Я ніколи не стану елітою. Я ніколи не буду бачити зі свого вікна Гайд-парку, не питиму на брудершафт з Кірілом, не назву дешевим клоуном якого-небудь міністра, щоб мені за це нічого не було, не зароблю грошей ані на страусині туфлі, ані на двері з ліванського кедра.
На початку квітня 1974 року мої батьки, які жили в Івано-Франківську, попросили мене приїхати зі Львова копати город. Два дні я копав, а 4 квітня рівно о 8-ій ранку прокинувся від гучного стукоту в двері. То могли бути пацієнти мого батька, вони завжди приїжджали із сіл дуже рано. Але чомусь я цю думку відкинув відразу і мовчки став одягатися. Ось пролунали кроки моєї мами, скреготнув ключ у дверях, потім чоловічий голос щось повідомив, а за мить мама відкрила двері у мою кімнату і сказала лише одне слово: "Обшук!"
Відразу за нею ввійшло троє кагебістів, одного я знав, він мене уже допитував. А ще було двоє понятих: сусід через дорогу навпроти і невідомий. Сусід був комуністом і визволителем, родом зі Східної України. На усі державні свята справно вивішував червоного прапора. Пізніше він зізнається моїм батькам, що кагебісти доручили йому стежити, коли я з’явлюся у батьків. А наприкінці 80-тих його син уже вступить у Рух й на кожному мітингу буде розмахувати синьо-жовтим прапором.
В моїй маленькій кімнатці відразу стало людно. Поняті вмостилися у куточку, щоб не заважати кагебістам потрошити книгозбірню. Двоє займалися книгами, а третій засів за рукописи, вчитуючись у розхристаний почерк та виловлюючи антирадянщину.
Напередодні мої батьки встигли винести повну валізу книг і рукописів до своїх друзів, бо вже довідалися про хвилю обшуків. Кагебісти нервували і обурювалися, що я встиг підготуватися. Вони не могли знайти нічого вартісного. Конфіскували з десяток довоєнних видань, жодне з яких не можна було назвати антирадянським, але сяк-так вони ще тягнули на буржуазно-націоналістичні. Антирадянські вірші, про які вони знали, що вони у мене є, я зашифрував під переклади з чеської. Інколи досить таки примітивно. Окремі рядки могли викликати у них підозру, але не викликали:
Нашу волю кують триста років підряд,
Мліють руки в залізних кайданах
І гримить їхній дзвін
Із-за ґрат, із-за стін:
– Повстаньте, повстаньте, краяни!
Кагебісти по черзі вчитувалися у ці вірші і перепитували, чи справді це переклади, але вчепитися не було за що. Хоча усе було шито білими нитками. В одному з віршів "Бандера" був заримований, відтак я мусив його замінити чимось однозвучним і не вигадав нічого мудрішого від "Вазери", додавши примітку, що це чеський герой Грюнвальдської битви. Якби у той час був Інтернет, то можна було б миттєво довідатися, чи був такий герой насправді. А Бальшая Савєтская Енциклопедія не зобов’язана була подавати відомості геть про всіх чеських героїв. Тим і обійшлося.
Все ж якусь порцію віршів та оповідань вони таки забрали, щоб дати на експертизу фахівцям. А фахівцями у цих чекістських експертизах були зазвичай викладачі-філологи. Ці горе-викладачі змушені були вчитуватися у підтекст, розшифровувати метафори і вилущувати антирадянщину та націоналізм навіть там, де його й не було. Не знаю, хто з них читав конфісковані у мене рукописи, але висновок був однозначний: твори занепадницькі, ворожі до соціалізму, у них відчутний вплив загниваючого буржуазного модернізму та інших не менш шкідливих течій.
Обшук тривав до восьмої вечора, двічі я виходив у туалет, який був у нас у дворі у супроводі чекіста. Сусіди налякано припадали до вікон, дехто підбадьорливо кивав. Кагебіст спочатку зазирав у туалет, потім впускав мене і стояв неподалік, аби я не втік. А потім вони сказали, що забирають мене з собою. Мої батьки, які уже не раз у житті пережили подібне, – обшуки, ув’язнення, розстріли і вивезення на Сибір родичів – поводилися гідно. Мовчки виконували вказівки чекістів: демонстрували стрих, підвал, сарай, витягали шухляди з сервантів. Жодних нервів назовні.
Я теж був спокійний, усе в мені всередині мов закам’яніло, ствердло. За весь день я нічого не їв, тільки випив горнятко кави з молоком. Але, коли мене виводили, а мама обняла, поцілувала і перехрестила, я відчув, як клубок підкотився до горла і ледь не проступили сльози. Те, від чого мене намагалися батьки вберегти, таки сталося. Як висловилися кагебісти, я пішов по слідах свого діда Лук’яна Сапіги – петлюрівця і партизана. Я думав, що вже не повернуся.
Але після двогодинного допиту мене відпустили. Була одинадцята вечора, коли я повернувся додому. В хаті не світилося. Я думав, що батьки полягали спати. Але вони не спали. Сиділи в темній кімнаті і чекали на мене.
Наступного дня я поїхав до Львова. А за місяць отримав від батьків телеграму "Померла бабця". Обидві бабці померли кілька років перед тим, але то був сигнал, що мене викликає КГБ. Я працював тоді в архіві, показав телеграму, мені поспівчували і відпустили. В КГБ мені продемонстрували висновок експертів та підсунули "Офіційне попередження", де було перераховано усі мої гріхи, під якими я мав розписатися і обіцяти більше ніколи нічим подібним не займатися.
Моя справа, вочевидь, не тягнула на кримінал, але звідтоді я опинився під постійним недремним оком чекістів. Але уже львівських. Мене ще не раз викликали на бесіди, намагалися випитати щось про моїх знайомих, про Грицька Чубая чи про Ірину й Ігоря Калинців, але я говорив правду: ми не снували планів для повалення радянського ладу. Правда, ми з Калинцями наперед домовлялися, що говорити, коли запитають про теми наших розмов.
У 1986-му мене викликали в КГБ востаннє. Причому – в Управління, а не так, як було досі, – у якісь явочні кабінети, що містилися то в прокуратурі, то в суді. Тепер мені повідомили, що дають нарешті спокій, але я мушу дати розписку, що усі наші розмови берегтиму в таємниці. Я розписався. Але таємниці ніколи не беріг.
У 1995 році я звернувся до Івано-Франківського та Львівського СБУ із дуже простим проханням: повернути мені вилучені рукописи. Про долю книжок я не цікавився, бо знав, що кагебісти старі книги перепродували бібліофілам. Відповідь, яка надійшла з обох відомств, була лаконічна: "Повідомляємо, що проведеною перевіркою даних стосовно фактів, викладених у запиті, в тому числі і щодо проведення репресій проти Вас, не виявлено... Будь-які документи відносно Вас в Управлінні СБУ відсутні".
Тут, напевно, хтось із читачів вигукне: але ж у тебе мусив зберегтися акт, в який було вписано усе вилучене!!! Ха, у тому то й річ, що мені залишилася абсолютно нечитабельна копія, бо під оригінал документу було підкладено стару вицвілу копірку. До того ж то був не формуляр, а звичайний аркуш сірого паперу. Словом – пшик.
А от тепер ви нарешті цілком справедливо запитаєте: а з якого дива, голубе, ти усе це розповідаєш? Здається, не кругла дата від тієї знаменної події. Та й подія, можна сказати, не така вже й надзвичайна. Люди пережили куди більші катаклізми й трагедії.
Та воно то так... Але згадалося... Якось само собою. Коли днями прочитав, що "нет ни единого документа, так или иначе указывающего на какие-либо криминальные составляющие в прошлом и нынешнем Юрия Иванющенко. Для того, чтобы это доказать, Юрий Иванющенко и его юридические консультанты пошли по классическому пути – официальному обращению в государственные правоохранительные инстанции".
Ну? Вловили! Путь-то ізвєстєн! Саме так вчинив і я! "Были направлены соответствующие обращения в правоохранительные органы: СБУ, Генеральную прокуратуру Украины и МВД".
Ну, а ті відповіли точнісінько так само, як і мені: будь-які документи відсутні. Я, виявляється, чистий, як скло, перед лицем совєтської Феміди! Такий самий чистий, як і товариш Єнакієвскій №1 і товариш Єнакієвскій №2, і власник фешенебельної лондонської квартири, і товариш Чепчик, і товариші Гепа і Допа, і багато інших вельмишановних товаришів, які становлять тепер еліту найбільшої у Європі держави.
Правда, моя чистота ефемерна. Я ніколи не стану цією елітою. Я ніколи не буду бачити зі свого вікна Гайд-парку, не питиму на брудершафт з Кірілом, не назву дешевим клоуном якого-небудь міністра, щоб мені за це нічого не було, не зароблю грошей ані на страусині туфлі, ані на двері з ліванського кедра.
Хіба ж це справедливо, якщо взяти до уваги, що у нас так багато спільного у нашому кримінальному минулому?
_________________________________________________________________________________
Читайте також:
Трішки Європи в каламутній воді
Збирається весела гоп-компанія з Одеси зі своєю багатометровою червоною шматиною. Наші хлопці уже орендували сорок чорних биків і натаскують їх на червоне.