З голови на ноги

Литовське суспільство єдине в тому, що немає "української кризи" – є російська агресія проти України. У Литві є своєрідний громадянський рух на підтримку українців, особливо серед молоді. Він зародився ще під час Євромайдану. З того часу він переріс у рух волонтерський. Люди збирають речі для військових в зоні АТО, переселенців, місцевих, які не залишили свої домівки попри бойові дії.

У країнах Балтії, включаючи Литву, існували і існують побоювання щодо можливої агресії з боку Росії, то вони були і лишаються. Хоча більше це стосується не стільки Литви, скільки Латвії і Естонії – там є певна (чого немає в Литві), як ми тут називаємо, "п'ята колона", яка може активізуватись через провокативні дії з боку Росії.

Але все ж країни Балтії у кращому становищі, ніж Україна. Бо три з них – саме Литва, Латвія і Естонія – є членами НАТО. На захист саме цих країн зараз створюються штаби, посилені військові підрозділи. Патрулі натівські з'явились років шість тому, але якщо раніше повітряний простір всіх країн Балтії патрулювали чотири літаки, то зараз їх вже по вісім на кожну. З'явилась ще важка військова техніка. Вона є і під естонською Нарвою, і в східній Латвії, і в Литві також. Це здебільшого американська техніка – БТРи, БМП, танки. До агресії Росії щодо України цього не було. Звичайно, є і військові кораблі.

Проте панічних настроїв серед литовців немає. За прикладом українців, як тут кажуть, багато молодих людей записуються у добровольці. Це резервісти, звичайно, але вони проходять якийсь вишкіл, якісь студії військові – як поводитись зі зброєю, як захищати себе, як захищати родину і таке інше. Тобто в разі якоїсь агресії вони вже будуть готові стати на захист країни – власне, це і є метою добровольчого руху. Дуже багато хлопців вже пройшли такий вишкіл.

Що потрібно в її ситуації зробити Україні? В першу чергу треба менше боятись Путіна. Зрозуміло, що у нього є та валізка з ядерною зброєю. Погрожуючи світові її застосуванням, він намагається привернути до себе увагу. Чого він, власне, і домігся. Але все ж таки я не думаю, що Путін абсолютно ненормальна людина і зможе натиснути на ту кнопку.

І друге – Україні конче необхідно завойовувати інформаційний простір, передусім у Європі. Україна сильно програє російській пропагандистській машині, яка створює дуже професійний, нахабний і брехливий продукт. Все, що робить Україна, і країни Євросоюзу також, це дуже запізно. Ми постійно запізнюємось.

Треба, можливо, мозковий штурм якийсь робити. Є багато інформаційних технологій, які може застосовувати Україна. Вона має такий потенціал, якого немає у Росії – це її громадяни. Тобто робити абсолютно інформаційне суспільство і просувати свою інформацію в ЄС. Залучати діаспору, залучати друзів України. І, звичайно, мають посольства працювати, які не працюють як інформаційні центри.

Люди в інших країнах не думають постійно про Україну, вони ж не просинаються з думкою і не лягають з думкою про неї, вони мають свої проблеми, свої клопоти, дітей, роботу і таке інше. Але коли вони отримують якусь інформацію, особливо ті, хто читає і розуміє російську мову, вони швидко потрапляють до інформаційної пастки, яку їм приготувала Росія.

Навіть деякі мої друзі-литовці, не етнічні росіяни, кажуть: "Слухай, а мені здається, там все ж таки громадянська війна ". Тобто вони вже починають сумніватися, чи є взагалі агресія Росії.

Україні в першу чергу треба менше боятись Путіна

Російська пропаганда дуже тисне. Української інформації як такої тут дуже мало. Скрізь. І це країни Балтії, які все ж таки, по-перше, за Україну, а по-друге, розуміють, що це таке, вони розуміють менталітет не лише українців, який дуже близький до менталітету балтійців, але й російський, бо жили в одній країні. Тобто все це знайоме.

Але є дуже великою проблемою, що інформації професійної, чесної, правдивої про позицію України, про події в Україні, що робить українська влада – це теж дуже важливо – в Литві, в країнах Балтії і взагалі в країнах ЄС дуже мало.

Не кажучи вже про країни, які ми традиційно називаємо західною частиною Європейського союзу – для них це взагалі terra incognita. Наприклад, ще рік тому я жив у Лондоні. Так там багато людей пересічних вважають Україну частиною Росії. Для звичайних людей, особливо з провінції англійської чи шотландської, це якось важко відрізнити.

Україна не захищає свої інформаційні інтереси. Оце головне, чого немає. І від цього потерпає абсолютно все. Потерпають реформи, розуміння, що таке Україна, потерпає взагалі підтримка України.

У тому самому ПАРЄ пройшла резолюція, рішення про позбавлення Росії права голосу до квітня. Але це 35 проти 34 делегацій. Тому немає чому тут особливо радіти. Якби б це було не 140 голосів проти 96, а це 250 проти 30-ти – тоді це був би справді привід для радості.

Звичайно, що це перемога. Все ж таки ми маємо 5 країн, які одноголосно голосували проти. Ще є частина країн, з якими треба працювати – тим самим посольствам, журналістам, усім абсолютно. Звертатися до сердець, до розуму людей – пересічних громадян, а не прем'єрів, президентів та міністрів. Це те, що робить Росія, яка має свої канали у Лондоні, Брюсселі, Леоні, Женеві.

Тому такий результат голосування за резолюцію і отримали. Крім того, що всі серби проголосували проти її ухвалення, Кіпр, проросійська позиція яких добре відома, переважна більшість швейцарців, голландців підтримала їхню позицію. Значить, вони думають так, як їм нав'язує Росія. Тобто вони не вважають, що Росія агресивно налаштована. Вони вважають, що Росія лише дає якусь допомогу "сепаратистам". І варто пам'ятати, що кожен депутат, в даному випадку делегат у ПАРЄ, також є депутатом свого національного парламенту, і завжди буде виконувати те, чого хочуть його виборці.

Багато англійців вважають Україну частиною Росії

Взагалі не треба в Україні чи десь закордоном використовувати слово "сепаратизм" на позначення подій на сході України. Це не сепаратизм. Це моя думка, і багато хто в Литві так думає, що це термінологія, нав'язана Кремлем. Немає сепаратизму, є терористичні військові дії, є нахабна неприкрита агресія Росії та її брехня. І все це треба доводити, доносити українську правду, щоб вона стала не лише українською, а й правдою взагалі. І треба, звичайно, про себе розповідати. Якщо не казати, то тебе ніхто не почує.

Ось, зокрема, щодо визнання Росії країною-агресором, а "ДНР-ЛНР" - терористичними організаціями (щодо другого, щоправда, депутати Верховної Ради зробили лише перший крок). Цього рішення дуже-дуже давно чекали від України європейські партнери. Ще кілька днів тому люди сумнівались, чи потрібно вводити більш жорсткі санкції щодо Росії, може вона не такий вже й вплив має на події на сході України, бо вони ж і торгують з Росією, навіть зброю продають. Після того як Верховна Рада нарешті прийняла це рішення, настрої людей дуже сильно змінилися.

У Литві рішення Верховної Ради про визнання Росії країною-агресором взагалі було новиною номер один. Воно також було оприлюднено у всіх національних ЗМІ країн ЄС.

Бо раніше хтось на якихось засіданнях казав, що це агресивні дії. Але ніколи не було офіційно визначено, що для України Росія є агресором. Хоча сам факт окупації і анексії Криму вже про це говорить. Але завдяки цьому рішенню все повернулось з голови на ноги.

Україна висловила свою позицію. І ті, які сумнівались, чи треба більш жорсткі санкції, тепер схильні до того, що таки потрібно це зробити. Я можу вам гарантувати, що так і буде - 12 лютого на саміті ЄС проти Росії будуть запроваджені дуже жорсткі санкції. Але українській владі і українцям треба і далі працювати. Бо цього замало.