Через 20 років ми повернулися до неосталінської вертикалі. Погони для голови СБУ, указ про нагороди прокурорів з ГПУ, демонстративне відсторонення від судової клоунади в Печерському суді, - забагато випадкових співпадінь.
Кучма, який з трибуни Верховної Ради у 1994-му запитував депутатів: яку ж країну їм будувати, нарешті отримав відповідь у 2011-му. Поліцейську. Через 20 років невдалих спроб вибудувати хоча б якусь напів-функціональну модель держави, повернулися до зрозумілої нашим радянським керманичам неосталінської вертикалі. Навіть не до радянської влади як такої, бо влади рад уже немає.
Виборні ради: чи то місцеві, чинавіть Верховна вже ні на що не впливають. Владу й повноваження у них відібрали й передали усе це добро до адміністрації президента, хоча у жодній з версій конституції такого владного органу не передбачено. Кучмівська адміністративна машина зазнала "капеесесного" тюнінгу. Режим намісників, тобто "смотрящих" у кожній держадміністрації, яким підкорені армія міліціонерів – це і є та схема оспіваної з телевізора "чіткої вертикалі". Щоб вертикаль не розхитувалася, її добре підперли. Чим? Генпрокуратурою, яка усе більше нагадує сталінське ГПУ, а з другого боку СБУ, яке усе частіше вдається до провокацій та залякування і демонструєриси КДБ доби Щербицького. Судова практика усе більше відтворює "найсправедливіші" радянські суди, які політичні переслідування завжди подавали як кримінальні процеси. Велике спасибі за судову реформу! Провокації та арешти стають звичними повідомленнями щоденних новин. Кількісно – це ще не Білорусь, але вже майже путінська Росія.
Держава вже перетворилася на агрегат з фіскального доїння населення та репресивну машину.
День Незалежності. Перекриті вулиці Києва, перегороджені вантажівками та міліцейськими машинами усі магістралі, що ведуть до центру столиці. Металеві щити, тисячі міліціонерів та спецназівців, які з приреченістю зомбі тримають в оточенні вулиці й площі. Сотні автобусів з омонівцями. Даішники, які перепиняють автомашини і вимагають зняти державні прапори. Постійний режим спостереження та відео нагляду "людей у цивільному". Це лише штрихи до головного державного свята по-київськи.
Останній раз подібне протистояння бачив після війни на вулицях іракського міста Басра. Бракувало лише танків та блок-постів з кулеметами на київських перехрестях до повного співпадіння української картинки з іракською. Так поводяться усі окупаційні режими. Тотальний контроль і страх.
Те, що саме таку тактику вибрала міліція – не її самодіяльність. Звезти тисячі бійців міліції з інших областей, більшість з яких із цікавістю чи не вперше оглядали архітектуру столиці, її мешканців, бутіки й магазини довкола. Усе це ретельно планувало начальство МВС, а кримський почерк головної "держиморди півострова" читався на кожному кроці. Важко повірити, що сам міністр проявив таку ініціативу, не порадившись із вищестоящими "смотрящими".
А брехня міліцейського начальства, яке заперечувало використання сльозогінного газу проти демонстрантів, яким перекрили пішу ходу по вулиці Володимирській, вилізла вже того ж "святкового" вечора. Телевізійна камера чітко зафіксувала міліцейську атаку газом. За фактом цинічної брехні начальника Головного штабу МВС Анатолія Лазарєва звільнили? Ні, сама міліція себе ж похвалила і тепер нахабно стверджує, що газова атака була цілком законною. Може Лазарєву за це дадуть генерал-полковника? А може одразу генерала армії, як цього заслужив цивільний голова СБУ Хорошковський? Це за макіївських "терористів", які вікна вночі висадили, видали генеральські погони, чи за васильківських хлопців, які були такими недоумкуватими, що "вибухівку" в своєму офісі зберігали і все сиділи і чекали на орлів Хорошковського? Невже такими неоковирними провокаціями і комічним привидом "української Аль-Каїди" вдається налякати владний Олімп?
Після величезної кількості дій з-під пера контори Хорошковського, які створювали скандали і проблеми Президенту напередодні його важливих державних вояжів до Європи – політикум впевнено прогнозував Валерію Івановичу відставку. А тут – усе з точністю до навпаки. Чим же насправді цей відомий у Російській Федерації президент компанії "Євраз Груп" заслужив одномоментний стрибок до генерала української армії? Алєксандр Абрамов, російський мільярдер, який до Хорошковського очолював сталевий гігант РФ, частенько у колі інших олігархів зустрічався із полковником КДБ Путіним. Є у "настаящєго палковніка" така слабість. А чим займався тоді майбутній український генерал армії, перебуваючи на такій важливій для російського бюджету посаді? Чи бував на кремлівських "посідєлках"? Єдина людина, яка може щось про це знати – це колишній головнокомандувач Віктор Ющенко, який і витягнув Хорошковського з Росії і надав йому допуск до усіх державних українських таємниць, як заступнику голови СБУ. Це був подарунок президента Ющенка за відмову розмитнювати газ Фірташа і "РосУкрЕнерго". А від наступного президента – новий генеральський подарунок.
Карт-бланш на вседозволеність міністру МВС, погони для голови СБУ, указ про нагороди прокурорів з ГПУ, демонстративне відсторонення від судової клоунади в Печерському суді, - забагато випадкових співпадінь. Цікаво, а з такою гебешно-мєнтовською вертикаллю приймають до Європейського союзу?
______________________________________________________________________________
А чим же має гордитися саме країна Україна за тих 20 років, від чергового свого народження? Крізь пелену спогадів виявилося, що виключно людьми та їх вчинками.