Це був сигнал, що всі страхи, комплекси, і образи нелегкого життєвого шляху будуть сублімуватися з особливою енергією та не завжди у природний чи законний спосіб.
Друзі у Новий рік подарували мені гель для душу у флаконі, який умілі китайці зробили у вигляді гелікоптера. Гвинтокрилий гель та ще й блакитного кольору. Усі реготали: тепер і в тебе такий, як у Януковича. Галубой вєртольот біля новорічної...йолки.
У радянському дитинстві була така мультиплікаційна пісенька Шаінського про "волшебніка в галубом вєртольотє". Її співали Віктору Федоровичу, і моїм друзям по радянському дитсадочку, і мені, і мільйонам теледітей, які зростали на мультиках з неоковирними Чебурашкою та Гєною. Просто у мене і у Федоровича різна сублімація.
Сублімація, як вчить Вікіпедія малоосвічених, це - заміна, або підміна одного, привабливішого об'єкта іншим, менш привабливим, об'єктом. Відбувається у тому разі, якщо людині чомусь не вдається оволодіти привабливішим для неї об'єктом і задовольнити тим самим свою актуальну потребу. Так от моя сублімація зупинилася на гелікоптерній пляшечці-шампуні, а Віктора Федоровича - на рівні найкрутішого AgustaWestland AW139 (борт UR-CRB). Його "галубой вертольот", улюблений гвинтокрил ЦРУ та ФБР, коштував нам 17 мільйонів чи то доларів, чи то євро. А президент, у якого було нелегке дитинство, сублімував дитячу мрію крутіше, ніж „голубі вертольотики" в Обами, Мєдвєдєва та Саркозі разом узяті. Вони ж у дитинстві, як усі діти, також мріяли літати.
Не треба заздрити і хатинці у Межигір'ї, що розкинулася на заповідно-мальовничих 140 гектарах. На будівництво, перебудови, ремонти та оздоблення різних будівель і палаців пішли сотні мільйонів?! Не треба хвилюватися так - це сублімація дитячої мрії будь-якої радянської людини. Булгаковський "квартірний вопрос", який зіпсував радянських людей, неодмінно треба було вирішити. "Квартірний вопрос" – це обов'язкова частина "великої совкової мрії" будь-якого громадянина. А для хлопчика, який мешкав у жахливих комунальних умовах шахтарського баракового містечка – і поготів. Про спільнобарачні мрії співець біографії президента Ганна Герман якось зазначила: "Може, Янукович мав трохи важчий шлях до кар'єри, ніж Обама. Але їхнє дитинство дуже схоже, і те, як вони боролися за своє існування. Вони дуже схожі".
Ще рік тому на церемонії інавгурації Янукович отримав посвідчення президента і поспішно сховав "ксіву" до внутрішньої кишені. Ось вона "мега-ксіва"! Усім "ксівам ксіва"! Ця суперксіва лише моя! І цей кількасекундний епізод був сигналом, що сублімація почалася. Це був сигнал, що усі страхи, комплекси, поневіряння, травми і образи нелегкого життєвого шляху будуть сублімуватися з особливою енергією та не завжди у природний чи законний спосіб.
Для початку сублімація відбулася на рівні самого закону: закон – це я. А далі пішло легко, як по маслу: прокуратура – це я, конституція – це я і так далі. Немає потреби переповідати 2010-ий рік. Людовік ХІV з териконів сублімував усе: Україна – це я.
Якщо застосовувати принцип заміни, підміни, тобто сублімації, і виміряти рік минулий, то буде легко пояснити собі і оточуючим усі ці корупційні оборудки, захоплення нерухомих об'єктів, арешти рухомих. Підміна культурно-інформаційного простору на таку звичну з їх дитинства радянську агітаційну жуйку. Заміщення це не є суто ідеологічним. Це швидше подібне на процес оточення себе звичними предметами, людьми і поняттями за канонами радянського фен-шую.
І кадрову політику у державі не можна спрощувати до земляцького принципу: вірний тобі біло-блакитний "зьома" із штампом made in Donbass. Важливо не лише те, що однопартієць, і не лишень, що регіональний, а головне - це глибина спільної радянської сублімації. І потрібні такі люди, які відчувають саме так. Яким немає потреби пояснювати цей пантеон предметів, героїв і понять з радянського дитинства. І такі люди є, і їм доручили завершити сублімацію у масштабах країни.
Сублімація - психоаналітичний термін, що означає один із психологічних захисних механізмів. Вони захищаються від нас, як вміють. Люди спільної совкової долі сублімують однаково. І крутиться рефреном із радянського дитинства таке знайоме: "катіца, катіца галубой вагон".
_____________________________________________________________________________
Нас не здивують не лише купи грошей чи скромна привабливість церковної буржуазії – нас не здивуєш навіть ударом твердого предмета по голові.