Безправний російський народ не знав, що таке право і як ним користуватися. Коли Табачнік та іже з ним це заперечують, то вдаються до примітивної брехні.
Недавно ми всі довідалися про те, що Міносвіти зняло гриф "рекомендовано для внз" з підручника "Історія українського права", написаного викладачами юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка. "Там есть несколько вещей, которые вызывают страх у любого нормального человека. Там написано о том, что россияне и украинцы отличаются в умственном, этническом и генетическом отношениях, — жахнувся наш недремний Табачнік. — Там также говорится, что в России никогда не было права".
Головне, що так вважає людина, яка величає себе істориком. Але про яке право можна було говорити в царській Росії? В Україні панувало магдебурзьке право, і це таки було право. А яке право було в Росії, можна уявити зі свідчень Юста Юля (1664–1715) – данського посланця у Московії при Петрові Першому: "У випадку поломки саней або псування збруї солдати, яких мені виділив для супроводу цар, силою віднімали у селян усе, що було треба, так що мені ні про що не доводилося піклуватися. У Московії селяни всюди так звикли до подібних порядків і так бояться солдатів, що охоче, без заперечень, готові віддати добровільно усе, аби уникнути побоїв. Взагалі, маючи справу з московитами, слід пускати в хід підлабузництво, міцні напої і подарунки; всі інші засоби, як от справедливість і право, у них недійсні".
Француз Альфред Кюстін, який побував у Росії на початку ХІХ ст. писав: "Росіяни зогнили, не встигнувши дозріти". А далі наводить слова знайомого російського князя: "Могутність самодержавної влади така велика, що вона не тільки обдаровує людей дворянськими титулами, але й наділяє їх родичами, про яких вони раніше навіть не чули; сім'ї для неї – все одно, що дерева для садівника, який обрізує і обриває гілки, а також прищеплює до однієї рослини інші. Перед нашим деспотизмом безсила сама природа. Імператор – не просто намісник Господа, він сам – творець, причому творець, який перевершив Господа: адже Господу підвладне тільки майбутнє, імператор же здатний змінювати й минуле! Закони зворотньої сили не мають, але це не стосується капризів деспота".
І де тут право? Далі той же Кюстін пише: "Навіть релігія у московитів не є прагненням людської душі. Їхня релігія вийшла з царської канцелярії, щоб тримати порядок у державі. Московські священики були, є і будуть завжди ніким іншим, лише поліцаями, вбраними в дещо іншу, ніж поліцаї уніформу".
Англійський посол Д. Флетчер у 1591 р. теж описав свої враження з перебування у Московії. Він зокрема пише й дещо про право. Московити, виявляється, мали закон, за яким половину майна державного злочинця міг отримати той, хто його викаже. Жодних свідчень і доказів не вимагалося. Ясна річ, що охочих отримати маєток ніколи не бракувало.
Австрійський посол Н. Корб свідчив: "Вся московська нація перебуває в рабстві. Найвищі вельможі підписують свій лист до царя "твій холоп і раб... Івашка, Пєтрушка", а якщо підпише "Іван" чи "Пьотр", то стратить своє життя. Московити переконані, що уся їхня країна з усіма багатствами і усіма людьми – приватна власність царя. Ця нація, народжена в рабстві, стає скаженою при найменшому проблиску волі. В брехні вони не мають стриму ані найменшого сорому. Основи звичайних людських чеснот такі чужі московитам, що у них сама підлість вважається за високу чесноту".
А ось що писав Карл Маркс: "Росія народжена і вихована в огидній і жалюгідній школі монгольського рабства. Сильною вона стала тільки тому, що у мистецтві рабства стала віртуозом".
Підручник з права заборонили, між іншим, ще й тому, що там писалося про нахил росіян лихословити. На думку Табачніка, це підла брехня. Ну, що ж, тоді слід заборонити свідчення усіх іноземців, які чомусь саме на це найбільше уваги звертали.
Юст Юль: "У Апраксіна довелося мені багато пити, і жодні відмовки не допомагали; кожен заздоровний келих супроводжували пострілами. Йшла пиятика, блазні кричали і відпускали багато грубих жартів, яких в інших країнах ніколи б не довелося почути у присутності володаря, ба навіть і на гулянках простолюду".
У XVII ст. німецький дипломат Адам Олеарій з подивом відзначав, що московити часто "говорять про хтиві, ганебні пороки, розпусту і любощі, розповідають усякого роду сороміцькі казки, і той, хто найбільше лихословить і дозволяє найнепристойніші жарти, супроводжуючи їх непристойними жестами, той і вважається у них найкращим і найприємнішим у товаристві".
Німецький посол А. Мейерберґ у 1654 р. писав: "Балачки московської аристократії низько простацькі, гидкі для культурної людини. Брехати московити уміють з неймовірною безсоромністю та нахабством і ані трохи не почервоніють, коли зловите їх на брехні".
А от коли Юст в'їхав в Україну, то побачив зовсім іншу картину: "У козацькій Україні усі благоденствують і живуть, розкошуючи. На противагу московитам, кожен козак йде до церкви зі своїм молитовником. Вони з кожного погляду незрівнянно чистіші й охайніші за московитів".
Він бачить міста, які схожі на європейські: "Кролевець – велике красиве місто. Будинки у місті всюди красиві, міцно збудовані, охайні і вулиці гарні: у Московії нічого схожого я ніде не бачив. Люди тут живуть у будинках, які виступають на вулицю, як у Данії, а не на задньому дворі, як всюди в Московії. Перед обіднею й іншими церковними службами дзвонять у дзвони тричі, як у нас, і потім під час самої обідні зрідка подзвонюють. Хоча козаки, як і московити, сповідують грецьку віру, але в дзвони дзвонять по-нашому, тоді як московити без кінця калатають".
Цікаву характеристику московитам він дає на прикладі Львова: "Цікаво, що львів'яни симпатизують більше шведам, ніж московитам. Шведи з'явилися сюди, як вороги і узяли з поляків великі побори, але отримавши, що хотіли, дозволили їм володіти рештою майна спокійно, в безпеці, як у наймирніші часи. Навпаки, московити з'явилися, як друзі (традиційно!!! – Ю. В.), проте теж зажадали від поляків податків, а отримавши їх, все ж як і раніше грабують, крадуть, відкрито чинять усілякі насильства, забирають усе із зайнятих ними будинків; без всякої совісті навіть під час посту, коли не можуть їсти м'яса, вбивають худобу тільки для того, щоб продати шкуру, а тушу кидають собакам і виробляють багато інших безчинств".
Таке саме враження було і в антіохійського патріарха Макарія ІІІ, який побував у Москві в 1654-56 роках: "Дякую Тобі Боже, що ми знову в Країні козаків, бо ж протягом тих двох років, що ми їх прожили у Московії, наші серця були замкнені на колодку, наш розум скований, придушений. У тій країні ніхто не може почувати себе бодай трохи вільнішим, хіба ті люди, що там виросли, а чужинець почувається там, як у тюрмі. Там ми забули, що таке радість та сміх. За кожним нашим кроком слідкували. Натомість Козацька країна була для нас наче б нашим рідним краєм, а її мешканці справді були нашими приятелями, мовби рідними".
Режим царської Московії, як бачимо, виразно нагадує той, з якого ми двадцять років тому вирвалися.
У той час, як чужинці, побувавши в Московії, постійно пишуть про рабську залежність московитів, в Україні вони бачать щось зовсім протилежне. Французький інженер Гійом де Боплан у 1650 р. писав, що українці "понад усе цінять свою свободу", а французький дипломат Ч. Люстер навіть вдався до порівняння: "Українці щирі, чемні, гостинні, великодушні, працьовиті. До московитів і порівнювати їх не можна. Вони є абсолютною їхньою протилежністю. Українці – живий доказ вищості, яку виховує у людей свобода. Вищості над московитами, народженими і вихованими у рабстві".
Безправний російський народ не знав, що таке право і як ним користуватися. Це засвідчили геть усі, хто побував у Московії. Тому, коли Табачнік та іже з ним це заперечують, то вдаються до примітивної брехні. А, як зазначив німецький посол, брехати такі типи "уміють з неймовірною безсоромністю та нахабством і ані трохи не почервоніють, коли зловите їх на брехні". Особливо, коли їхня брехня щедро оплачена.
______________________________________
Читайте також:
"А тени страшные – Украины, Кубани..."
В епоху Брежнєва та інших кремлівських старців згадувати про Голодомор не дозволялося. І от та епоха повертається. Голодомор знову намагаються замовчати і забалакати.