тупе яйце – мусить же вона врешті-решт отримати хоч якусь сатисфакцію...
Заодно це мало б і великий науково-практичний сенс: нарешті ми б точно знали, хто та людина, права і свободи якої захищає Основний Закон.
_____________________________
Маленькі підлягають ліквідації
Нинішню "сильну владу" бояться анітрохи не більше, ніж попередню "слабку". Чи через нахабство, чи через те, що сама ця влада нічим не краща за дрібних та середніх хабарників.