Є у нас одне під боком, уже поволі конає.
Незалежні оглядачі вже зауважили: високопоставлені росіяни раптово й непередбачувано змінили гнів на милість щодо "Левіафана". Прес-секретар Путіна раптом сказав, що "фильм хороший". Правда, при цьому додав, що сам його ще не дивився: часу, на жаль, на все не вистачає. На "Сонячний удар" Михалкова от ледве-ледве знайшовся час.
Воно й справді – щодня контролювати перебріхування таких обсягів інформації й фабрикування таких потоків новин! Звідки у Пєскова час? У них там давно вже запущено в дію свій власний Голлівуд, кремлівський, – зі своїми кишеньковими й ідеологічно витриманими Михалковими, хронічною Олімпіадою, Днем Побєди, Кобзоном і Жераром Депардьє. Фабрика мрій, конвеєр ілюзій, горрори й паради зомбі.
Чекаю не дочекаюся, коли нарешті вийдуть ще які-небудь "Секретні матеріали" від Олівера Стоуна. Чи що він там збирався знімати? "Файли Сноудена" з Януковичем у головній ролі? Назва як для такого епічного муві дещо непереконлива. Треба б яскравішу. "Легітимний рубльовський галерник" – як вам? "Чесна куртизанка"? Хоча, здається, такий фільм уже був. "Донбаський в'язень сумління", прости Господи.
Золотий Глобус, передчуття неминучого Оскара, заслужений світовий успіх – і така біснувата реакція російської інтернет-шпани! Та що там шпана – от і міністр культури (здавалось би!) висловився: "Вижу ли я в героях фильма некую русскую особость? Не вижу. Сколько бы авторы ни заставляли их материться и пить литрами водку из горла, настоящими русскими это их не делает… Странно, но среди героев фильма вообще нет ни одного положительного. То есть что и кого ненавидит Звягинцев, более-менее ясно. А кого он любит? Славу, красные дорожки и статуэтки – это понятно. А любит ли кого-то из своих героев? В этом большие сомнения…"
Втім щодо міністра культури – тема особлива. Іноді здається, що вони, культури міністри, для того лиш існують, щоб їй, культурі, в міру своїх скромних міністерських можливостей добряче позаважати. І це, здається, не тільки в Росії так.
Росія тут лише приклад, норма і недосяжний зразок. Читаю в новинах звідти: "Активісти просять створити Православний Голлівуд". Та він уже ж є, перейменуйте краще в нього свою країну!
Або таке: "Влада Самари отримала колективного листа з проханням покарати виконавця Валерія Гришка за участь у "наклепницькому опусі" та "витонченому глумлінні над Російською Владою і Православною Церквою"". Отак зіграєш на всю силу таланту якого-небудь ієрарха, духовного натхненника свавілля, корупції, бандитизму – і збуриться ображений у найсвятіших своїх почуттях народ, і тут-таки колективно дасть відсіч за "витончене глумління" у вигляді листа-доносу. Тривожні ночі Самари.
Цікаво лиш, як цей "колективний народоглядач" зумів розгледіти в Левіафані-чудовиську самого себе? Образитися, налитися жовчем та гнівом, забити роздратовано і люто всіма своїми хвостами? Як він спромігся зрозуміти, що це таки він – "чудище обло огромно озорно стозевно и лаяй"?
А тим часом фільм із назвою цього чудовиська набирає прокатних обертів. Відгукнувся добрим словом Пєсков – значить, і шеф Пєскова дав добро. Він, Пєскова шеф, розкомплексований, мислить широко і критично, й на відміну від простих росіян себе з героями фільму не асоціює.
Для режисера це, зрештою, непогано: я б у жодному разі не бажав Андрєю Звягінцеву сумної й жорстокої дисидентської долі. Хай краще його і в Росії нагороджують, а не тільки на Заході. І нагороджують уже, і прокат його полюбив раптово. Тобто параноя параноєю, а мистецтво мистецтвом.
"Левіафан" заслуговує на визнання та успіх, це видатний фільм. Я навіть радий, що під час перегляду мій комп іноді підвисав, тож я мав змогу звернути більше уваги на діалоги. З літературної точки зору вони не менш досконалі за відзняті картини, промовисто-німотні, без зайвини – як добрі вірші. Жодного тобі недоречного кадру, зайвого поруху. Як сказали б музиканти, жодної фальшивої ноти. Всьому віриш, бездоганно чиста й чесна робота.
Бо всі ми живемо приблизно так, що коли не вступаємо у щоденну боротьбу з чудовиськами, то вони, чудовиська, нас поглинають. Байдуже які – персоналізовані чи роздуті до розмірів цілих країн. У нас от є одне таке під боком, уже поволі конає.