Як не провести аналогії із 1917 роком, коли ні царський режим, ні його опоненти з центристського табору (кадети, октябристи, праві есери) не могли сподіватися на широку народну підтримку. Ліберали боролися з владою – і у результаті відкрили дорогу крайнім лівим силам. Суперечки між лібералами і консерваторами приводять до влади політичну нечисть.
В Україні дедалі частіше піднімають голову ті, хто бажали би змінити орієнтири країни і повернути її в сторону Митного союзу, Російської Федерації, Русского мира, Євразійських концепцій. Тобто, поставити крапку на процесі руху в Європу і повернутися до східного вектору.
Відродження москвофільства у модерних формах має чимало пояснень. Йому сприяють кілька факторів. По-перше, це пробуксовка євро інтеграційних процесів та кризові явища в економіці Євросоюзу. По-друге, посилення політичної та економічної експансії з боку Росії. По-третє, невизначеність глобального Заходу щодо своїх інтересів у центральноєвропейському регіоні, зокрема в Україні. По-четверте, політичний застій та внутрішньоукраїнська криза концепцій, криза еліт в Україні. По-п'яте, це економічні негаразди в самій Україні – з пошуком відповіді на питання Що робити?"
Логічний ланцюг дуже простий: криза еліт породжує тотальну недовіру населення до політиків – як владних, так і опозиціонерів. Недовіра до політиків призводить до розчарування у декларованих ними гаслах. Якщо політики говорять про демократію – успіх на виборах матимуть сили, що відверто сповідують авторитарні і навіть тоталітарні концепції. Якщо політики говорять про ринкову економіку – переможуть прихильники старої радянської системи. Якщо політики говорять про необхідність реформ задля руху в Європу – народ, розчарувавшись у цих політиках, голосуватиме за прихильників Росії. А додайте ще постійні апокаліптичні сценарії для Європи – мовляв, євро падає, Греція, Італія та Іспанія – на грані дефолту, Європа тріщить по швах, соціальні бунти заполонили Старий Світ, обмежуються соціальні витрати, виникають міжетнічні конфлікти. Навіщо нам туди йти? Інша справа – Схід: все стабільно, все розвивається, та ще й, можливо, вступивши у Митний союз можемо отримати дешевий газ. Як результат – на сцену виходить Медведчук. Чи будь-хто інший, політик, який усвідомлює: політична ніша для нового проекту вільна!
Останнім часом надто часто лунають заклики до Євросоюзу з боку опозиційних політиків – запровадити санкції проти України та її керівництва, не підписувати угоду про асоціацію, призупинити переговорний процес між Брюсселем та Києвом. При цьому висуваються нові і нові критерії і часові рамки: до звільнення Тимошенко та Луценка, до президентських виборів, до перевиборів по 5 (13? 35?) округах… Таким чином, глобальні, геополітичні речі ставляться у відповідність до речей поточних. З точки зору історії євроінтеграція та Тимошенко – поняття не спів мірні, погодьтеся. Хоча опозиція не погоджується: сотні разів зраджуючи Тимошенко в Україні, опозиціонери лицемірно використовують її ім'я та справу як аргумент у переговорах із Заходом.
Останні заяви Григорія Немирі та Бориса Тарасюка (які хоча й втрачають впливи всередині опозиційного табору, але користуються доволі широкими зв'язками у європейських політичних колах) показові: Немиря і Тарасюк виступають категорично проти підписання угоди про асоціацію з ЄС. Цікаво, але свою заяву вони зробили в день, коли Микола Янович Азаров у Москві розкритикував позицію Валерія Хорошковського щодо неможливості приєднання до Митного союзу через законодавчі обмеження. Тоді Азаров заявив, що це – думка лише одного члена уряду. Чи не дивно? Ідею євроінтеграції торпедували одночасно з двох сторін такі різні політики! Хоча – зазвичай крайнощі збігаються.
В середовищі опозиції взагалі немає єдності з даного питання. Позиція Немирі і Тарасюка – зрозуміла. Журналіст Віталій Портніков (який останнім часом більше виступає у ролі не стільки об'єктивного журналіста, скільки публіциста з виразною політичною платформою) солідаризується з Немирею і Тарасюком. Микола Княжицький у постах на фейсбуку фактично підтримує Портнікова. Особлива позиція – у Арсенія Яценюка, який заявляє про необхідність підписання угоди про асоціацію: Опозиція виступає за підписання угоди про асоціацію з ЄС… На шляху до підписання з ЄС угоди про асоціацію стоїть правова реформа і припинення політичних переслідувань Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. Але ці питання можна вирішити", - заявляє Яценюк, не демонструючи тієї категоричності, яка притаманна його однопартійцям.
Інша ситуація – в УДАРі, лідер якого, Віталій Кличко, під час зустрічі з федеральним канцлером ФРН Ангелою Меркель виступив за якнайшвидше підписання угоди про асоціацію - без додаткових умов. На його думку, період між підписанням угоди та її ратифікацією парламентами країн-членів ЄС стане періодом оздоровлення політичної ситуації в Україні.Європа отримає додаткові важелі впливу на українське керівництво. Зрозуміло, що за цю позицію Кличка було жорстко розкритиковано колегами з Батьківщини", а також Віталієм Портніковим.
Чекати, коли в Україні зміниться ситуація, зміниться влада і взагалі почнуться демократичні процеси – немає. Ми не можемо дозволити зволікання – часу немає. На східному напрямку – доволі агресивне середовище (агресивне не у військовому, а у інтеграційному плані, що не легше). За наявною інформацією, Віктору Януковичу доволі нелегко далася більш ніж обтічна заява з приводу Митного союзу, виголошена у Ашхабаді. Заява, суть якої зводиться до того, що ми готові брати участь у деяких програмах Митного союзу. (Інша річ, що Митний союз є таким утворенням, у якому можна брати участь або повністю, оформивши членство, або ж не бути членом МС взагалі). Тобто, Янукович підтвердив відданість старим принципам, згідно з якими він пропонував працювати з МС у форматі 3+1.
За кулуарною інформацією, на Януковича чинився шалений тиск з боку Володимира Путіна – ситуація доходила практично до відвертого шантажу. При цьому аргументи використовувалися як економіко-політичного, так і особистісного характеру. Зрозуміло, що для Путіна стало справою честі отримати Україну у складі Митного Союзу. Ашхабадською зустріччю справа навряд чи закінчиться. Пресинг триватиме.
Віктор Медведчук, який знову повернувся із політичного небуття із проросійськими ідеями та закликом до референдуму щодо доцільності проведення референдуму на предмет вступу в Митний союз – це не випадковість. Те, наскільки активно він присутній сьогодні у інформаційному просторі України, на телеекранах, сіті-лайтах та білл-бордах, як активно співають йому панегірики навіть люди із оточення Януковича (той же Михайло Чечетов) – за принципом і Богові свічку, і чортові коцюбу" - показують, що легковажити фактором Медведчука не доцільно. Сьогодні він нарощує сили. У той час, як опозиція і влада у взаємних безглуздих дискусіях ці сили розпорошують. Останні вибори показали: ні влада, ні опозиція підтримкою громадян України не користуються. Результат і Партії регіонів, і опозиційних сил був вимученим.
Як не провести аналогії із 1917 роком, коли ні царський режим, ні його опоненти з центристського табору (кадети, октябристи, праві есери)не могли сподіватися на широку народну підтримку. Ліберали боролися з владою – і у результаті відкрили дорогу крайнім лівим силам. Суперечки між лібералами і консерваторами приводять до влади політичну нечисть.
Якщо протягом найближчого часу не буде досягнуто консенсусу між основними політичними гравцями в Україні щодо нашого руху в Європу, Янукович може не встояти перед тиском з боку Росії. Це – перша загроза. В умовах, коли перед нами будуть зачинені двері, а кризові явища в українській економіці досягнуть піку, поставивши державу на грань дефолту, Януковичу не залишиться більш нічого, як піти на ганебні умови приєднання до Митного союзу – на умовах переможця, а не на тих умовах, на яких в МС вступали Білорусь чи Казахстан. Чи цього хочуть ура-опозиціонери, які вимагають від Європи бойкоту підписання Угоди про асоціацію?
Друга загроза: на фоні нарощування проросійської істерії та закликів зачарованих на Схід" Геть від Європи!", у 2015 році не йтиметься про те, хто вийде у другий тур із Януковичем – Яценюк, Кличко чи Тягнибок. Другого туру може і не бути, оскільки у першому переможе проросійський ставленик – креатура Медведчука. Чи цього прагне опозиція? І кого тоді будуть звинувачувати панове Немиря і Тарасюк?
Сьогодні неможливо поставити у стосунках із Брюсселем три крапки – мовляв, чекайте продовження. Будь-яка спроба паузи у діалозі з ЄС перетвориться на одну-єдину жирну крапку. Аналогічну до тієї, яку поставили перед Україною у 1919 році у Версалі.
Гетьман Павло Скоропадський після подій 1918 року, пояснюючи, чому він пішов на підписання Акту федерації з Росією, писав: Якби у 1918 році я відчував підтримку бодай однієї української національної партії, я би ніколи не пішов на підписання цього акту". А Сталін любив повторювати фразу: Всі ми сильні заднім розумом".
Григорію Михайловичу, Борисе Івановичу! Перечитайте ще раз історію України – особливо 1917 – 1920 років. І задумайтеся над долями Винниченка і Петлюри, які відкинули пропозиції Скоропадського щодо співпраці і несуть історичну відповідальність за злочини більшовизму в Україні, хоча й нібито воювали проти більшовиків. Адже більшовизм прийшов на фоні внутрішніх незгод між українськими політиками. У Фінляндію він не прийшов, правда ж? І Польща змогла відстояти незалежність.
Прочитайте зараз, щоби потім її не довелося читати, доживаючи вік у сибірському засланні чи у паризьких кафешантанах.
Кость Бондаренко