Він пив його з цукром

Він пив його з цукром

Юрій Андрухович / Фото: kiriv.org.ua

Захоплива книжка англійського історика Філа Бейкера "Абсент", запросто могла би стати основою для фільму жахів. Можливо, навіть і стала. Хоча ми у нашій країні щодня стикаємося зі злочинами, скоєними на ґрунті алкоголю.

Особисто мені подобаються книжки, які починаються приблизно так: "Тридцятирічний Жан Лянфре, швейцарський селянин французького походження, випивши дві склянки абсенту, дістав з шафи стару армійську гвинтівку і вистрілив у голову своїй вагітній дружині. Коли в кімнату забігла його чотирирічна донька Роз, він застрелив і її. Потім пішов у сусідню кімнату і вбив свою дворічну доньку Бланш, яка спала у дитячому ліжечку. Після цього він спробував застрелити себе, проте невдало. Похитуючись, вийшов на подвір’я, впав і заснув, стискаючи у руках мертве тіло Бланш. Наступного ранку, вже при поліціантах, Лянфре показали тіла його дружини і дітей. Їх поклали (яка жахлива і колоритна деталь у стилі Діккенса!) у три труни, кожна менша за попередню. Напевно, це видовище було вельми витверезливе".

Ця реальна, більш як сторічної давності історія, що нею відкривається захоплива книжка англійського історика Філа Бейкера "Абсент", запросто могла би стати основою для фільму жахів. Можливо, навіть і стала. Хоча ми у нашій країні щодня стикаємося зі злочинами, скоєними на ґрунті алкоголю. І кому, як не читачам цього сайту, краще знати аналогічні "чорні хроніки"? З дня на день дізнаємося про те, як "чоловік зарубав дружину сокирою", "бабуся задушила внучку, що заважала їй пиячити", а "двоє підлітків зґвалтували сусідку й, обливши бензином, підпалили її".

На відміну від швейцарців початку 20-го сторіччя, наше суспільство вже не здатне сколихнути жодне звірство. Ми лише реєструємо факти і погоджуємося з тим, що народ остаточно поїхав глуздом.

І все ж я тут не про це. Тобто не стільки про це, скільки про абсент. Не так давно я вже писав про нього, але, як прийнято нині висловлюватися, тему розкрив не повністю. Бо вона по-своєму невичерпна.

Жоден інший напій не зажив такої поганої слави, як цей "еліксир доктора Джекілла". Філ Бейкер стверджує, що громадська реакція на справу Лянфре була більше ніж бурхливою. Усі зосередились лише на одній деталі тієї страшної історії, на одному-єдиному її компоненті.

Обурювало не те, що Лянфре був кінченим пияком і напередодні потрійного вбивства спожив не лише дві склянки абсенту ще перед роботою (себто задовго до трагедії), але й прийняв у себе по келишку м’ятного лікеру та коньяку, шість склянок вина за обідом, склянку вина після роботи, горнятко кави з бренді, літр вина вже вдома, а відтак і ще одну каву з коньяком. Все це для громади не мало значення. Як і те, що він звичайно випивав за день до п’яти літрів вина. Проте кожен вирішив, що в усьому винен саме абсент.

Через кілька тижнів мешканці всієї околиці подали владі петицію. 82450 громадян вимагали заборонити абсент у Швейцарії. Наступного року так і зробили – Швейцарія є країною прямого народовладдя, більшість рішень голосується не в парламенті, а безпосередньо населенням – як воно вирішить, так і буде.

Слідом за Швейцарією абсент заборонили фактично по всьому світу. Не забороняли його лише в тих країнах, де про нього ніхто не знав. З іншого боку він, як усякий заборонений плід, став дуже звабливою легендою. Завдяки цьому його зеленуватий шлейф тягнеться через усю історію модернізму, передусім французького. Поет Верлен, подорожуючи третім класом брюссельського потягу, горлав на весь вокзал із вагонного вікна: "Я п’ю його з цукром!".

Абсент – це довга, прекрасна і небезпечна доба у французькому мистецтві. Це не тільки Верлен і Рембо, і не тільки Ван Гог або Сезанн. Це і значно пізніші Аполлінер, Пікассо, Модільяні. Перелік видатних імен можна продовжувати і тягти до нескінченності. Адже колись абсент можна було знайти не тільки в Парижі або Марселі, але й по всіх незліченних колоніях, в Алжирі, Сенегалі та В’єтнамі – всюди, де з’являлася французька культура чи бодай натяк на неї. Він фактично дорівнював їй, а вона йому, це були тотожні величини. Приблизно те саме відбувається і з українською горілкою, от лишень без української культури. А може, нам не вистачає власного абсенту?

Навряд чи нам із гуртом "Карбідо" вдасться цілковито заповнити цю лакуну у так званому вітчизняному культурному просторі. Але ми зробимо, що зможемо. У будь-якому разі ми вже над цим працюємо. Історія українського поета Станіслава Перфецького, що в першій половині 1990-х, отруєний абсентом старої Європи, загадково зник у Венеції й досі не знайшовся, могла б так само стати фільмом. У нас немає змоги його зняти, але ми створимо до нього принаймні саунд-трек. Наш альбом "Абсент" і стане таким собі саунд-треком до фільму, якого немає.

Найближчого четверга ми покажемо перші спроби у Києві. Далі – Вінниця, Хмельницький, Тернопіль і Львів. Усі, як кажуть, свої. З Тернополя запитують: "Хочемо по закінченні концерту почастувати всіх абсентом власного виробництва. Придумайте для нього назву". Довго не думаючи, я відповідаю: "Жан Лянфре".

________________________________________________________________________________

Читайте також:

Наука і жисть, або тьохніка маладьожі

В усьому світі "ботаніки" і технарі-мрійники захопили першість. При цьому ми як завжди пасемо задніх і звично робимо ставку на квітучі каштани та жінок, що от-от почнуть роздягатися.

Повʼязані теми:

Наступна публікація