Сиди й дивися!

Технологія відволікання уваги усього народу на другорядні події, аби не звертали уваги на суть проблем – відома ще з античного Риму.  У ті часи плебсу також вкидали "хліба і видовищ": організовували безкоштовні театральні вистави, гладіаторські бої,  поїдання якихось християн левами на арені. Плебеї зайняті і зацікавлені – плебеї не бунтують і не заважають насолоджуватися абсолютною владою – Нерон  вічний!

Заборгованість по зарплаті, комуналку і тарифи, бездоріжжя і корупцію – будь-який бардак, за який відповідальна влада,  можна  перебити креативним інформаційним фокусом. Привернути  увагу, додати інтрижки і розтягнути усе на  багатосерійний серіал.

Кризу з дотриманням законності, тортури над ув'язненими, криво суддя у судах  також можна легко перебити обливанням зеленкою надоїдливих опозиціонерів, фальшивими  смс-ками з  інтернету на їх мобілки, суперечкою про лже-підписи. Напад невідомих "бритоголовців" на жінок-депутаток у Харкові, який став пусковим механізмом до вимоги скликати  позачергову сесію  парламенту, був легко замінений у суспільній свідомості на  абсурдну  суперечку  про право "дєдушкі" Рибака "на око"  проводити графологічну експертизу автографів депутатів. Ні, не звіт генеральних  прокурорів, які  плюють  на презумпцію невинуватості та інші норми конституції і права. Не заслуховування міністрів-силовиків про невідому "кришу", яка не боїться дати наказ "відморозкам" товкти недоторканних депутаток.  Навіть не питання "чи порушив спікер Рибак закон, коли відмовився оголошувати надзвичайне зібрання Верховної Ради", а  якийсь аматорський спектакль абсурду про автографи-закарлючки.

Якщо "гопота"  за наказом невідомих "начальників"  не боїться побити  недоторканних-публічних політиків, то що  можуть зробити бритоголові "качки" з простими смертними?! Це ключове питання навіть не зависло у зимовому повітрі. Операція відволікання пройшла успішно.  Опозиція сама підіграла закулісним режисерам  спец-вистави. Опозиціонери  так завзято доводили,  що вони є, що вони вміють ставити розпис на папері, уміють набирати  й читати смс-ки на телефоні, що вони тут, а не на субтропічних пляжах. Опозиція виконала колективну роль блазня, який доводить своє  право  бути на сцені. Просто бути блазнем  і колективним хлопчиком для биття й надалі.

"Браво, Сєня!" - крики з темного залу. Завіса.

Фокус вдається тоді, коли ми стежимо за білим кроликом чи кольоровими хустинками, а вправні ручки в  ту ж мить  проводять підміну. Очима і вухами легко вбити  критичну думку ще у самому її  зародку.

А якщо відвернути увагу від тотального "покращення"  власними силами вже не завжди  вдається, то можна привезти гастролерів. Тому й не дивно, що кремлівського клоуна Жириновського терміново завозять до Києва, надають йому телеефіри та площадки прес-конференцій. Реакція, у даному  випадку "літаюча" капуста, не забарилася. Клац – усі голови повернуто у напрямку капусти. І вже всі активно обговорюють: Жирік "маладцо", чи "фрік", кидати треба було гранату, чи все-таки капустою достатньо.  Головне, що маси активно і надовго зависли над стороннім подразником у телевізорі. Учора смс-ки, сьогодні Жирік, а завтра можна ще щось вигадати.

Головне, що плебс не рефлексує над "покращеннями", не заважає красти мільярди з бюджету, захоплювати  чиюсь власність, вигадувати нові побори, приватизувати землі сотнями гектарів навіть у заповідниках, забирати під свої палацики історичні будівлі й пам'ятки. Розрахунок авторів відволікаючої стратегії простий і безвідмовний.  Люди не будуть читати Вісник держзакупівель, щоб дізнатися  як їх щодня обкрадають на безтендерній  основі з бюджету. Нехай удень живуть-виживають, працюють і крутяться. Увечері вони залюбки зависнуть над мильним теле-лайном із братньої Раші, серіальчик переглянуть про мєнтів-героїв, поржуть над "сіськами-піськами"  в безконечних гумористичних програмах і потім залипнуть над багатогодинними  карооке-шоу – усіх  цих  "голосах-талантах-танцях-кухарях". Система працює без збоїв.

Моя покійна бабця, яка пройшла совєтські концтабори Сибіру, любила розповідати анекдот про в'язнів у переповненій камері. Усі сидять, а один зек нервово ходить від стіни до стіни. Туди-сюди. Один із в'язнів не витримує: "Сьома, ти думаєш, що якщо ти ходиш, то ти не сидиш?"

Суспільство, яке так любить, коли з телеекранів йому сиплять компліменти: і таке воно "громадянське", і таке "європейське", "небайдуже й пасіонарне", і мудріше за усю політичну еліту – готове й надалі днями й ночами сидіти, слухати, і насолоджуватися  від таких теревень.

Українське ноу-хау сьогодення – це зміна суті шекспірівського "весь світ — театр, а люди в ньому — актори". Що б не відбувалося, які б нові покращення не вигадували – у нас усі бажають не бути акторами, а лише глядачами. І  краще таки у дуже темному залі. І бажано – на гальорці, подалі від сцени. Ну, щоб осколками не зачепило. Тобто,  імітувати своє життя у своїй країні, а насправді як "в'язень Сьома"  ходити туди-сюди по камері строго режиму, у яку за два роки перетворили державу професійні покращувачі-реформатори, випускники унікальної школи Єнакіївського менеджменту.

Їх дії та плани подальших дій щодня підтверджують, що це реінкарнація більшовиків Лєніна-Троцького періоду продрозверстки та воєнного комунізму. Була б фізична змога – були б і масові знищення. Це поки єдиний історичний момент, який відрізняє біло-блакитних від більшовиків. Хоча  встановлення донецької влади у всьому іншому нагадує совєтську окупацію 20-их минулого століття і стиль більшовицького управління партбанди штиками ЧК. Просто на роль нового ЧК охочих більше. А нішу ЦК і політбюро уже й так замінила "сім'я". Усе, як в "Краткомкурсє історії ВКП(б)". Ще трошки, і почнеться пошук  нових японсько-фінських шпигунів, новітніх зінов'євих-рикових-бухаріних і троцьких серед своїх "донецьких".

Це також потягне на потужний серіал, за який можна перед телевізорами  засадити цілу країну. Нехай сидять і дивляться до самого 2015-го. А більшого й від режисерів-фокусниківі не вимагається.