З дурної голови

З дурної голови

Вигадками про "львівську ґвару" уже рідко кого насмішиш - але люди стараються.

Львів – таке місто, що притягує. Одні ним захоплені, інші шукають у ньому, як казала моя бабця, в одному місці ґудза. Тобто того, чого там нема. А якщо нема, то чому б і не вигадати?

Вигадки про якусь особливу мову, яку вживають у Львові – цим уже рідко кого насмішиш. Але люди стараються. Публікують цілі словнички й тести якоїсь таємничої "львівської ґвари" і пропонують вибрати з трьох відповідей правильну.

Але складають ті тести люди малограмотні, які не те що тієї "ґвари" не тямлять, а й української літературної.

Наприклад, слово "фацет" має такі варіанти: "сорт твердого сиру", "парубок", "голова". І жодна відповідь неправильна. Бо це слово хоч і стосується винятково чоловіків, але в буквальному значенні це те саме, що й "тип", "суб'єкт" або "фрукт" ("А то що за фрукт?").

Трапляються слова гуцульські, які до Львова не мають жодного відношення: "цімбор" у значенні "приятель". Скільки живу, ніколи нічого подібного не чув, та й не зафіксоване воно у львівських словниках.

Врешті-решт, половина тих слів є не львівськими, а загальноукраїнськими (бо і "вар'ят-варіят", "когут" ба навіть "фотель" вживали Багряний, Винниченко, Мушкетик, які не були галичанами).

А вже саме слово "ґвара" – це абсолютна дурниця. Такого слова просто не було у львівській говірці. Це нормальне польське літературне слово, яке означає те саме, що "говірка", "діалект", і поляки з-поза Галичини дійсно його вживали стосовно носіїв різних говірок.

А от львівські українці і поляки вживали "балак". Колишній львів'янин Анджей Хцюк назвав і книжку свою "Атлантида або Велике Королівство Балаку" ("Atlantyda czyli Wielkie Królestwo Bałaku"). У "Лексиконі львівському", який уклала мовознавець Наталя Хобзей, теж нема жодної "ґвари".

Але бідним туристам продовжують вішати на вуха усю цю маячню, яку вони потім розповсюджують у мережах.

Ізраїльський журналіст Аркадій Молей побував у Львові у вересні цього року і вирішив розповісти своїм співвітчизникам про побачене. При цьому відразу попередив, що він "по убеждениям сионист".

Неважко здогадатися, що може побачити переконаний сіоніст у Львові. Вочевидь, те, що йому хочеться. Тому він і плете собі свою висмоктану з пальця гарячку.

"Мой дед родился в Грейделке (поселок Городок), еврейское местечко в 25 км от Львова, сейчас часть Львова", – пише він. Але Городок не частина Львова, а райцентр, і ніколи він не був єврейським містечком хоча б тому, що з 10 тисяч жителів до війни понад сім тисяч з них були поляками.

Далі більше: "Моя гостиница находилась в историческом центре города, и утром, выйдя на первую прогулку, я уткнулся в огромный мемориал Степану Бандере и бойцам УПА".

Пам'ятник Бандері (а не бійцям УПА) розташовується на Привокзальній, і це не історична частина Львова. Яким чином можна було "уткнуться" в "меморіал", вийшовши на прогулянку в центрі міста – важко сказати. І наскільки тверезі треба мати очі, щоб побачити біля пам'ятника Бандері ще й могили вояків УПА?

Я не знаю, чи вірити тому, що він пише про те, якої історії його вчили в Ізраїлі, бо людина, збрехавши кілька разів, уже не викликає довіри. Однак автор переконує, що в Ізраїлі він пройшов курс "Истории Еврейского Народа. И там рассказывали, что немецкие фашисты проводили геноцид еврейского народа руками бойцов УПА, что охранниками в Освенциме служили бойцы УПА, что евреев Киева вели в Бабий Яр под конвоем украинских националистов, что расстреливали их вместе с немцами, бойцы УПА".

Одне слово, німці чисті і непорочні, бо "немцы в основном организовывали и направляли, а всю черную работу взяли на себя бойцы УПА". Ага, не собака винна, а її хвіст.

Дивовижна брехня, яка ще живе. Як і те, що УПА, Нахтігаль і дивізія СС "Галичина" були засуджені на Нюрнберзькому процесі.

Постає цікаве питання. Якщо були засуджені, то яка доля тих засуджених? А доля така, що усі вони отримали дозвіл проживати в країнах Європи й Америки. Професори, учені, письменники, які втекли з совєтської України, не могли потрапити до Англії, а часом і до Америки, й змушені були вибирати Австралію або Аргентину. А от дивізійників забрала до себе Англія.

Ну, добре, якщо були такі жахливі відомості про участь УПА в Голокості, то чому їх не пред'явили на Нюрнберзькому процесі?

Усе те, що приписують різні там сіоністи і російські шовіністи УПА, стосується лише поліції, а поліція, хоч і була українська, але не складалася з самих українців. І не галичани там переважали, а колишні полонені Червоної Армії. А коли українці з поліції повтікали в УПА, то на їхнє місце прийшли поляки.

Далі А.Молей розповідає про єврейський погром в липні 1941-го. І знову фантазії: 10 тисяч убитих! "Убивали не только евреев, но и поляков, венгров, русских. Эту резню остановил только, приход частей вермахта".

Тобто знову німці тут ні при чому. Хоча німці уже тиждень були у Львові, коли почався так званий єврейський погром. Так званий, бо ті гори трупів, які так люблять демонструвати в документальних фільмах сіоністи і російські шовіністи – це жертви НКВД, це розстріляні галичани різних національностей у всіх повітових тюрмах перед приходом німців.

Інші фантазії ізраїльського туриста, що "в магазинах и ресторанах со мной отказывались общаться по-русски" та що все місто розписане гаслами "Москоляку на гиляку" і коментувати не хочеться.

Потрапивши до Шевченківського Гаю, наш турист пильним оком спостеріг у козаків на грудях... свастику. Тут треба мати неабияк схиблену уяву, щоб саме це побачити у старовинному козацькому оберезі.

Далі він покладає провину за Голокост лише на нас, львів'ян, бо батьки й діди наші не розкаялися, а ми, їхні нащадки, вшановуємо їхню пам'ять. Автор бачить уже "Львовский ренессанс фашизма?!!"

Звідки таке видіння? А-а, він помітив у якійсь книгарні "Майн Кампф" Гітлера. Те, що таку книгу можна придбати будь де і в Москві, і в Санкт-Петербурзі не має значення. Бо там фашизму ж ніяк не може бути.

І тут він уже розходиться не на жарт, закликаючи уряд Ізраїлю: "Почему не требовали международного осуждения, бойкота Украины?"

"Я обязательно поеду в Иерусалим, в "Яд-В-Ашем", и отдам им мои львовские сувениры, свастику, "Майн Кампф", фотографии. И спрошу, почему они молчат. Я должен сделать это для своего народа, и для того чтобы не дать этим Бандерам спокойно спать".

Отакі ось гарні люди приїжджають до нас. А назад повертаються з закипілою ненавистю в головах, набитих різним мотлохом.

Наступна публікація