З гнівом і пристрастю: нова книга про Степана Бандеру

"Sine ire et studio" - без гніву і пристрасті - цей принцип роботи історика, сформульований Тацитом, не застосовується його теперішніми колегами щодо Степана Бандери.

Пристрасті, що вирують довкола цього діяча українського минулого, спровоковані та підтримуються політиками - українськими, російськими, польськими. Саме вони задають тон дискусії своїми заявами, указами, резолюціями, постановами судів. Більшість людей надто мало знають про цю особу та її місце в українській історії, тому легко стають жертвами маніпуляцій політиків.

Ситуацію можуть і мають змінити історики, які своїми знаннями та відпрацьованою науковою методологією здатні сформулювати достатньо точні та неупереджені оцінки певної особи, події чи цілого періоду і запропонувати їх на суд суспільства. Та цього не відбувається.

Тривалий час істориків стримував брак доступу до автентичних джерел. Але ця проблема, здається, вже подолана - на сьогодні опубліковано сотні документів про самого Степана Бандеру (тільки документів НКВД-КГБ - понад 200) та тисячі про націоналістичний рух 1920-1950-х років.

Проте джерельна революція поки не вилилася в історіографічну. Більшість професійних істориків воліють не займатися проблемними питаннями українського минулого, залишаючи їх на відкуп політикам. "Заполітизованість теми" - для них не професійний виклик, а чіткий маркер того, чим краще не займатися. Разом із тим вони не здатні протистояти спокусі взяти участь у гарячих публічних дискусіях довкола таких проблем, з радістю коментуючи їх для ЗМІ. Тож пристрасті довкола Бандери продовжують вирувати.

Тому книжка, що з’явилася щойно на книжкових полицях, - не довгоочікуване дослідження про Степана Бандеру, а саме "Страсті за Бандерою". Ще точніше було б сказати - страсті довкола указу президента про Бандеру, адже саме цей сюжет займає більше половини книги. Знову відправною точкою дискусії став політичний акт, а не бажання професійно розібратися у темі.

Серед авторів книги значна кількість неісториків, серед авторів-істориків більшість ніколи професійно не займалася українським націоналістичним рухом, а серед тої невеликої частини істориків, котрі вивчали його, жоден поки що навіть не намагався написати оперту на джерельну базу наукову біографію Степана Бандери. Отже, на сторінках книги дискусія ведеться не стільки про реального історичного діяча, як довкола образів, з якими він асоціюється, - фашиста, колаборанта, антисеміта та революціонера і безкомпромісного борця за незалежність.

Історики - учасники дискусії, на жаль, не взяли собі за мету провести верифікацію цих образів та уявлень, зокрема опираючись на доступні джерела. Не використано виявлених за останні роки документів і навіть не спробувано приземлити гарячі суперечки до рівня історичних фактів.

Схоже, факти з історії життя Бандери чи діяльності ОУН мало цікавлять авторів, тому у книзі їх небагато. У читача формується ілюзія, що всі ці дані давно відомі та вивчені, тому можна швиденько перейти до оцінок, узагальнень та інтерпретацій. На жаль, це не так - історикам ще слід провести велику пошукову роботу в архівах і, найважливіше, переосмислити віднайдені матеріали.

А до того ОУН з легкістю називається фашистською (для цього достатньо таких зовнішніх ознак, як провідницький принцип, червоно-чорна символіка чи привіт у формі підняття правої руки); антисемітською і відповідальною за Голокост (для цього достатньо урізаної цитати з постанов Другого Великого збору ОУН та післявоєнних спогадів жертв Голокосту); держава, за яку боролися націоналісти, мала бути етнічно гомогенною та тоталітарною (це твердження взагалі не вважають за потрібне обґрунтовувати).

Тому й сам Бандера фашист, а також авторитарний лідер (адже таким його називали політичні опоненти). Крім того, він не може бути героєм України, бо йому ставлять несимпатичні пам’ятники і серед його сучасних прихильників є ультраправі.

Деякі з авторів книги не готові формулювати власної оцінки Бандери і обмежуються тим, що констатують наявність двох діаметрально протилежних думок. Вони доходять висновку, що це дуже суперечлива фігура, яка розділяє суспільство, тож не може бути героєм. Для них значно цікавішим об’єктом для аналізу є мотиви та моделі поведінки двох сторін, що сперечаються, аніж життя та діяльність того ж Бандери і причини його суперечливого сприйняття.

Через брак бажання/відваги/розуміння істориками своєї соціальної відповідальності Степан Андрійович і надалі залишається поза науковим дискурсом. Обіцяна упорядниками книги деконструкція міфу не відбулася. Степан Бандера залишається міфом, який обожнюють або ненавидять, а не зрозумілим, а отже й сприйнятливим персонажем нашого минулого.

А "Страсті за Бандерою" - книга, яка цінна не стільки для тих, хто цікавиться 20-50-ми роками минулого століття, коли жив і діяв її головний герой, як для тих, хто вивчатиме Україну 2009-2011 років, коли уявлення про її минуле формували політики, а не історики.

Читайте також:

Історія з грифом "Секретно": Архімандрит Климентій, обвинувачений за віру

Доктор права, депутат австрійського парламенту Казимір Шептицький несподівано полишив перспективну політичну кар'єру. У 1911 році він подався у монахи під іменем Климентія.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: