Похмілля є станом емоційної чутливості. У ньому є щось дитяче. Як казав Марцін Свєтліцький: "з похмілля я такий ніжний, що готовий розплакатися навіть від реклами".
Зараз, коли я пишу ці рядки, більшість із вас поза всякими сумнівами перебуває в тому ж стані, що і я. Неважко здогадатися, в якому – цей стан зазвичай зоветься похміллям. Новорічні пиятики вже фактично позаду, а різдвяні попереду. Варто скористатися рятівною паузою, поки вона є.
Але як це зробити?
Протягом усього свого дотеперішнього життя я зустрічав лише кількох людей, які навіть після Нового року почувалися свіжими й бадьорими. Усі вони були алкоголіками в зав'язці. Через те, що їм не можна було пити (а декому, у зв'язку з тривалим целібатом, уже й не хотілося), ці люди змогли зберегти ніжне і світле ставлення до алкоголю. Коли наступного дня ви помираєте, кленучи свою вчорашню нерозсудливість, вони годинами можуть розповідати про колишні подвиги – ящики коньяку й горілки, вижлуктані з приводу і без. А ще насміхатися над вашими стражданнями і вигадувати різні байки.
Один такий придумав історію про наш спільний Новий рік у Львові, коли наступного дня мене начебто довелося відпоювати шампанським із корвалолом. Мене рятували цим цілющим трунком (тридцять корвалольних крапель на келих шампанського), а я, не в силах підвестися на ноги, начебто волав: "Народе мій, коли ж ти встанеш з колін?!". Мораль цієї історії: не вірте колишнім. Вони жорстокі люди, лише діючі алкоголіки можуть утримувати баланс добра і зла у цьому світі.
Похмілля є станом особливої емоційної чутливості. У ньому є щось дитяче, беззахисне, оголене. Як пише польський поет Марцін Свєтліцький, "з похмілля я такий ніжний, що готовий розплакатися навіть від реклами". Щоб не плакати від пісень Поплавського, я навіть не дивлюся в бік телевізора.
А російський письменник Ігор Клех зауважує, що похмілля – це "коли все тіло трудиться, немов чадна, закидана сирими дровами піч, і стукотить – наче зрадник – твоє власне, до омерзіння здорове серце". У мене на це стукотіння припасено згаданий уже корвалол. Я знав, я готувався.
Батько мого друга Віктора колись учив нас: "Ви, хлопці, ще молоді, тож знайте, що найкращий вихід із похмілля – це пляшка мінералки, столова ложка меду і лимон". Відтоді я щоразу користуюся цим заповітом – і жодного разу він мені анітрохи не допоміг. Але я все одно в нього вірю – а раптом одного разу спрацює? Не міг же Вікторів батько нас обманювати!
Дехто радить пити багато пепсі-коли (обов'язково пепсі, коки в жодному разі ні, бо буде гірше). Дехто затято пропаґує чай по-калмицькому, а ще дехто – мате. Інші стверджують, що після всього слід наковтатись активованого вугілля. Ще інші – що не після, а до. І не вугілля, а глутаргіну.
Є й такі, котрим понад усе до вподоби, коли клин вибивають клином. На цю тему є приказка, що її я почув колись у Москві: "С утра сто грамм – и весь день свободен".
Існує й така міфологічна версія, що коли п'єш якісний алкоголь, не змішуєш його з жодним іншим і добряче закушуєш, то похмілля назавтра не буде. Натомість мій друг-бармен це розвінчує. Він каже, що жоден напій не буває досконалим у цьому сенсі. І хоч якої б високої він був чистоти, наступного дня все одно буде погано, якщо його перебрати.
А як його не перебрати, коли ось тут і тепер тобі добре і весело, і п'ється чудово, і ти з друзями, себто "собутыльниками" (до речі, як його, це слово, перекласти українською – "однопляшник" чи що?). І коли ще там настане те завтра з його муками та запізнілим каяттям? Стан, про який той же Ігор Клех написав: "О пекло! Я – твоя перемога"?
Утім, як і всі перемоги на цьому світі, вона тимчасова. Як випливає з мого досвіду, похмілля долається лише терпінням і витримкою. Слід перележати, перемучити, перехворіти цей день, навіть погодитися з тим, що він пропав – і ближче до вечора обов'язково попустить, стане легше, навіть без клину, без глутаргіну, без пепсі, вугілля, калмицького чаю, мінералки і меду з лимоном.
Перемога теперішньої влади така ж тимчасова, як і похмілля. Щоправда, нікому з нас не вдасться ані перележати, ані навіть переходити її на ногах, як переходжують легкі форми грипу. У теперішньої влади форма не легка, а важка. Вона, ця влада, чавунна. Україна знову метикує на трьох з Росією та Білоруссю. Суміш достатньо гидка: горілка "Русская" (та, що на метиловому спирті), "Советское шампанское" (вуглекислий газ в алкогольно-хімічному сиропі) і дешевий шмурдяк часів застою. Нічого нового вони для нас не придумали.
Протягом передсвяткових днів найчастіше вживаними в наших новинах словами були "арешт", "затримання" і "допит". Якщо так це все виглядатиме й надалі, то сам собою напрошується висновок: влада спалює мости і забирає в самої себе можливості для перевиховання.
І в цьому випадку без клину вже не обійтися.
Читайте також:
Одна справа мріяти про одужання, зовсім інша – бути готовим до нього. І якщо ми подолаємо хворобу, то 2011-й рік може стати початком економічного і культурного зростання.