Я відпускаю Крим

У дитинстві я з батьками щоліта їздив у Крим на море. Жили у хатах з дерев’яним туалетом вкінці городу чи саду. Почеплена на стовпах цистерна правила за душ. Найнеприємніше згадка – обід. Хтось із компанії завше мусив іти в їдальню і займати чергу. Черги були довжелезні і стояти доводилося годину-півтори. Сніданок і вечерю готували вже самі.

Коли настала Незалежність, я почав їздити у Болгарію, Хорватію і Чорногорію. Але моя дружина, котра мала якісь романтичні спогади про Крим, намовила мене поїхати туди знову. Мені було цікаво побачити, чи щось у сервісі кримському змінилося, і я поїхав. Але сервіс як був совковий, так совковим і залишився. Господиня, яка винайняла нам дві кімнати з чотирьох в котеджі зі спільним душем і туалетом, стала нав’язувати нам своє харчування. Батьки моєї дружини кілька разів спробували витвори її кулінарії, а я уперто готував сам. Ну, люблю я цю справу. Але господиня мала іншу думку і відчутно нервувала, а одного разу навіть не стрималася і заявила, що ми так не домовлялися та що електрика дуже дорога. Питається: навіщо ж тоді кухня? А кухня лише для того, аби каву-чай запарити, а не обіди готувати. І це при тому, що ми платили з особи по 10 доларів. За такі самі умови в Болгарії ми платили по 4-5 доларів.

Наступного року моя дружина знову наполягла їхати у Крим. Цього разу ми, як білі люди подалися через турфірму у пансіонат з триразовим харчуванням. Шведський стіл. Пансіонат був сам по собі непоганий, до моря було понад кілометр, і час від часу їздив паровозик. Правда, мені рідко вдавалося на нього сісти, бо туди набивалися у першу чергу діти і жінки. Зате харчування за ті гроші, які ми платили було нікудишнє. М’ясо, якщо й було, то або куряче (з бульйону і то чомусь геть усе з кісточками, а куди поділося філе – невідомо) або в переробленому вигляді – катлєти, галубци, фрікадєлькі, блінчікі, фаршированиє пєрци – одне слово винятково щось таке, на чому можна схімічити.

Платили ми стільки ж, як і в хорватських готелях, де шведський стіл такий, що поки його довкола обійдеш, то забудеш, що було на його протилежному боці. А ше за ту ж ціну у хорватському готелі ми мали протягом усього дня напої – пиво, соки, вино, міцний алкоголь, чого в кримському пансіонаті не було. Тобто хорватський аll inclusive коштував стільки саме, як кримський совок.

Ще через рік дружина чисто по приколу задзвонила у той самий пансіонат і довідалася на мою радість, що ціни подвоїлися. Після цього ми вже до Криму не їздимо.

У Чорногорії за кімнату з окремим санвузлом і змогою користуватися кухнею та холодильником платили по 6 євро. Минулого року ми були у Болгарії. За двокімнатне помешкання з кухнею і з усім необхідним, з телевізором, балконом і кондиціонером та з двома двоспальними ліжками і канапою, платили 25 євро в день. Нас було троє. Хоча там могла поселитися родина з п’яти осіб. Двадцять днів нам обійшлися в тисячу євро. Це разом з харчуванням, вином, купівлею сувенірів, поїздками в аквапарк і т. д.

Тобто для мене Крим що є, а чи його нема – по цимбалах. Може і не бути. Я взагалі так собі думаю: а навіщо нам така велика держава? Чому б не зробити референдум, і нехай би ті території, які прагнуть злитися з єдиноутробною Росією, таки з нею злилися. Хотілося б при цьому побачити, як будуть опускати свої бюлетені „за” матері тих синів, яким світить армія і яких рано чи пізно кинуть на Кавказ, який ніколи не заспокоїться.

Крим палко прагне поєднатися з Росією. Дуже легко зараз Криму бути проросійським, після того, як у 1783 р. його приєднали до Росії, а татарам влаштували геноцид. Цілі татарські села вирубалися до пня. Безліч татар змушені були емігрувати до Туреччини. З 400 тисяч татар на півострові до 1785 р. залишилось 46 з половиною тисяч. Згодом, коли війни припинилися, завдяки природному приросту і тому, що частина татар повернулася, до 1810 р. їх уже стало 91 тисяча, а в 1842 р. – 150 тисяч, що становило 54%.

Але російсько-турецька війна викликала нову хвилю еміграції і в 1860-62 роках Крим покинуло 130 тисяч осіб. Обезлюдніло 657 поселень. У колишні татарські села стали масово переселяти росіян, які дуже швидко понищили усі сади і виноградники, бо не мали зеленого поняття, як ними опікуватися. А в ХХ ст. Сталін довершив знищення кримськотатарського народу, переселивши 190 тисяч осіб в Узбекистан, де 46% з них загинуло. І це при тому, що 60 тисяч татар воювало на фронті, з яких загинув кожен другий. Зараз у Туреччині нащадків кримських татар понад три мільйонів. Чимало з них зайняті у готельно-курортному бізнесі. Рано чи пізно вони з’являться у Криму, бо кримський сервіс дихає на ладан.

Але ким є насправді кримські татари? Ось що писав у 1929 р. Тюрколог Агатангел Кримський (1871 —1942), який і сам був кримськотатарського походження, у «Студіях з Криму» (1929): «Не тільки спеціалістові-антропологові, ба й першому-ліпшому туристові, часом одразу буває видко величезну схожість антропологічного типу багатьох теперішніх татар-кримчаків та українців. З першого погляду іноді не можна й розпізнати, чи татарин-кримчак перед вами, чи українець”.

Цікаві статистичні дані з 1666-67 років навів турецький мандрівник Евлія Челебі, який побував у Криму, брав участь у кримських походах на Україну. Якраз у 1666-67 рр. відбувся черговий перепис населення півострова Криму (за волею Чінгіс-хана його мали робити кожних 30 років). Евлія встиг ще перед своїм від'їздом до Істанбулу занотувати дані того перепису. Кримський ханат, що складався з 24 «судових» повітів (казалик), поділяв населення на три групи: повноправні мусульмани, православні піддані мусульман (есір), особи визначені як „казак” (тобто «козаки» — українці) та райя, оподатковані піддані релігійні спільноти (євреї, караїми, вірмени, греки).

Мусульманського населення було 187 000 душ: із них 87 000 належали до військового стану. Райя – 20 000 душ. Українців – 920 000. Евлія поділяє останніх на три групи: 1) піддані (есір) — 600 000; 2) рабині, жінки, дівчата —120 000; 3) діти — 200 000.

Як бачимо, співвідношення становило 187 000 татар на 920 000 українців, тобто українці становили чотири п'ятих населення Криму. У 1666-1667 рр. Евлія додає: «Якби – хай нас Аллах охоронить від того — така велика кількість невірних-непокірливих козаків збунтувалася, то вони перевернули б увесь Кримський півострів догори ногами”.Отже кримські татари етнічно нам значно ближчі, ніж росіяни.

Якщо ж згадати про сам Севастополь – „гордость русского оружія” – то постає питання: наскільки та зброя була російською? У музеї Севастополя можна прочитати вибиті золотом назви військових частин, які захищали місто у 1854-55 роках і можна переконатися, що разом з 30-ма російськими, 6-ма білоруськими, 5-ма польськими, 2-ма литовськими полками воювали ще й 12 українських єгерських і піхотних полків. Правда, цей підрахунок неточний, бо українці були і в білоруських полках з Берестейщини та Полісся, і в деяких російських з Орловщини, Куртини, Вороніжчини. До цього слід додати не відзначених у музеї чорноморських та азовських козаків, хоча їхня участь в обороні Севастополя була дуже активна.

На Крим ми маємо таке саме право, як і Росія. Але я його відпускаю. Ідіть собі з Богом. Разом із Донбасом. Влада тоді у нас буде винятково демократична.
 

_________________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Ритуальні танці на кістках

Пояснювати організаторам провокації, що фраза "ОУН-УПА" безглузда, марно. Це все одно, що писати КПСС-НКВС. Хоча у такій композиції буде більше істини.