Тихі герої німої війни

Дата публікації
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Тихі герої німої війни

Володимир В’ятрович

Голод – головний інструмент знищення у війні, яку більшовицька влада оголосила українському селянству. Як і сама війна, героїзм в той час був особливим

За кількістю жертв цю війну можна віднести до однієї з найжахливіших у кривавому XX столітті. Проте головною її особливістю був не масштаб втрат, а зброя, використана у ній.

Голод завжди супроводжував війни, слідував за ними, збираючи свій страшний врожай після того, як відбулися основні жнива смерті. Цього разу все було інакше — саме голод було обрано як головний інструмент знищення у війні, яку більшовицька влада оголосила українському селянству.

На початок 1932 року будь-які спроби силового спротиву радянській владі вже було придушено, тому тут не лунали постріли чи гарматні канонади. Війна була тиха, навіть більше — німа, адже говорити про неї суворо заборонялося, мовчали всі: і жертви, і кати. Мовчання довкола лише додавало страждань її жертвам.

У книзі "33-й. Голод. Народна книга-меморіал" — одному з перших видань про Голодомор, що з'явилося в Україні у 1991 році, про ці страшні часи написано: "Усяка насильницька смерть страшна: коли розстрілюють, вішають, душать... Це триває секунди, хвилини. А вбивство голодом розтягується на тижні, місяці. Смерть від голоду — це смерть без крові. Кров не ллється, кров поступово холоне".

Ця війна, як і інші, мала своїх злочинців та героїв. Імена головних злочинців ми знаємо, про їхні жахливі вчинки написані десятки книг та статей. Ми маємо зберегти пам'ять про злочин і його організаторів, передати її нащадкам, аби застрахувати їх від повторення цього страшного зла.

Але ми маємо ще один важливий обов'язок — пам'ятати героїв цієї страшної війни, їхні імена та вчинки. Як і сама війна, їхній героїзм був особливим.

Це не була одномоментна жертва собою заради інших, це не був короткий емоційний сплеск, а тривале протистояння, яке, здавалося, не мало кінця.

Це була боротьба не лише з ворогом, але передусім із собою. Не просто зі своїм егоїзмом, а з інстинктом самозбереження, боротьба із твариною в собі. Твариною, яка ставала сильнішою з кожним днем голоду, яка іноді перемагала, і тоді людина, позбавлена всього людського, перетворювалася в канібала.

Вони стали героями тому, що відстояли в собі людину у страшних обставинах, тому що врятували інших, допомогли їм не лише вижити, але й залишитися людьми. Їхні вчинки різні: хтось ділився останніми харчами з чужими дітьми, хтось рятував сусіда, що вмирав.

Багато з них були тими, хто використовував "адміністративний ресурс" для порятунку інших. Це голови колгоспів, сільських рад, вчителі, лікарі. Ті, кому за посадою належало бути по інший бік барикад, ті, хто мав допомагати воювати проти власного народу.

Їм, напевно, було важче, ніж іншим, залишатися людьми. Адже вони часто мали можливість сховатися від цієї війни, не помітити її, відгородивши себе і свою сім'ю рятівним продовольчим пайком від влади. Багато так і робили, і навіть більше — намагалися своєю ретельністю заслужити додатковий пайок.

Але мова не про них, а про тих, хто годував своїх односельців, організовував харчування для дітей, використовував для цього хліб, який уже "належав державі", насіннєві фонди, приховуючи від реквізиторів рештки зерна для того, щоб таємно роздати його іншим.

У разі виявлення владою таких дій їх зараховували до "злісних саботажників", "ворогів народу". За це чекало жорстоке покарання — роки таборів, з яких багато вже не повернулися. Вони не вважали себе героями — вони лише хотіли залишитися людьми у цей страшний час.

Але їхня здатність до взаємодопомоги заслуговує на не меншу повагу, ніж здатність пожертвувати своїм життям, захищаючи інших. Одне і друге є справжнім героїзмом.

Попри те, що в Україні вже понад 20 років тривають дослідження Голодомору, видано десятки книг, постали музеї та меморіали, присвячені цій трагедії, ми дуже мало знаємо про цих тихих героїв німої війни.

Першою спробою повернути пам'ять про них є видання "Людяність у нелюдяний час", підготовлена Володимиром Тиліщаком та Вікторією Яременко. Книга містить інформацію про 140 осіб та спогади людей, яких вони врятували.

Очевидно, таких героїв у часи Голодомору було значно більше — тисячі, які врятували життя інших. Тисячі тих, завдяки яким сьогодні мільйони можуть пишатися тим, що належать до нації, здатної до взаємодопомоги навіть у найстрашніші часи масового убивства голодом.

P. S. У суботу, 24 листопада, як завжди по всій Україні та в Києві біля Меморіалу пам'яті жертв голодоморів відбудуться поминальні заходи. Цьогоріч зберемося о 14:00 на метро "Арсенальна", щоб додатково згадати тих, хто рятував інших у роки трагедії.

Володимир В'ятрович 


Наступна публікація