Уроки лідерства від Олександра Зінченка

Уроки лідерства від Олександра Зінченка

Олександр Зінченко / Фото: УНІАН

Зінченко на очах всієї країни поборов важку онкологічну недугу. Лікарі давали йому не більше року, а він вирвав у смерті мало не десятиліття і став героєм для онкохворих країни.

Олександр Зінченко – одна з найвідоміших постатей української політики. Але прославився він не тому, що обіймав віце-спікерську посаду, чи був одним із творців телеканалу "Інтер" і, зрештою, навіть не тому, що фактично започаткував шлюборозлучний процес між президентом Віктором Ющенком і прем'єром Юлією Тимошенко в 2005-му році. Зінченко став героєм, бо на очах всієї країни він поборов важку онкологічну недугу.

Лікарі оптимісти давали йому не більше року, а він вирвав у смерті мало не десятиліття. В результаті політик став таким собі позитивним героєм, хепенінгом для практично усіх онкохворих країни, яких часто підбадьорювали: "Он дивись, Зінченко ж вилікувався, він вижив". Тепер казатимуть: "Він після всього прожив ще довгих 7-8 років".

Нині про Зінченка найчастіше згадують, що він – "комсомолець", тобто колишній високопоставлений функціонер всесоюзної ленінської спілки молоді, як і Сергій Тігіпко, Анатолій Матвієнко чи Петро Симоненко. Це правда, більше того, з усіх українських "комсомольців" Олександр Зінченко зробив найдивовижнішу кар'єру, оскільки дійшов до посади секретаря ВЛКСМ. Наголошую – усього радянського комсомолу, а перед тим очолював напрямок пропаганди та агітації. Сам політик любив згадувати, що був куратором (цензором!?) легендарної на той час програми радянського телебачення "Взгляд".

Однак "комсомольський" рядок в біографії Олександра Зінченка важливий не так для голої констатації факту, скільки – для характеристики пана Олександра як особистості. Забігаючи наперед скажу, що Олександр Зінченко постійно намагався стати першим номером, лідером певної команди, але вся історія його персональних досягнень та поразок свідчить про те, що успіхів він досягав, коли перебував у складі певної команди, коли рішення про його призначення залежало не стільки від нього особисто, скільки від системи, команди. І доказом цьому не лише комсомольська кар'єра, але й – пострадянська.

Тривалий час пан Зінченко перебував у складі так званої "чудової сімки", до складу якої, крім інших, входили Віктор Медведчук, Григорій Суркіс, Богдан Губський та Ігор Плужніков, в політичному середовищі відомих - як засновники СДПУ (о). Саме в межах цієї команди Зінченко здійснив стрімку політичну кар'єру: обійнявши в часи розквіту кучмізму посаду віце-спікера українського парламенту, він почав з'являтися в рейтингах електоральних симпатій. Тоді, на початку 2000-х про Зінченка почали говорити як про "молодого та перспективного", "якби тільки не компанія Медведчука-Суркіса".

Очевидно, лаври самостійного лідера не давали Зінченкові спокою, йому було дедалі незатишніше в команді одіозних на той час кризових менеджерів, котрі намагалися рятувати президента Кучму від "Гонгадзегейту". І в 2003-му році - в пік політичного загострення між суспільством та владною командою Леоніда Кучми - Зінченко оголошує про свій вихід з СДПУ (о), не подаючи при цьому у відставку з посади віце-спікера. Пан Олександр намагається створити свою політичну групу у ВР, але йому це не вдається, і понад рік він проводить одинаком у парламенті. Есдеки неодноразово погрожували йому відставкою, але так і не здійснили свого наміру, оскільки через потужну опозицію не хотіли вв'язуватися у кампанію перевиборів.

Допоміг продовжити кар'єру випадок – організаційна криза у штабі кандидата в президенти Віктора Ющенка. Влітку 2004-го кандидат Ющенко був не задоволений роботою фактичного керівника штабу Романа Безмертного, а тому вирішив створити "штаб над штабом", керівником якого призначено Олександра Зінченка. Крім того, вважалося, що Зінченко здатен налагодити контакт команди Ющенка з Юлією Тимошенко. Безсмертний на цю роль не підходив, оскільки ще з середини 90-х активно воював з Юлією Володимирівною: вона тоді ще була газотрейдером, а він – представником президента Кучми у парламенті (Леонід Данилович, як відомо, більше симпатизував Ігореві Бакаю як газотрейдеру). Так Зінченко знову виявився у команді, і його рейтинг знову почав зростати.

Злі язики в Партії регіонів відверто звинуватили Зінченка в тому, що це він вигадав історію з отруєнням Віктора Ющенка. Мовляв, Олександр Зінченко заявив про бактеріологічний вплив на опозиційного кандидата ще до того, як було зроблено якісь аналізи. "Тепер ми чітко розуміємо, що теза про "бакзброю" - це чистий піар, вигадка команди Ющенка. Як розповів нашій комісії Давид Жванія, тодішній віце-спікер Олександр Зінченко сам написав цей текст зі згадуванням "бакзброї", відправив до Австрії, а там його підписали лікарі, а потім Зінченко зачитав його з трибуни ВР", - заявив голова тимчасової комісії парламенту Володимир Сівкович. Якщо сказане – правда, то саме Зінченкові зобов'язаний своїм президентством Віктор Ющенко.

У будь якому разі, після президентських виборів пан Олександр отримує досить таки впливову на той час посаду державного секретаря, такого собі бундесканцлера, або іншими словами - глави президентського секретаріату. Зважаючи на те, що глава держави на той час зберігав усі кучміські повноваження, "бундесканцлер" Зінченко намагався створити на Банковій такий самий центр політичного впливу, як за часів його екс-партайгеноссе Віктора Медведчука. В результаті у нього виник подвійний конфлікт – і з тодішнім секретарем РНБО Петром Порошенком, і прем'єром Юлією Тимошенко. За чутками, Зінченко пропонував Тимошенко створити спільну коаліцію проти секретаря Ради нацбезпеки, але пані Юлія нібито проігнорувала цю пропозицію, і в результаті грали "всі проти всіх". Чим завершилося правління команди помаранчевих надій, добре відомо: у вересні 2005-го, відчуваючи різку втрату влади, Олександр Зінченко подав у відставку, звинувативши оточення президента Ющенка у корумпованості, чим здійняв гучний міжусобний скандал між РНБО, Кабміном та власне секретаріатом президента. В результаті всі призначені посадовці пішли у відставку, а Віктор Ющенко розпочав повільну підготовку до свого власного фіаско.

Після відставки Зінченко зробив ще одну свою помилку, вже характерну для нього: Юлія Тимошенко запропонувала йому увійти до політичної команди БЮТ, але пан Олександр висунув непомірні кадрові претензії. Фактично йшлося про те, що він захотів записати до прохідної частини виборчого списку БЮТ більше 10-ка своїх людей. Тимошенко погоджувалася на 2-3 особи. В результаті сторони не домовилися. Лаври лідера, якому потрібна власна команда, не давали панові Олександрові спокою.

В підсумку він пішов на власні політичні хліба. Створена ним Партія патріотів не здобула якогось особливого успіху, і через 3,5 роки Зінченко з радістю прийняв значно слабшу пропозицію Юлії Тимошенко: очолити фракцію БЮТ у Київраді. І він пристав на цю угоду. Не висуваючи особливих кадрових пропозицій. Правда ненадовго, бо справитися з фракцією, зіпсованою земельними подачками міської влади, політик так і не зміг. І був відправлений на почесну посаду голови Національного космічного агентства України, де просидів до завершення президентських виборів.

Олександр Зінченко, безумовно, був яскравою особистістю та талановитим політиком. І якби він адекватно оцінив свої організаторські та лідерські здібності, то міг би побудувати значно кращу кар'єру, аніж у нього вийшло в дійсності. Очевидно, усвідомив це пан Олександр надто пізно для себе.

Повʼязані теми:

Наступна публікація